ЗЛѢ ГАЗДУЕТЕ

ЛЕМКО – ґазета для Карпаторуского народа – занимала ся все важныма справами. В чыслі 25. за 1912 рік, котре на цілій Карпатскій Руси вказало ся в суботу 29. червця, занимаме ся радами з обшыри аґрономіі. На жаль з руснацкыма лісами єст іщы гірше, як товды. Лем причыном того стану не єст уж паліня лазів, лем нормалний рабунок. Але то уж тема на чысто інчий текст.

Барзъ часто даются чути скарги нашихъ крестьянъ зъ гôръ, што паствиска што-разъ то барже планнѣютъ, што трава не хце рости по тыхъ горбкахъ, де не можъ ничого ни посѣяти ни посадити.

На тото збератся достъ дуже причини. Едномъ и здаеся найважнѣйшомъ причиномъ того, што паствиска не даютъ паши, а якъ даютъ, то планну, мизерну, таку што часомъ и увця не може ей ущипнути — естъ нищенье лѣсôвъ. Въ горахъ передовсѣмъ тото нищиня залѣсеня сталося такыми зломъ, што його, здаеся, тяжко буде и выкоренити. Де лемъ якій газда має кавалочокъ заросненого поля, иде пôдъ осѣнъ, стинати тото и продає, або, если на продажи не суце, робитъ такъ званы лазы, палениска. Правда, еденъ, два рокы має зъ того корысти, бо на тэкымъ палениску и зерно може посѣяти и трава кôлька рокôвъ красша, але шкода, яку тоты лазы, тоты палениска приносять, николи не выплатится.

Перша шкода – то нищенье часоми дуже красной лѣсной культуры. Молоды смеречкы, або яличкы, котры за келя рокôвъ здалибыся, если ужи не на крокви, то въ каждымъ разѣ на латы на дахи, нищится безъ пощады, бо палится на попѣлъ. Если бы мы обрахували, кôлько зыску принесе таке палениско, а кôлько шкоды, то каждый мусѣлъ бы прити до такого заключеня, што зыски што найменше десяти разы меншій отп шкоды. Если ужъ дахто конечно хце на дакымъ горбку, на дакымъ паствиску посѣяти зерно, то най скопатъ землю, знавозитъ штучнымъ навозомъ, або такой попеломъ зъ домового пеца, а буде мати таку саму корыстъ, якъ зо спалениска, а шкоды си жадной не зробитъ.

 Другомъ шкодомъ, яка выникатъ зъ робленя лазовъ — паленискъ, то отберанье землѣ вохкости. Де нема лѣсбвъ, тамъ нема де затриматися вохкôстъ, бо дощова вода сплыватъ забераючи зо собомъ уроджайну землю. Откаль-же може родитися дашто на пôснôй, выпеченôй сонцемъ землѣ! Вшитко прецѣ потребує поживленя, штобы могло рости, а дежъ буде дашто рости на жбыровиску, де ани вода, ани уроджайнѣйша земля не може ся затримати?

Ищи едну шкоду приноситъ нищенье лѣсôвъ. Звычайно въ горахъ, де сутъ велькы лѣсы, рѣдко трафлятся тото вельке несчесця — градъ, котрый часомъ нищитъ цѣлорôчну працю рôлышка, а якъ часомъ и прейде градъ, то не такъ великій и не съ такомъ силомъ, якъ тамъ, де лѣсбвъ нѣтъ. До того часу наука не выкрыла ищи того звязку медже градомъ, а залѣсеньомъ, але то єсть стверджене, што якысій звязокъ заходитъ. Если отже наши люде зъ лакôмства, штобы мати якъ найвеце орного поля, будутъ такъ дальше нищити лѣсы, якь до того часу, то спокôйны до того часу отъ граду околицѣ, можутъ быти тамъ несчесьцьомъ навѣджаны.

А ци заходитъ потреба для нашихъ люди робленя лазовъ? Здаеся, што нѣ! Повѣстъ може дахто, што муситъ вычистити паствиско отъ крякôвъ, бо за якій-то часъ не малъ бы де статку попасти. Въ тымъ-то и бѣда, што нашъ Руснакъ тымъ паствнскомъ цѣлкомъ не интересуе ся. Має го часомъ и достъ и мыслитъ, што оно все буде еднаково родило и ани му не въ головѣ, отъ часу до часу даякъ тото паствиско удобрити, а тымъ менше отъ часу до часу отъ крякôвъ и камѣня очистити.

 Ажъ якъ видитъ, што худобина не має щто пасти, втовды стинатъ першу лѣпшу культуру на лазъ — палениско, але все ужъ векшу, зъ котрой гнетъ бы малъ иншій пожитокъ, бо зъ малой культури мало было бы хôсна.

На бракъ орной землѣ также не можутъ люде нарѣкати, бо по векшôй части въ горахъ веце посѣдаютъ землѣ, якъ на долахъ. Правда, тота земля єстъ гôрша и менше уроджайна, але на тымъ-то полѣгатъ господарка, штобы ей удобрити и якъ найвекшу зъ ней корыстъ тягнути. Вмѣсто лишати часомъ и по келя рокôвъ орне поле одлогомъ, штобы красще ся потôмъ зерно вродило, вмѣсто робити палениска, шго бы было зато веце де того зерна посѣяти, треба кусьцьокъ веце подбати о тото, што ужъ єстъ. Треба, если не дастся вывезти звиклого навозу, не жалувати келя крайцарôвъ и на щтучны навозы, а певно ужъ въ першôмъ роцѣ выдатокъ повернеся, а на други рокы ужъ буде значный зыскъ, а лѣсъ заховатся. А на жаль у насъ дуже ищи газдôвъ лемъ о тото поле дбає, што маютъ пôдъ носомъ, а дуже поля лишаютъ на толокы, бо зерно тамъ, якъ ся го тамъ посѣе, то жабѣ по очи и часомъ менше збереся, якъ ся посѣяло. Якъ бы лемъ трошка веце подбали, трошка веце по газдôвскы зо своимъ польомъ обходилися, то мали бы и веце корысти зъ того поля, а и лѣсôвъ трошка зашпаровалося бы.

Часъ ужъ помыслѣти надъ раціональномъ газдôвкомъ и догнати пôдъ тымъ взглядомъ други народы!