Михал Волошынович – забытий, лемківскій поета

Перезераючы стары чысла часопису “Бесіда”, нашол єм в 39. номері той ґазеты допис про молодого чловека, о котрым почул єм перший раз. Том особом, єст Михал Волошынович, о котрым знаме барз мало. Завдякы Петрови Трохановскому, маме змогу дознати ся, же така персона колиси жыла. Подля мене, то барз важне зато, же молоде поколіня, о кілько знат якысого лемківского поету, то знат лем Русенка, або сучасного Мурянку.

Отже, Михал Волошынович народил ся правдоподібні в 1897 році, в селі Королик (коло Рыманова) на східній Лемковині. Підкрислям, же сеса дата єст лем правдоподібна, бо не заховали ся метрикальны книгы з королівской парафіі. Редактор Петро Трохановскій рік народжыня Волошыновича вывюл з деякых слів самого поеты, котры вырюк в вересни 1924 рока, вчас отворіня чытальні ім. Качковского в Саноку. Михал Волошынович в своій проповіди схоснувал пару цінных інформаций, завдякы котрым днес сме годны дознати ся, же брал участ медже інчыма в І Світовой Войні. З його емоцийной выповіды, котра на наше щестя остала записана, а пак печатана во фраґментах в “Бесіді”, дознаєме ся, же воювал він штырі рокы, тзн. же пішол на войну на єй початку і вернул домів, коли ся скінчыла, т.є. в 1918 році. Окрем того, в оным дописі, Волошынович бесідує, же коли ішол на войну, то мал лем 17 років. Шефредактор “Бесіды”, на наше щестя, добрі знає рахувати і вышло му, же Михал Волошынович народил ся в 1897 році! Значыт, же молодий поета, жолнір, народил ся в часі коли быти Русином не было легко, а тым більше Русином о русофільскій орієнтациі. Треба єднак памятати, же тоту орієнтацию не мож асоциювати в неґатывний спосіб, так як тото робит ся днес, в залежности од ситуациі. Товды, тота орієнтация медже Русинами і другыма народами не мала пейоратывного вызвуку.

Але вертаючы до мерітум, з його выголошеній в Саноку доповіди, дознаєме ся, же был то вчений чловек. В час студий пробывал в такых містах як Кыів, Вышеград, ци в околицях рікы Дрін, в днешній Альбаніі. Окрем того, знаме іщы, же Волошынович писал книжкы. Писал іх галицкым языком, якого навчыл ся з засобів чытальні рідного села – Королика. Молодий Михал зберал тіж пісні і співанкы. Стародавны, забыты, незнаны. Даколи може принесу дашто на порталь, бо подібно якысы збіркы ся заховали. Де і коли вмер – не знаме.

На конец, хтіл бы-м підкрислити ранґу і важніст такых досліджынь. Дякую Вам Пане Петре, же през тілько років трапите ся і цілий час Вам ся хоче творити “Бесіду”. Завдякы Вам, моє поколіня, але і потомны, котры придут по нас, будут мати можніст дознати ся про особу такого Михала Волошыновича. Не будут нам другы народы радити, же не маме своіх писателів, а кєд же маме, то маме іх лем горстку. Ніт, маме іх незрахувану кількіст, нажаль, вельо з такых люди остало уж нами забытых. Інча справа така, ци ґенерациям, котры придут по нас, буде ся хотіло дознати дашто про такых люди як Михал Волошынович, або інакше: ци будут чути потребу зазріти і прочытати дашто о ним. Думам, же тото уж остає нашым ділом. Кєд си выховаме молоды поколіня, так як выховали нашых дідів, то не загынеме. Того желам собі і ВАМ – чытачы. А жытя і люде зверифікуют.