30 років тому Рада Европы прияла Рамковый договор о охрані народностных меншын. То першый юрідічно обовязуючій мултілатералный інштрумент присвяченый охрані народностных меншын на цілім світі, і його імплементацію моніторує меджінародный комітет, котрый занимать ся выключно правами меншын.
Рамковый договор о охрані народностных меншын прияв Комітет міністрів рады Европы 10-го новембра 1994-го року, чінным почав быти 1-го фебруара 1998-го року. Того часу є платный у 38 державах.
Документ є єдным із найкомплекснішых договорів Рады Европы і його цільом є охрана народностных меншын.
Договор не обсягує дефініцію народностной меншыны, кедьже не є жадной общой дефініції, на котрій згодли бы ся вшыткы членьскы державы Рады Европы. Значіть, до даякой міры існує флексібілность, котру мають в тій справі членьскы державы, но їх рішіня, на кого односить ся Рамковый договор о охрані народностных меншын мусить быти зроблене в добрій вірі, в згоді із общіма прінціпами меджінародного права, включно слободной самоідентіфікації.
Якраз самоідентіфікація – самовызначіня, є основным правом меншын. Значіть, окремы особы мають право самы вырішыти, ці хотять ідентіфіковати ся як членове народностной меншыны, і кедь гей, пак якой.
Меджі права особ, якы належать ку народностным меншынам, належать наприклад слободне выражіня етнічной, културной, языковой і реліґійной ідентічности, не быти діскрімінованый. Так само мають право згромаджіня, здружованя, прояву, думаня, сумліня і реліґії.
Хоснованя языків народностных меншын в уряднім контакті мусить быти, подля Рамкового договору, позволене в областях традічно або у великім чіслі населеных народностныма меншынами.