Ключ чысло: 101

Раз

В телевізиі позерам на сатирычний французскій проґрам. Хтоси, облечений як Селін Діон, імітує єй спів і кус чудачну бесіду. Одгрывана єст сцена, як то канадийска співачка остає нагороджена якысом цінном премійом. Зворушена, низко ся кланят тым сідячым по правій, і тым, по лівій стороні. Потім дає емоцийну промову, яку приняло ся при такых нагодах давати. Зо слезами в очах зачынат од подякуваня близкым, без котрых не досягла бы успіху. Як першым, дякує мамі і няньови, же єй выховали і заохочали до наукы. Дорога мамка написала і першу співанку про ню, а она заспівала єй іщы в основній школі. Публика розбавлена, не барз знам чым? Дале Селін дякує брату Жакови, котрий барз хотіл, жебы зашла высоко. Дякує запоряд своій найстаршій сестрі Кльодет, другій сестрі Люіс, а і сестрі Жіслен. Публика в студию ся шкірит. Селін не забыват і про брата Климента, ани про сестру Лінду і дальшого брата Поля. Позераючы на тото передставліня, заносят ся од голосного сміху. Але артистка продолжат. Улюбленій своій сестрі Лінет особливо низко ся кланят і здравит брата Мішеля Дондаленжера. А на конец не забыват ани про три остатні сестры – Павлину, Манон і Деніс. Публика в студию покладат ся уж зо сміху… Селін хоче дале давати подяку першій сестрі свого няня, пак і середущому маминому брату, тому, котрий віком єст по осмій єй рідній сестрі. Постепенно вшыткы іх імена тіж вымінит і подякує. Здравит многы теты – няньовы сестры і уйчыны – жены маминых братів і, здає ся, пятьох дідів – мужів наньовых сестер і девятьох стрыків – братів няня. При стрынах, котрых тіж треба, дотримуючы принятий родинний порядок вымінити аж девят, публика канонадом сміху і рыком заглушат текст артисткы, зато ачий тяжко выімати імена стрыків і іх жен. Сестер мамы не єст дуже, – лем штырі, дві, на жаль, то уж вдовиці. Але, щестьом, на потіху – мают дуже діти. Селін переходит до вычысляня кузинів… Нихто уж не слухат, вшыткы вмерают зо сміху.

Позерам на тоту гейбы нормальну сцену, не знам, што там смішне? В телевізорі для мене грают чешскій фільм. Ани не знам дале, о што іде? Додумал єм ся, же треба мі дознати ся веце і про культуру і землю народу, одкале ся взял рід нагородженой, признаной в цілым світі великой канадийской артисткы.

Два

Вшыткы землі сучасной Канады од XVI столітя колонізуваны были головно Французами і Анґликами. Єднак, столітями вшыткы канадийскы провінциі політычні підпорядкуваны были Великій Британіі. Домінация Анґликів і анґлицкого языка примусила до контракциі франкофоньску част соспільности – придумати цілий систем хороніня свойой достоменности (і при тым основного єй прояву – рідного языка). В Кебеку – провінциі, заселеній головні еміґрантами з Франциі, розвинул ся цілий нацийональний, ідоеовий напрям плеканя і популяризуваня французского языка. В канадийскых реалиях ясну і принципіяльну підпору нацийональному рухови дал тамтышній римокатолицкій костел. І він зазнавал ограничынь з огляду на тото, же в державі почали домінувати анґлицкоязычны протестанты. Реліґійны і світскы нацийональны і языковы франко-кебеканьскы вопросы зышли ся, коли достережено, же загорожыня і небезпека здомінуваня рівно тыкат і римокатолицкой реліґіі, і французского языка.

Зато священникы родом з Кебеку приняли і долгыма роками вели унікатову, особливу акцию для підпоры, охороны і розвитку материньского языка своіх спілродаків. Рішыли, што реалізувати будут прородинну політыку. В різдвяным часі ходили по хыжах, стрічали ся з родинами і заєдно нагваряли родичів на побільшаня родин. О рік зас приходили розрахувати вірных з важыня і приниманя до серця слів свого єґомостя. Консеквентні нагваряли і не принимали оправданя ся од никого, не одпущали і тым вірным, котры были бідны, старшы, або хворы. Для успіхів і будучого цілого народа треба было реалізувати політыку церкви. А політыка была така, жебы не лем не стратити дотеперішніх вірных, але сотворити і выховати сой новых. Зато кебеканьскій фамілийний модель, представлений сатириками, был реалистычний і типовий для тамтышніх реалий. Як в родині Діонів – 2+14: то можлива середня, акцептувана і реліґійныма властями.

Канадийскій римокатолицкій костел остал твердыньом французского языка і культуры. Тішыл ся чысленныма привілегіями і побільшаючым ся з рока врік чыслом вірных. То союз священників з народовыма ідеолоґами довюл до ключового запису уставы ч. 101. Од 1977 р., в Кебеку єст лем єден урядовий язык – французскій.

Три

Канадийскій примір вказує, як бы мал выглядати ідеальний спільний інтерес народу і церкви. В припадку Русинів, Лемків біда така, же од близко стох років не мают они єдной церкви. Лем не іде мі о поділіня ся соспільности на част, котра остала при грекокатолицкій церкви, і тоту, котра перешла на православія, лем о адміністрацийну приналежніст до окремых державных церкви, або адміністрацийных церковных єдиниц. Арбітральні помішаны остали ріжны нациі і языкы в рамках єдной структуры. Зато видно як на долони – залежности, домінацию єдных ґруп над другыма, асиміляцийны процесы, депрецияцию і заряджаня тыма структурами без пошануваня окремости і самоідентифікациі другых вірных. Николи єм не чул листу никотрого з владык, в котрым ясно деклярувана бы была підпора для лемківского языка, до утримуваня русиньской достоменности, або до вчыня Лемків – лемківского. Николи. Ани раз. Церков то єрархічна структура і без згоды владыкы не мож досягнути, жебы з церковным просторі русиньскій язык єствувал. Голосно лем звучыт тишына на селі. В місцях прожываня Лемків, Русинів шак сут богатшы і біднійшы парафіі.

В припадку діянь підниманых в рамках русиньского нацийонального руху, в котрым брали участ і священникы – прорусиньскы діячы – не было закликів приняти принцип, жебы там, де сут в церквах в векшыні русиньскы, лемківскы вірны, служыти ім в іх материньскым языку. Природным єст тото, же такы закликы не робили тоты, котры на штоден вводят русиньскій язык в службах, або самы переводят літургічны тексты на русиньскій. Велика пошана ім зато. Лем чом в русиньскым руху сут присутны священникы зо Словациі, Підкарпатской Руси, Румуніі, Сербіі, Хорвациі, а неє ани єдного з Польщы? Як тот факт самому собі пояснити? Ци може лем напомічний был бы цитат зо семой главы Євангелиі од Матвія? Жалую, што в грекокатолицкых церквах в Польщы владыкы не заохочают чытати Апостол в языку вірных – в лемківскым языку, вызнаной державом етнічной меншыны, на котрым поміщений єст імпріматур пряшівского грекокатолицкого митрополиты. Жалую, што роками ціла русиньска спільнота не може діждати ся напечатаной формулы – дозвалят ся печатати церковном властю – на перекладі Тетраєвангелиі. Коли такой формулы на церковных книгах в русиньскым языку неє, то не можеме писати про нияку підпору владык для слова в материньскым языку свого народу. Бо той підпоры досправды неє.

В загальнорусиньскым соспільным руху нашли ся, як діячы, лем поєдны церковны представникы. З Лемковины ани єден. Жебы нарід фунґувал і міг ся успішні розвивати, мал бы мати забезпечену реалізацию своіх нацийональных прав в каждым соспільным просотрі. Мали бы єствувати і лемківскы школы, інстутуциі культуры і науковы установы. Мала бы быти забезпечена репрезентация Русинів в самоурядах і представительскых орґанах державных власти. В Польщы, лем про забезпечыня прихыльной собі репрезентациі найбільше задбали понекотры передставникы єдной з церквы. Про вызнаня для лемківского языка свойом церквом – ні. Повинны Русины мати одчутя, же і Церков, через своіх владыків і священників ся за них заступлят і старат. Інтерес Церкви і народу мусіл бы быти єден. На жаль, в припадку розсіяного по вельох державах русиньского народу, котрий приналежыт до окремых партикулярных церковных єдиниц, якы реалізуют свою діяльніст, недостерігаючы признаных державом прав і потреб своіх вірных, не мож го дізріти. Тот інтерес як дотля, веде лем до заниканя Народу, до асимілюваня. І тяжко повірити в голошены нараз гармонійно вшыткыма Церквами закликы – вести прородинну політыку в своіх державах.

В проґрамі вызвучалa франко-кебеканьска співанка Селін Діон – “Бесіда з няньом”. Фото горі: Канадийскы солдаты і танк на фронті Великой Войны 1917 рік – (Битва при Вімі) – джерело вікіпедия.