Языковы натіганя

Недавно была надрукована у вікендовім додатку словацького денника Pravda статя Владиміра Янцуры під назвов „Чого Русины не спрятелили ся із україньскым языком“. Статя приность много фактів о українізації Русинів почас комунізму і українізації їх школ, но і много неправилных інформацій. Но найносновнішым про мене было закінчіня той статі.

Автор підкреслює, же днесь вже єдина школа з навчалным языком русиньскым (не рахуєме тоты школы, де є словацькый навчалный язык і учіть ся там русинськый язык як даякый предмет ці кружок, або вечурні школы русиньского языка) не має ани єдного першокласника. Но і наконець пише, же покля в середовиску народной інтеліґенції концентрованой головно у Пряшові продовжують языковы натіганя, русиньскый народ жыє абсолутно іншыма, головно „хлібовыма“ проблемами і асімілує ся.

Зо закінчіня статі мі тяжко знати о што властно авторови ішло. Ці думав тым языковым натіганьом інтеліґенції, же є властно єдно, ці діти будуть учіти ся по русиньскы, по словацькы або по україньскы. Не знам, ці жыє в даякій фіксній ідеї, же даколи Русинам было ліпше і не рішыли „хлібовы“ проблемы. Або ці собі думать, же даколи было іншак і о язык ці освіту старали ся селяны, не інтеліґенція. Кідь так думать, то не має правду ани в єднім. Все люди рішыли хліб і все лем інтеліґенція занимала ся языком і тым, жебы дати освіту свому народу.

Правда така, же жыєме в тій найліпшій економічній сітуації, яка коли на тых теріторіях была. Нашы бабы ці дідове здалека не мали тото, што днесь має помалы кажда родина. І не думайме собі, же кідь є днесь, нажаль, много людей без роботы, же втогды вшыткы мали роботу. Кібы то так было, не было бы днесь коло 800 тісяч людей в Споєных штатах Америкы, котры суть потомками Русинів, якы пришли із Карпат до Америкы на роботу, чім рішыли свою неблагу економічну сітуацію. Кібы ся колись мали Русины ліпше, не было бы Чертіжняньско-Габурьского бунту, в котрім люди повстали проти екзекуцій, якы на них пришли по їх задовжіню. Но не знам о тім, жебы з той причіны, же мусили люди рішыти „хлібовы“ проблемы, не мали інтерес о то, жебы діти ходили до нашых школ. Такой штатістікы не є.

Проблем не є в тім, ці люди днесь мусять рішыти економічны проблемы, бо все піднимаме комфорт свого жывота і все будуме рішыти свою економічну сітуацію. Все буде дакотрым ліпше, дакотрым гірше, і кідь ся днесь маєме вшыткы омного ліпше, як ся мали люди даколи. Проблем є в тім, як є здеформована наша оптіка позераня на пріоріты і як є здеформоване наше народне усвідомліня, котре мусило быти 40 років тихо. В тім є різниця міджі нами і ґенераціями перед нами. А є ту і інше одношіня ку меншынам з боку державы. В непосліднім ряді і церькви.

Напрік вшыткым „хлібовым“ проблемам, котры мали люде наприклад в періоді 1. Чехословацькой републікы, знали хто суть, были на то горды і творили і свої політічны репрезентації. На своїх селах не основали державны школы, котры навчали на теріторії Пряшівской Руси по словацькы, а основали церьковны руськы школы.

Днесь каждов кампаньов перед переписом населіня мусять русиньскы орґанізації зробити фалат роботы, жебы пересвідчіти людей записати ся за Русинів. Не є то в многых людях іщі все дашто автоматічне. Многы іщі все не мають ясно в тім, хто властно суть.

Державі є ліпше творити школьску леґіслатіву так, жебы ся не мусила заподівати даякыма народностныма школами і уніфіковала школство до словацького языка. Кібы тому так не было, кібы держава позітівно діскріміновала народностны школы, вытворила про них добры условії, вірю, же і інтерес родічів о народностну школу, про котру бы не плакав староста, же є про нього лем кошмарь (бо днесь із фінанчного боку досправды є), бы быв тот інтерес векшый. Держава асімілацію хоче.

Бісідовати о церькви то вже цалком інша справа, бо днесь бы церьков приступала, кібы мала на нашых селах церьковны школы, може єднако як держава, кідь не іщі гірше. Русиньскы школы бы то істо не были.

Але много хыб зробили і нашы орґанізації. Бо зробило ся досправды много великой і хосенной роботы. Тадь о тім свідчіть і то, же уж 20 років маєме кодіфікованый язык, же маєме нашы професіоналны інштітуції, же ся нам дотеперь каждым переписом подарило здобыти веце людей, котры собі усвідомили свою ідентічность. Но хыбы ся робили в тім, же сьме барз мало актівностей заміряли на родічів і діти. Бо то є основа. Лем дякуючі родічам, котры зрозумлять, же є нелем потрібне, але і природне выховавати діти у своїм, всокотити їм язык, будеме мати далшы ґенерації Русинів і не будеме народ перед заникнутьом. І є найвысшый час зачати робити як раз і таку роботу. Бо за пару років може быти пізно.

Радо буду належати міджі тых пару „інтелектуалів“, котры якбач з погляду автора статі не мають нич інше на роботі, лем натігати ся на языку, покля хтось рішыть лем „хлібовы“ проблемы. Бо покля ся іщі на языку натігаме, та язык іщі є а і мы іщі сьме. Як уж не буде язык, не буде ся о чім натігати, но не буде ани нас.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА