В послднім часі сьме свідками такых дій, котры нелемже нормалного чоловіка не можуть зохабити холодным, але якраз наспак, мусить ся того помалы зачати бояти. Стачіть нам взяти собі теріторію середньой Европы і дале ходити не треба. На державах зъєдиненых в Европскій унії мож видіти, же штораз веце мають смак на націоналістічны брыдоты, котры може были зрозумілы на кінцю монархістічного зряджіня, але і втогды бы їх діялность была одсуджіня годна.
Стабілным грачом на полю націоналістічной олімпіады суть Мадяры. І не мож бісідовати лем о Йоббіку, бо націоналістічна політіка є презентована і Віктором Орбаном, котрого партія має од класічной демократічной правіці доста далеко. Йоббік є лем видимый вершок того, што в многых Мадярах є. Забыты в часі походують нелем по своїй державі, де выкрикують різны абсурдны пожадавкы як зрушыня Тріанону, але свої маршы собі без проблемів зорґанізують і за границями Мадярьска, де пулбічно голосять свої „теріторіалны права“. Было так вже і на Словакії, діє ся так і на Україні. Там хотять найновше обсадити дакотры реґіоны Закарпатя, іншак будуть проти асоціації Україны з Европов. Холем так то чути од тых найрадікалнішых. Самособов гесла проти меншынам, найвеце проти Ромам, суть сучастьов фолклору. І нелем гесла, але і атакы. Резултат? Жадны санкції, наспак, Йоббік є докінце партійов, котра сідить в Мадярьскім і Европксім парламенті. Іщі перед тым ся в Австрії звидительнив Йорґ Гайдер, но о його партії вже так барз не чути, вдяка тому, же „арійскый“ лідер із Відня нашов свою смерть на дразі од свого „приятеля“. Навеце, втогды Европа холем мала тілько силы і розуму Австрію санкціоновати. Но націоналістічный апетіт Мадярів росте штораз веце.
В Польщі веце менше не мають стабілный цілорочный гармоноґрам доказованя свойой вынятковости, докінце то ани так не потребують, бо они меншыны сістематічно ничіли довгы рокы передтым. Зато до календаря доброго Поляка золотыма буквами записали 11-тый новембер – День незалежности. В тот день уж є добров традіційов, же ултраправіцовы ґрупы роблять свої маршы, котры не суть так святом незалежности, як скоріше прикладом того, якы докажуть быти люди прімітівны і аґресівны. Тогорічна біланція є 14 раненых, 72 взятых до арешту, підпалена амбасада Руська – бо якбач таксамо ся забыли в часі і не усвідомили собі, же тоту незалежность мають вже 95 років і не треба окупанта гнати гет з державы, а цілкова матеріална шкода коло 29 тісяч евро. Доналд Туск годен лем єдно – повісти, же є то велика ганьба. Не завиджу му його сітуацію, докінце бы єм в ній не хотів быти. Але резултатом бы не мало быти лем оправданя ся, але правны крокы, жебы такы орґанізації, котры на тім беруть участь, не могли єствовати. Іншак, хоць непрямо, має за то одповідность і держава. Лемже тот скрытый націоналізм бы сьме нашли і в партіях польского парламенту а было бы го мінімално на єден ваґон. Так, як і в Мадярьску.
На Україні, хоць не є сучастьов Унії, сідить в парламенті Свобода, котра собі властно може з Йоббіком подати рукы. Їх єдиный проблем є, же не мають сполочны, але кажда партія властны інтересы, котры собі одпорують, але їх основа є тота сама. Робити маршы, доказовати собі своє „высше поставліня“, „векше право“, вказовати „хто є ту дома“ і быти насилным ку меншынам. Гей, то не є лем высадов парламентного Йоббіку, точно така є і парламентна Свобода. В тім є то іщі на Словакії ці в Польші цілком „в порядку“. Але націоналізм мож найти так як в Польші і на Україні і в іншых парламентных партіях.
Но і самособов, не выхаблю ани Словакію. Кідь сьме собі думали, же найвекшым націоналістічным прімітівізмом в нашій посткомуністічній історії є Словацька народна партія, змылили сьме ся. Пяны бісіды єй втогдішного председу Слоту о тім, же саде на танкы і піде зрівнати Будапешть зо земльов, были скоріше кабаретны чісла, як реална грозьба про хоцького. Днесь націоналізм презентує і партія Смер, котра має векшыну в парламенті і владне сама а жебы того не было доста, помалы ся ку силі діставать і Народна партія – Наша Словакіа, котра є зась лем, так як Свобода, словацьков верзійов Йоббіка. Робити маршы, выступати проти Ромам, святковати фашістічну словацьку державу і оспівовати презідента Тіса є головный проґрам партії, котра іншак не знать понукнути нич. Кідь перед пару роками то была партія, котру підпорило лем 0,1 процента жытелів, значіть тверде ядро ултраправіці, днесь є председа той партії Маріан Котлеба в другім колі вольбы за баньскобыстрицького жупана. В першім здобыв веце як 20 процент голосів. І што є найсмутніше, думам, же Котлеба бы в атмосфері, котра днесь на Словакії є, перешов до другого кола вольбы в хоцькотрім краю, де бы кандідовав. Резултат? Партії направо і наліво ся лем обвинюють, кого то хыба, же Котлеба має такый успіх але веце нич. Кідь ся дістане до функції жупана, нихто з тым нич не зробить. Кібы ся о рік дістав і до европского парламенту, думам, же так як в припаді Йоббіка з тым нич не зробить ани Европа. Є то просто образ нашой сполочности.
Де то властно жыєме? В якых анахронізмах є Европа? Партії і орґанізації, котры талабають по основных демократічных прінціпах і людьскых правах собі свободні дійствують і нихто не має той силы з тым штось робити. Русины, котры на Закарпатю жадають лем свої права, без фізічных ці словных атаків на іншы народы, без маршів, котры бы хотілии розбивати державу, ці мінити границі іншых держав, суть Українов названы як найвекшы сепаратісты і неприятелі. А што є найгірше, з тихов згодов цілого світа, бо нихто ся дотеперь властно на оборону Русинів не поставив. Часто о нас бісідують як о „дурных Руснакох“. Але кідь ся посмотрю на днешню „дурну Европу“, думам, же Русины з їх пожадавками і способом, якым тоты пожадавкы цілы рокы жадають, суть іщі тоты наймудрішы.
Требало бы закінчіти даяк позітівно. Од вівторка будуть на людьскы права в Раді Орґанізації зъєдиненых народів і такы державы як Куба, Кітай, Саудьска Арабія ці Русько. То буде радости. Тоты державы там доіста все належали. Де то жыєме? Аж теперь прийде порядок. Ґаранотвано, же і про Русинів.
Петро Медвідь, Пряшів
(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm)
ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА