Вандалізм

Не єм прихыльником жадной формы вандалізма. Но даколи ся треба задумати над тым, што є вандалізмом і што не є. Припад суботнього одкрытя памятника Васильови Білякови в його родиску Крайній Быстрій і його вечурнє натертя червенов фарбов є як раз нагода на то задумати ся, хто ту робить вандалізм.

Подьме дакус до історії. Ірод Великый, котрый быв менованый за жыдівского краля Римом, быв великый будователь. Зробив много великых монументів, найзнаміше є може перебудованя другого єрусалімского храма, котрый ся таксамо называть Іродів храм. Напрік тому Жыды го не прияли за свого краля, быв про них колаборантом із Римсков імперійов, про хрістіанів є подля біблії Ірод тот, котрый дав забити віфлеємскы діти. Так ся записав до історії і нихто му не будовав памятникы за то, як розбудовав Юдею.

Або не мусиме іти аж так далеко. Сталін быв таксамо великый будователь. За його періоду зробило ся може найкрасше метро на світі. Водным каналом перепоїв Москву на рікы, также забеспечів про Москву воду до питя, но таксамо тым каналом забеспечів приступ Москвы на море. І збудовав і много фабрик ітд. Друыгм вопросом є, што тото будованя стояло. Якы жертвы. Сталіна днесь не береме як великого будователя, не будуєме му зато памятникы. Сталіна береме як діктатора, тірана, котрый має на своїм конті міліоны людьскых жертв.

Можеме іщі притвердити. За гітлерівского Німецька таксамо дарило ся монументалній архітектурі. Алберт Шпіл, порадця Гітлера про архітектуру, быв ідеалным інтерпретом гітлеровых думок. Німецько будовало монументалну архітектуру з корінями в антічній, еґіптьскій, вавилоньскій і неокласіцістічній архітектурі. Выникли такы монументы як Олімпійскый штадіон, Дім уменя, Зепелінфілд, рекреачный центер в Прора, Юґендгерберґе ітд. Хто ся днесь смотрить на Гітлера як на того, котрый розбудовав Німецько і дав зробити много архітектонічных монументів? Нихто, бо тот чоловік зорбив тілько підлого, же ся то зо жаднов архітектуров і будованьом не може порівньовати.

Тото саме бы сьме могли бісідовати о Мусолінім в Італії. Момументална архітектура ся почас історії все хосновала на пошырьованя політічной ідеолоґії. Тоталітна архітектура ці в Совітьскім союзі, в Німецьку, Італії ітд. мала все задачу уміцьнити усвідомліня людей так, жебы підпорьовали режім. Хоць режім сам о собі быв планым і на своїх руках мав людьску кров.

Дотеперь была бісіда о досправдовых великых будователях, котрым але не сьме вдячны за їх будовательску діялность, бо зробили тілько злого на то, же бы їх могла оправдати даяка велика архітектонічна діяльность. І теперь ся вернийме ку суботі. В Крайній Быстрій Комуністічна партія Словакії взяла до аренды од села фундуш, де збудовала і одкрыла памятник Васильови Білякови. За участи домашніх то была велика слава. Люди споминали, як ниґда не забыв на своїх, як поміг розвитку реґіону, докінця в Крайній Быстрій і дім културы дав збудовати. Такой вечур двоми актівісты з Кошыць натерли памятник червенов фарбов і так домашні, як і много іншых Русинів, были злы, як таке дашто собі хтось міг дозволити. Тадь він так много про нас зробив…

Лем жебы было ясно. Є хворе собі думати, же кібы не было Біляка, не нашов бы ся другый Біляк, котрый бы розвивав реґіон. Мать дахто чутя, же на Ораві, або десь інде, ся в тім часі не будовало, лем Біляк пхав грошы коло Свідника? Тоталіта все потребує будовати, бо все потребує людям дати дашто, што є видіти і што пересвідчіть людей, же тот режім є добрый. Але на другім боці ся посмотьме і на то, як розвинутішы суть державы, в котрых не быв комунізм. Інфраштруктура і много далшого. А і кібы не было іншого Біляка, досправды собі хтось думать, же културный дім в селі, або розбудованый Свідник є достаточным оправданьом за звірства, котры комуністы наробили? Културный дім оправдать вшыткы тоты катованя людей, арештованя, ничіня жывотів, котры ту были?

Василь Біляк, хоцьбы як поміг реґіону, зачав свою політчну карьєру в найгіршых часах, в 50-тых роках, коли быв і в Чехословакії найглубшый сталінізм зо вшыткым, што ку тому належало. І кідь о тім не рішыв сам, свойов політічнов діяльностьов ся під то підписовав. Біляк собі уміцьнів позіцію в 1968 р., коли ся придав ку неосталіньскому крылу в партії і допоміг окуповати Чехословакію, што заричінило далшы рокы несвободы, котры вже прямо овпливьовав він як єден із головных функціонарів партії. І дякуючі тому были далшы політічын арештатны, далшы зничены жывоти. Лем в першых днях окупації умерло коло сто людей. Як функціонарь партії і єден з тых, котри запросили войска до Чехословакії несе за то одповідность.

І можеме собі повісти і о тім, як ниґда „не забыв“ на своїх. Біляк быв функціонарьом партії, котра з Русинів зробила своїм выголошіньом Українців, заказала нашы орґанізації, поукаїнізовала наше школство, чого наслідкы несеме доднесь. І втогды Біляк не забыв на своїх? І далше. Не знам о тім, жебы ся поставив по році 1968 за людей як Федор Віцо, Микола Мушинка, Михайло Шмайда і далшых – своїх людей, котры з політічных причін, скоріше або пізніше, мусили одыйти до іншой роботы і не могли робити то, в чім были професіоналы. Де быв тот, котрый ниґда не забыв на своїх?

В тоту саму суботу, як одкрыли памятник Білякови, в Споєных штатах Америкы была премєра філму о Михалиови Стренкови, америцькім войновім геройови, котрый ся народив у Орябині. Маєме много людей із модерной історії, на котрых можеме быти горды, і котрым можеме будовати памятникы, кідь уж тоты памятникы хочеме будовати. З того, же нашы люди суть согласны з памятником Білякови, і же суть злы, же го дахто полляв із червенов фарбов, з того мі є смутно. Жадны інвестіції до реґіону, новы будовы не оправдають то, што комуністы робили і чого частьов быв і Біляк.

Не єм прихыльником жадного вандалізма. Лемже треба собі повісти, што вандалізм в тім припаді є. Вандалізмом не є то, же хтось пришов натерти памятник Біляка червенов фарбов. Вандалізмом є збудованя такого памятника. Є то вандалізм в одношіню ку почливым людям, ку політічным арештантам, ку тым, котры пришли о жывот дякуючі комуністам і ку родинам тых вшыткых жертв. Памятникы бы мали быти будованы їм.

Петро Медвідь, Пряшів

На фотоґрафії: Памятник в честь комуністічной польской партізанткы одкрытый у 1963 році в Устю Рускым на Лемковині.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА