Я сой хлопец справедливий… 130. річниця народин о. М. Соболевского

В 1967 р. на Совітскій Украіні отец Михал Соболевскій выдал книжку з поміщеныма в ній праві 170 лемківскыма співанками, дополнену написаным собом вводным словом. Збірка остає доднес актуальным і основным джерелом досліджынь музыколоґів і інспірацийом для выконавців, котры хотіли бы мати в своім репертуарі автентичну лемківску музыку.

Материялы до свого труду жытя автор зберал головні серед жытелів Устя Руского, котрым праві 25 років служыл найперше як священник, а пак, коли візитувал іх в місцях, де част його парохіян пішла жыти по 1945 р. до Совітского Союза, до села Мухавка і Ягольниця, в чортківскым районі. Тоты Устяне, котры не одышли на схід, были выгнаны в 1947 р. в рамках Акциі «Вісла» на Захід та примусово оселены головно в місточку Рудна на Нижнім Шлеску.

Михал Соболевскій вродил ся 14. серпня/авґуста 1886 р. Походил з вызначного роду з Костаровців, зо східньой Лемковины. Професор саноцкой ґімназиі, Русин – Михал Яксы Ладижыньскій, пише про высокій рівен «інтеліґенциі» населіня трьох лемківскых сел при Саноку – Юрівців, Чертежа і Костарівців. Доводит, што возникли они за галицкого князя Юрия ІІ, котрий при саноцкым замку оселил ріжных майстрів, ремісників, музыкантів і шулерів – експертів од гры в кости. Пояснят він, што члены той остатньой професиі основали село, котре найперше звало ся «Костигровці» а потім Костарівці. Столітями село было королівском власністю. Была в ним церков св. Симеона Столпника побудувана в 1872 р. В меджевоєнным часі в селі діяла штыріклясова школа з польскым і рускым языком вчыня, кооператива «Надія», чытальня ім. М. Качковського, а в 1928 р. основано в ним Братство Терезвости. З Костарівців, окрем Михала Соболевского, были родом – вызначний лемківскій політик Руской Селяньской Орґанізациі – Осиф Соболевскій, та вязнены в концлаґрі в Талергофі – Єва і Вікентий Соболевскы.

Михал Соболевскій до початковой школы ходил в Костарівцях. В 1899 р. пішол до IV клясы выділовой школы до оддаленого о 8 км Санока. Од 1900 р. почал брати наукы в місцевій ґімназиі. Проявлял таланты до вчыня чужых языків, та влюбліня до музыкы. Як самоук навчыл ся грати на гушлях, а од VII класы ґімназиі почал дириґувати церковным хором.

В 1903 р. вступил до перемышльской грекокатолицкой духовной семінариі, лем скоро перенюс ся до Львова. Дале был семінаристом, а окрем того зачал студиі на Львівскым университеті. Ту вюл хор семінаристів і музыкувал в оркєстрі, сопоставленій зо струновых інструментів. В 1912 р. скінчыл семінарию і оженил ся з дівком священника – Юлийом Дуркот. Того самого рока 22. грудня/децембра был высвячений і остал сотрудником отця Йоана Хризостома Дуркота – пароха Новівси.

На зачатку Великой Войны, довєдна зо свойом женом та другыма, был арештуваний і зосланий до талергофского лаґру. Освободжений з нього подібно на зачатку 1916 р. міг вернути на Лемковину, лем мал ограничену свободу. По войні кротко был священником в Ждыни і Долинах (русиньска част села Шымбарк). А 1. листопада/новембра 1919 р. остал парохом Устя Руского. Служыл тіж в філияльній церкви в Квятони.

В меджевоєнным часі о. Михал Соболевскій активно діял для розвитку соспільных установ в Устю і Квятони. В обох селах оновил діяльніст чытален ім. М. Качковського і основал кооперативу «Єдніст» і «Сила народа». В Устю Рускым народили ся вшыткы його діти, котры по родичах переняли влюбліня головно до лемківской музыкы. Найстарший был Богдан, котрий был войсковым, інчы діти были учытелями – Роман, Іванка, Константин, Мария, Наталия і Лідия. Роман Соболевскій (вр. 02.05.1920 р.) был композитором, педаґогом, єдным зо спілоснователів хоровой капелі Лемковина во Львові. Скінчыл анґлицку філолоґію і музычну школу. Вчыл анґлицкого языка в консерваториі во Львові. Він написал музычну адаптацию для хору кількох лемківскых співанок і допомагал опрацувати і выдати няньову збірку «Лемківскы співанкы». Лідия Соболевска зорґанізувала і короткій час вела хор в селі Ганчова.

В шематизмі Апостольской Адміністрациі Лемковины споминат ся, што о. Михал Соболевскій был при функциі присинодального еґзамінатора і судці. В тридцетых роках был членом заряду Общества Руска Бурса в Ґорлицях. Там же была зроблена фотоґрафія настоятелів і выхованків ґорлицкой бурсы.

Неясны остают причыны выізду о. Михала Соболевского з частином Устян в 1945 р. до Совітского Союза. В архівах заховало ся його прошыня о згоду на выізд парохіян і його родины на Совітску Украіну, з серпня/авґуста 1945 р. Там написал, што комісары розповідают про потребу «возъєднаня грекокатолицкой церкви з росийскым православьом».

«Лемківскы співанкы» зредаґувал о. Соболевскій з власных записів. Ціле жыта записувал слова і мелодиі народных пісен. Коли в 1959 р. одышол на емеритуру, рішыл опрацувати зобраны записы русиньского фольклору та іх опубликувати. У 1967 р. выдавництво «Музычна Украіна» напечатало записы співанок з короткым вводным словом автора і одмінным од авторского міцно зідеолоґізуваным вступом украіньскых редакторів С. Гриці і Л. Ященка. Співник подібний єст – согласно принятому совітскыма музыколоґами порядкови – на: першу част, присвячену співанкам з штоденного жытя «побытовым», другу – обрядовым, весільным, третю – про любов, четверту – жартібливым, пяту – еміґрантскым і войсковым. Окрем того, автор помістил в кінци книжкы словничок діалектичных слів. Єст він о тілько мало придатний і недоречний, што слова лемківскых співанок поміщеных в збірці сут зредаґуваны в псевдоговорі, без пошаны для ориґіначного тексту та недотримуючы ниякых правил ортоґрафіі русиньского языка. По смерти автора в ЗША, стараньом тамтышньой Світовой Федерациі Лемків, выданий был короткій допис о. Соболевського пн. «Особливости лемківского діалекту в порівнаню з украіньскым літературным языком», котрий єст властиві повторіньом словничка діалектичных слів зо збіркы співанок.

Біоґрафы пишут, што о. Михал Соболевський знал різбити в дереві і… вышывати. Біоґрафичных даных про родину Соболевскых з Устя єст мало, лем фраґменты находят ся в ріжных джерелах, котры не дают одповіди на вельо вопросів. Остає лем дале досліджати тему, жебы пояснити тоты вшыткы порожні місця, жебы лемківскы співанкы могли быти доспіваны. Як в записаній о. Соболевскым устяньскій співанці про збійника Яношіка –

Я си хлопец справдливий,

нихто на ня нич не віст,

лем та моя фраірочка,

але она не повіст.

Фото горі – члены заряду і ученникы в Рускій Бурсі в Ґорлицях, 1937 р. О. М. Соболевскій сідит пятий, в другым шорі.