Чеськый презідент Петр Павел почас того, як брав участь на 79-ій Валній громаді Орґанізації зъєдиненых народів повів, же Україна мусить быти односно своїх войновых цілів реалістічна і прияти, же часть теріторії бы могла холем дочасно зістати під російской контрольов.
Но і пак пришов 30-ый септембер, коли собі припоминаме смутну річніцю Мніховского договору, значіть – Мніховской зрады, і на чеськім Міністерстві загранічных діл ся при тій нагоді задумав ведучій Одділіня про загранічну співпрацу Іван Дубовіцькый. Кебы ся не задумав, може бы было і ліпше.
Дубовіцького в тот день цітовало много чеськых і словацькых медій, включно пресовых аґентур. „Україна не сміє скінчіти єднако як Чехословакія по підписаню Мніховского договору,“ цітовали медії чеського діпломата, з тым, же будьякы цофаня перед аґресором го посилнюють, і суть фактічным одкладаньом його далшых аґресівных воєн.
Ведучій загранічной співпраці на чеській діпломації припомянув, же о Чехословакії ся втогды вырішовало без Чехословакії, страта Судетів – жертва з боку Чехословакії, не принесла безпечностны ґаранції, котры мала Прага за то здобыти од штирьох держав, якы договор підписали, но а наконець Гітлер і так почав Другу світову войну.
Тото вшытко робітник чеського резорту діпломації, але і много далшого, припомянув в рамках річніці Мніхова, і того, же Україна бы так не мала скінчіти. А виділо бы ся, же властно може дакус несміло, непрямо опоновав презідентови. Но лемже пак Іван Дубовіцькый роздумовав далше.
Дубовіцькый пак підреслив, же не вшыткы теріторіалны зречіня ся мусять вести ку траґічным діям. Подля нього маєме приклад, же Чехословакія сама одступила часть свойой теріторії на выході Совітьскому союзу, і ку жадній войні то не вело.
Зрада – тота ниґда не є успіхом. Она все може быти лем ганьбов.
І мы бы сьме теперь могли чеському діпломатови положыти дакілько вопросів. Може тот першый бы быв, чом Мніховска зрада, коли пришли о теріторії Чехы, болить, але русиньскый Мніхов уж не болить? Гей, анексія Підкарпатьской Руси не было нич інше, лем далшый Мніхов. Але то так не болить, бо то не чеськы теріторії пішли „горі комином“, лем русиньскы, гейже?
Так само бы сьме могли положыти вопрос, ці зрада властных гражданів, і кедь по тім не пришла далша война, не є достаточнов траґедійов, жебы то не давати як приклад, і кедь прямо то так не было повіджене, але „успішного“ рішіня. Прага предсі зрадила тых, котры іщі вчера за ню бойовали.
Зрадила чехословацькых вояків русиньского походжіня, наприклад тых, котры в рамках 1-го Чехословацького армадного корпусу ґенерала Людвіка Свободы ослободжовали теріторію Чехословакії. Але зрадила і своїх гражданів, Русинів – державотворный народ із властнов, мірныма договорами признанов теріторійов, но і далшы народности на Підкарпатьскій Руси – в тім чіслі Чехів і Словаків, котры там жыли. Ці тото не є достаточна траґедія?
А ці не є достаточнов траґедійов то, што пак з їх бывшыма гражданами, державнотворным народом Чехословакії, зробила Москва, коли їх вымазала з мапы світа, українізовала, а запрязнены державы в совітьскім блоку тото повторяли?
Або ці не є достаточнов траґедійов то, же тота біда Русинів на Підкарпатю, коли їх держава не вызнавать, не дає їм права, кріміналізує, тырвать доднесь? На властній землі суть на тім гірше, як чуджі.
Є тото вшытко досправды потверджіньом того, же не пришло ку далшым траґічным діям, коли Прага підпорядковала ся Москві, оддала теріторію без того, жебы холем єдно простестне словко было чути публічно?
Без того, жебы сьме мудровали од стола, і бісідовали, яке має быти рішіня войны на Україні, приклад, котрый дав чеськый діпломат є, діпломатічно повіджене, нещастный. А недіпломатічно – є глупый, нечутливый і праґоцентрічный, котрый не смотрить дале як по властне пісковиско.
Подля думаня, котре одпрезентовав Дубовіцькый, могло бы ся дакому видіти, же зрада была успіхом. Але ніт, зрада – тота ниґда не є успіхом. Она все може быти лем ганьбов.
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.