Перша ліґа парібків

Раз

Американьскій режысер, Роберт Альтман, нич зачал робити фільмы, робил хоц-што. В часі войны літал на лібераторі і бомбил Індохіны. Был журналістом, писал сценариі і выдумал машынку до татуажу псів. Скінчыл социйолоґічны студиі. Пак, взял ся за вказуваня правды про світ і люди, записуючы єй камером. Найперше робил документальны, реклямовы і телевізийны фільмы. Закля остал єдным з найважнійшых режысерів авторского кіна, творил довєдна з інчыма. Спілпрацувал при продукциі вестернового сериялю “Бонанза” ци кримінального “Альфред Гічкок представлят”. Остал славний в 1970 році, коли зробил фільм “M.A.S.H.” про кореаньску войну. Його режысерскій стиль мож окрислити як нонконформістычний, полний гумору і інтеліґентной сатиры. Акторы любили в нього грати, бо режысер дозвалял ім самым творити креациі і імпровізувати. Голивуд го не терпіло, бо його фільмы были антиголивудскы, ломили схемы і приняты конвенциі. Але тото, што, по мойому, в фільмах Альтмана найвеце чарує – то безперерывны діалоґы, котры творят синерґічне получыня формы і змісту одгрываной істориі. Надзвычайні люблю його авторскє оповіданя світа, през вказуваня деталів, котры, хоц всеприсутны, не занимают никого інчого. В фільмі “Ґосфорд-парк”, котрий єст гейбы криміналом, режысер зосереджат ся на вказаню реляций і способів будуваня соспільных єрархій. А де найліпше видно єрархію і механізмы єй функцийонуваня? Там, де не сподіваме ся, же она взагалі може ся проявляти.

Анґлия, 1932 рік. До Ґосфорд-парк, резиденциі сера Вільяма Маккордля, зъіжджат ся компанія богатых бритийскых і америцкых гости, жебы провести довєдна вікенд. Участ в нашій істориі берут Констанс, ґрафыня Трентем зо свойом прислужницьом Мери, фільмовий продуцент з Америкы Вайсмен з камердинером, а дале зъявляют ся фурт новы гості зо штораз то новыма слугами. Высоко поставленых витат ґазда резиденциі, лорд Маккордль. Зато вшыткы слугы витат економка, панна Вільсон.

Найперше економка і слугы старают ся о забезпечыня вшыткых справ своіх панів і дам. Носят над нима парасолі і допомагают розгостити ся в ізбах. Приносят великы баґажы, помагают в преоблечыню ся. Професийніст слуг надає скорости тым працам. По тым вшыткым не мало бы ся діяти нич важне. Але не во фільмі Альтмана. Тот одраз бере ся за ломліня конвенциі.

З камером сходиме ниже, найниже як ся лем даст. Сходами до найнизшой кондиґнациі лордовской резиденциі. Там, де будут жыти і розвивати соспільны реляциі вшыткы слугы своіх панів. Коли панів вельо, то і слуг вельо, а каждий хоче зазначыти свою позицию і твердо боронити свого.

Перший проблем – хто має де спати? Котре в куті під сходами, а хто в комірці з выглядом. Шак навет поміщыня слуг мают більше як єдну катеґорию. Сут ліпшы, гіршы і приналежны нич не значучым. І хто в кінци єст важнійший – покоівка ґрафыні, ци камердинер лорда? Кажде з них само про себе радит, же єст найважнійше і йому належыт ся примат. Єдно і другє творит першу парібчаньску ліґу. Як спір розсудити, подля якых правил і хто мал бы быти арбітром? Хоц то лем передставникы найнизшого щабля соспільной драбины, то і так будут вести сварню, жадати пошаны, доводити надзвычайной позициі і примувати над другыма. Никотре не уступит другому. До биткы не доходит, але мало уж бракує. Ціле щестя, труп ся находит, але  выже. Серед лордів і дам. Там высше проходят досправды змаганя в катеґориі чемпіонів, не парібків і фраірочок.

Два

В так званым лемківскым, ци русиньскым соспільным жытю стрічаме ся з безперерывным утверджаньом своіх позиций, арбітральным доціняньом свойой і дачыйой ролі і оказуваньом гонорів тым, котры гонору сут вызбыти. Здвызі єдных, товаришыт конечне понижына другых. Хто єст важнійший, хто більшой прославы вартий? Котрому оддаме чест, а котрому лем гіркє недоцініня. Найчастійше  мож тото взріти на вшелеякых пленеровых фестівалях. Там од самого зачатку тырват бій – змаганя в катеґориі особистой чести, вагы, достоінства і міры прославы. Найважнійше є, хто кого поздоровил, або непоздоровил, і за якым порядком? Ци коли витали жены найперше, то зато, же сут при даякій надзвычайній функиі, ци прото, же може бабы приняло ся витати як першы. А што товды зробити з духовныма отцями? А ту уж входиме до найгрубшой вагы проблемів. Ци найперше витаме православных священників, ци ґрекокатолицкых єґомостів? Некотры, хытро здравлят найперше запрошеного, гейбы припадком, римокатолицкого пароха. Товды уж не єст важне, хто был витаний як другій, або третій. Коли никотрий з головных протаґоністів не был перший, то кажде інче місце єст уж легше приняти.

В привитанях, або даваню голосу гостям, все єст заначена «природна» єрархія. Голос даєме, так як правила фізыкы рішают, з горы до долины. Од предсідателів і репрезентантів, котрых сам ведучий церемонію признал за найбільшу власт, до тых, котры уж ниякыма ґрантами не ділят. Нагороды, медалі, грамоты і погары тіж сут добром валютом. Тоты, котрым пришло витати гости, все єднако зроблят штоси так, же не буде ся тото любило вшыткым. Або дашто попутают, або недотримают утвердженого традицийом, ци скорше принятого проядку. Біда. Можут ся сподівати голосно вказувного незадоволіня і дисциплінуючых писм, єпископскых інтеревенций, ци фафраня незадоволеных представників власти, зас природні кольпортуваных – зо самой горы до підпорядкуваных ім соспільных долин. Прото єст добрі, коли проґрам конферує за орґанізатора дахто з боку. Товды винуватий находит ся одраз під руком. Бідачыско світит потім очами не за своі провины.

Што спільне, роблены для парады, так закрислены акциі утверджаня свойой соспільной важности мают з реальні істнуючом єрархійом? В русиньскым середовиску, коли некотрым фурт бракує неквестийонуваных авторитетів, ци славных в світі репрезентантів лемківской ґрупы, творят ся фурт першы ліґы парібків і ріжного рода фраірочок – експерток од ничого. Діячів славных лем серед найближшой родины, найближшого села, свойой парафіі і свойой конфесиі. Така слава ани не потрібує верифікациі на зовни.

Чудували ня біоґрамы «вызначных лемківскіх культурных діячів», роками друкуваны Іваном Красовскым. Одзначали сотками люди, котры были вызначны уж ани не в пятым шорі. Старчыло, же котрисий вырізбил реалістычного котика, написал ґрафоманьскій твір, ци закінчыл лісову школу, то одраз был вызначний Лемко. Така прославляюча діяльніст приносила нараз дві шкоды. Єдну, же досправды некотрых Лемків од лемківскости одстрашал рівен презентуваных «великанів», а по другє, коли уж была передставлена творчіст дакотрого досправды вызначного творці, гынул він в морю кічу, безталантности і іритуючого доціняня ничого.

Три

Од долшого часу лемківскы соспільны діячы ривалізуют зо собом. Творят ліґу, котра мала бы утвердити остаточний, вымріяний порядок єрархіі, важности, достойности, заслуг, здібности, славы і особистых надзвычайных прикмет. Тота ліґа не мат правил, не мат судців, єдной публикы, ани навет ясно здефінюваного вшыткыма простору, на котрым ігры проходят. Прото коли єден з діячів хотіл бы розгрывати елеґантну, неспішну патрийку ґольфа, то другій преферує метаня згнилыма бураками і битку на ціпы. За судців найбільше діячів має лем себе самых, но, може лем іщы ґрупу дочасовых, тактычных союзників. За публику єден має найблизшу родину, другій Космос. За явиско, хоц вшыткы Лемкы повинны мати Карпатску Русь, землю од Тячова до Остурні, то інчым того мало. Они свій простір чыслят на области і рахуют на майданы.

Роберт Альтман остал славний як режысер многосюжетных оповідань, котры одгрывали ся посеред вельо героів, в тым самым часі. Фільм, котрий днес ня інспірувал, єст составлений з многых, на позір не повязаных зо собом сцен. Розгрыват ся в двох плянах, на сальонах і серед службы. Оба тоты світы рядят ся своіма правами, лем реляциі медже єдным а другым не сут ясно порішены. Обі соспільны ґрупы жыют під спільном стріхом, лем не з выбору, а примушены условіями.

Русины мают свою аристокрацию – вызначных люди, котрых творы, талант і значыня остали зверифікуваны поколінями. Ріжны оціняючы можут до русиньского пантеону влучати ріжны персоны. Остаточна верифікация і так приде по долшым часі. І зато треба фурт думати про тото, же од днешньой великой славы, важности і достойности, по часі може прити до утырваленой в соспільстві неславы, лемківской анатемы. Найліпше все тримати ся старых правд, не приносити ганьбы і тримати ся простых русиньскых традицийных страв.

Пост скріптум: на ранті здогадал єм ся, што николи, на никотрым фестівалю, не были при мі витаны никотры жены священників.

В проґрамі вызвучалa співанка “The Stranger Song” — канадийчыка Ленонарда Коена з фільму Роберта Альтмана “Маккейб і миссис Міллер”  з 1971 рока. Фото горі передставлят памятник Дон Кіхота, з його вірным слугом, Санчо Пансом, в Мадриті, здрій – вікіпедия.