Kasigarda є місце, де мож дотулити ся і „нашой“ Америкы

Кедь єм ся минувшый рік дізнав, же в Павловцях над Угом – части Тягіня, в окресі Михалівці, одкрыли музей Kasigarda, повів єм собі, же там мушу іти посмотрити. А мало то дві головны причіны.

По перше, тема выселенецьтва до Северной Америкы є на теріторії Словакії іщі все мало здокументована, а Словакія ани не має жадну шпеціалізовану інштітуцію, музей, де бы ся тов темов професіонално занимали, і кедь до Северной Америкы од 19-го столітя з теріторії днешньой Словацькой републікы одышла аж третина Словаків.

По друге, Мартін Явор, основатель музея, іншак історік і манажер ціложывотной освіты на Пряшівскій універзіті в Пряшові, не ішов по націоналнім прінціпі. Kasigarda, як то має і офіціално в назві, є Музей выселенецьтва з теріторії Словакії до Северной Америкы. І так музей документує нелем Словаків, але у великій мірі і Русинів, як і далшы народы.

А властно єм так дакус забыв. Што то властно тота Kasigarda значіть? Kasigarda є словацьков скомоленинов анґліцького Castle Garden, головной браны іміґрачного уряду в Ню-Йорку, котров мусив перейти каждый іміґрант. Мартін Явор, котрый так само часть родины мав у Споєных штатах Америкы, выбрав таку назву як сімбол, котрый характерізує точно феномен выселенецьтва – безґрамотность, незнаня языка, скламаня, надію, вшытко, што Kasigarda представльовала.

Проба чісло єдна, два і ентузіаста

Жебы навщівити конечно тоту Kasigard-у, вырішыв єм колись перед Великодныма святами. Закликав єм на телефон, котрый є на сайті музея, в пятніцю, жебы доїднати навщіву в середу. Не дасть ся. Не буде там, а кедь чує, же єм з русиньской пресы, хоче быти там, кедь прийду. Із словацького перейде на русиньскый. Príďte v pondelok, budem tu, говорить. Бісідую, же ся мі не дасть. Одповідать, а што, тадь собі зробите вылет, побісідуєме по руснацькы, нє?

Наперек тому, же ня його намага бісідовати по нашому загріла при сердці, предсі лем єм повів, же найдеме іншый термін. Пак Великдень. По святах єм кликав знова. На другім боці телефонічного говору мі Мартін Явор бісідує, же акурат є на аеропорті у Варшаві, бо іде ратовати єдну цінну памятку до Америкы і привезти ту. О пару днів, ани не тыждень, го уж виджу на стрічі з презідентков в Кошыцях, а пак ся дізнам, же прилетів тот день о пятій пополідне, і о семій уж быв на стрічі.

Кедь ся конечно дістану до його музея, повість, як кебы нич, же то є нормалне. Бо уж раз ішов і так, же прилетів до Америкы, взяв артефакт од жены на аеропорті, а далшым літаком вертав домів. Граніця меджі шаленством і ентузіазмом є барз тонка. Пан Явор є шаленый ентузіаста, котрый свойов роботов заступать і то, што быв мала робити держава.

День, коли єм ішов за „нашов“ Америков

Наконець ся подарило. Добісідовали сьме термін. Рано єм кликав, а на обід уж сидів у авті, жебы быти на другу годину пополідне в Павловцях над Угом. Значіть, в Тягіні. Взяв єм іщі двох приятелів, котры по моїм телефонаті не мали проблему спаковати ся за пару минут і наступити до мого авта.

Кедьже єден з них є Бідовскый, повинну павзу зробили сьме на бензинці в Бідовцях, жебы собі так припомянути давных предків, котрых там ниґда не мав, але на творіня міфолоґії то є добра принагода. Пак вже продовжуєме без перерв, переходиме Дарґів, Сечовці, Михалівці, миняме тоту рівну країну залляту Сонцьом, одкыль мож видіти аж до далекых країв, діставаме ся до Павловець над Угом і наконець приходиме до Тягіні, містной части того села.

Кедь запаркуєме авто, по нашім лівім боці на великім фундуші стоїть американьскый дім. Гарайдова хыжа. Так єй зве і основатель музея, бо єй збудовав Андрій Гарайда. Явор хыжу перед часом купив, інвестовав до ньой свої грошы, жебы зробити музей. По правім боці стоїть Ґрекокатолицька церьков Святой Тройці, котра барз припоминать архітектуру дому. Як ся пізніше дізнаме, тот сам Гарайда із грошей заробленых в Америці дав пізніше збудовати і храм, до котрого днесь уж ходить лем пару людей.

Мартін Явор є іщі на дразі. Прийде за 15 минут, повість мі в телефоні, але затля ся можеме іти попозерати по фундуші. Двоми хлопи му там якраз роблять пелевню. Позераме стромы, котры там уж нашли своє місце в рамках Slovak American Heritage Garden (Загороды словацькой америцькой дідовизны), обдивлюєме будову, выходиме на верьшок, де є тінь із великого старого строму і дыхаме тиху країну, котра є чарівна. Но не чекаме довго.

Пан, котрый прийде на якімсь малотракторі, выйде на двір, і кличе нас. Послав го Явор. Мілан є посланцьом сельского заступительства, і тота часть села є під „його контрольов“. Має нам отворити, можеме собі попозерати експонаты, покля не пирйде ґазда. Наконець ся дізнаме, же не є лем посланець, є властно і далека родина, братняк із пятого коліна, а є то властно так, же ту, в Тагіні, каждый з каждым бы быв родина, кебы сьме ішли достаточно глубоко до історії.

Лишыть нас самых. Невелика хыжка, сіні і дві цімры, зреконштруована так, як то має быти, з автентічныма матеріалами, зо захованьом вшыткого, што там має быти. Тоты три місточка, котры творять Гарайдову хыжу, суть напхати експонатами, а чоловік не знать, што мать позерати перше. Не маме сістему, скачеме од єдного ку другому, кличеме єден другого, жебы вказати, што, хто нашов і сьме досправды мило несподіваны. Уж по пару минутах знаме, же ся оплатило прийти. Чуєме сатісфакцію, як кебы сьме якраз в тій хвілі выграли бінґо. А то іщі не знаме, же тото найліпше нас чекать.

Будеме бісідовати?

По пару минутах, што бігаме горі-долов по хыжі і фотиме, што ся дать, чуєме голос. „Kde su tote Rusnaci? Будеме бісідовати?“, oзывать ся з двора і мы знаме, же ґазда пришов. З Мартіном Явором, іншак важеным доцентом на універзіті, приходить до дому і якас авра людьскости, веселости, добросердечности.

Хоць собі першый раз подаваме руку, вшыткы трьоми, котры сьме за музейнов турістіков вышли з Пряшова, чуєме, як кебы сьме стрітили дакого близкого, кого сьме лем давно не виділи. Мартін Явор є Словак, а далше не бісідуєме, говориме по словацькы, но наперек тому є чути, же ку Русинам має близко. А то властно уж потвердили і русиньскы експонаты, котры творять по тых словацькых найвекшу часть цілой експозіції.

Но лемже переглядка з ґаздом ся не зачінать в домі. Треба іти шумні вонка, перед пліт, перед бранку, котров сьме входили, бо там є прапочаток. І так ідеме. Опущаме холодок в домі, і выходиме на спекоту.

Ішли сьме до Тягіні, найшли ся в Теґені

Ексурзія почінать выясніньом собі термінів. Офіціално сьме в Тягіні, але тісяч років то была Теґеня, і каждый містный то доднесь кличе Теґеня, пояснює нам історік Явор. Чуєме з ним і з його неспокійностьов. Тадь коміністічны фаховці і з нашых Телеповець зробили Осадне, а з Никловой Мікулашову. О Буяку, котрый став Брежанами, шкода бісідовати. Приймаме тихо, же сьме в Теґені, і зістане мі то так зафіксоване.

Пак дістанеме лекцію о тім, якый є американьскый дім, же уж на нім не є солома але бляха, окрашіня коло облаків, матеріалы, з котрых ся будовало. Просто, на домі видіти, же чоловік мав грошы. Церьков дав Гарайда, перед котрого хыжов стоїме, збудовати аж по своїм другім одході до Америкы, де назберав грошы од Словаків і Русинів. Вшытко є конець 19-го столітя.

В тій хвілі першый раз, але не послідній, дзвонить ґаздови телефон, но він лем по русиньскы повість, же не може бісідовати, бо ту мать Русинів, і сміє ся.

Перед нами, на початку фундушу, стоїть старый стром, уж без жывых конариків, на котрім суть таблічкы з напрямами. Мартін Явор говорить, же тому не будеме вірити, але тоты конарикы ішли точно напрямами до найвекшых центрів повязаных із выселенецьтвом. Правдов є, же основатель музея бісідує так інтересно, же му вшыткы віриме вшытко. Ґдыня, Бремы, Роттердам, Гамбурґ, Ню Йорк, Клівленд, Брідж Порт, Торонто, а дакілько далшых дестінацій, котры ани не снили о тім, же з Теґені мож трафити аж до них.

Суть там і місця, котры суть особно звязаны з Явором, як наприклад Сатмар, кедьже там діяв його прапрастрыко, котрый там быв директором священьской препарандії, а пак быв деканом в Ужгороді. Чім дале веце розумієме, же з ґаздом музея є весело, бо і при тій темі не забуде повісти: „Быв римокатолицькый декан, але іншак добрый чоловік.“ Контруєме, вдячно продовжує.

Веде нас ку студні, котра є автентічна, з часів будованя хыжы, і котру ся їм подарило обновити. Є то днесь уж унікатна сістема звдиганя і спущаня відра, „журав“, котру єм на властны очі видів першый раз. В домі не жыв нихто од 1968-го року, коли послідні Гарайдовы, іншак тыж родина Явора, еміґровали. І так є аж чудо, же і такы детайлы подарило ся Мартінови Яворови сохранити.

Гарайдова хыжа

Вступуєме до дому, Гарайдовой хыжі, днесь уж выголошеной Народной културной памяткы, самособов, вдяка Мартінови Яворови. Ідеме посмотрити експозіцію іщі раз, но тот раз уж з фаховым коментарьом.

„Вшытко є ту автентічне, вшытко сьме законзерововали, обновили. Стояло то ненормалны грошы, але вдяка Богу. Глиняна ваковка, дылі,“ говорить Явор по вступі до дому. Реплікы суть лем облакы і дакотры двері, котры уж не дали ся уратовати. До діскусії ся якбач першый раз залучів Юрко, іншак тихый хлопець, котрый як заінтересованый архітект положыть вопрос, ці і кров автентічный. Самособов, же гей. Іщі і дістане лекцію о тім, як ся зве головна греда. Вірю, же Юрко уж на „мештерніцю“ не забуде.

90 процент експонатів, котры роблять музей в Теґені музейом, суть з Америкы. Суть то експонаты, котры документують Словаків, Русинів, Німців, Ромів, просто вшыткых, котры одышли з теріторії Словакії. Явор підкреслює, же замірно то не назвав Музей словацького выселенецьтва, бо то ани здалека не были лем Словаци.

Мартін Явор належыть до родины, котра якбач паралелно уж веце як єдно столітя жыє на двох контінентах в різных ґенераціях. І то было єднов з мотівацій, чом зробити музей, а якраз од родины были і першы експонаты, котры пак зродили думку музея.

Парадоксно найціннішый артефакт, подля слов Явора, не є повязаный із выселенецьтвом. Вказує нам Теґеньску ікону, в штілі прімітівізму, з кінця 18-го столітя, котру нашли на поді Гарайдовой хыжы. Ікона є шпеціфічна і тым, же на дереві суть властно дві іконы. З єдного і другого боку. На єднім боці є Свята Тройця, на другім Богородіця з Ісусом.

Вернув ся Мілан. Бісідуєме о Медвідьови з Вышнього Німецького, котрый быв його колеґа. Пояснюю, же то не наша файта, але же вшыткы суть Руснаци. Явор ся спрічать, же він є Словак, і кедь є ґрекокатолик. До народностной войны не дішло. З гумором продовжуєме дале.

Куфры з історійов

„Найліпшы суть куфры з історійов,“ говорить Мартін Явор і вказує нам деревяны куфры, з котрыма ся одходило на шыфу, і до котрых люди, з надійов на ліпшый жывот, мусили знати спаковати цілый свій дотеперішній світ.

„Bodaj bi śe nam šifa ňepotopila,“ чітать Явор на задній стороні єдного з них, і з того єдного речіня мож в голові думати над цілов тов історійов, о котрій при куфрах бісідовав перед моментом.

Уж лем в сінях є много цінного, за вшытко треба спомянути холем цінный мундур америцького Словака, котрый служыв у Штефаніковых леґіях почас Першой світовой войны. Вояк подля Явора быв особно навербованый ґенералом Міланом Растіславом Штефаніком, і він по тот мундур быв у Клівленді на аеропорті, жебы далшым літаком вернув домів. Пані, котра го мала, просто хотіла видіти чоловіка, котрый го возьме до музея. А пару тісяч кілометрів через океан предсі про так запаленого ентузіасту не може быти проблемов.

Роздумую, же кедь раз будуть даякы куфры по Мартінови Яворови, аж тоты будуть мати тоты найліпшы історії.

Кедь сте Русины…

„Кедь сьте Русины, познате Соєдиненіє,“ просить ся Явор, чім думать Соєдиненіє греко-кафтолическихъ русскихъ братствъ, вызначну русиньску еміґрантьску орґанізацію в США. Одповідам, же знаме. Вказує нам шапку председы чісло 300. То не є єдиный унікат, котрый там має.

Лем пару центіметрів од того місця обзераме собі другый оріґінал Піттсбурзького договору, вызначного документу, котрый допоміг выникнутю Чехословакії у 1918-ім році.

Сараєво

Є середа, 15-го мая 2024-го року. Уж хочеме перейти до цімры направо од вступу, кедь дзвонить Мартінови Яворови телефон. Дізнаме ся, же на премєра Роберта Фіца ся стріляло. Атентат. Нащастя, неуспішный, што ся дізнаме аж пізніше.

Властно ани не знаме, а то нихто з нас, як реаґовати. Што ся робить, кедь в країні зробить ся атентат на верьховного представителя? Хвілю ся намагаме іти дале, але по хвілі Мартін Явор мусить іти телефоновати. Оправдать ся, не дасть му то. З дверей іщі закричіть, „жебы то не было друге Сараєво.“

Аж втогды якось перечую важность сітуації. Чекаме на домашнього, інтернет в телефоні не фунґує. Не найдеме інформації. Аж пізніше ся дізнаме, же сьме ся давно могли прикапчати на wifi. Будеме знати, на другый раз.

Наперек тому, же ціла сітуація є нараз чудна, інша, по хвілі продовжуєме далше. Не є нам єдно, што ся стало, но продовжуєме. В Теґені і так нич не порішыме. Але знам, же думкы уж вшыткы не маме лем в Теґені.

Ґазеты, пантликы, шыфкарты, і не плюйте на землю

Вступуєме до цімры направо од вступу. Цімры, котра є заповнена ґазетами, пантликами різных словацькых і русиньскых еміґрантьскых обществ, документами. „Мам на універзіті і Американскій Русскій ВѢстникъ,“ говорить Мартін Явор, як кебы ся хотів оправдати, же в експозіції має лем примірникы словацькой америцькой пресы. Але знам, же він розуміє, же за ним не пришло русиньске націоналістічне командо, лем нормалны люди, котрых інтересує історія обще, і так ся не мусить оправдати, же там не є наша преса.

З його далшой бісіды є видіти, же нелем має на універзіті нашу ґазету, але же ся досправды орьєнтує в еміґрантьскых словацькых і русиньскых ґазетах в США. Породовжуєме дале, і обдивлюєме таніры еміґрантьскых обществ. На єднім є ґрекокатолицька церьков, котру дала выбудовати Яворова баба.

709, то чісло словацькых і русиньскых костелів і церьквей, котры подля Явора нараховали в Северній Америці. Перервуть нас далшы гості, котры лем пришли сконтрольовати, ці на другый тыждень буде мож прийти з гостями з Америкы. Самособов, мож. Навщіва одходить, мы ідеме дале.

Позераме на різны пантликы членів еміґрантьскых обществ, шыфкарты, котры памятають, кедь в середній Европі была єдна велика монархія. Паспорты з різных держав, різных режімів, котрых частьов была днешня Словакія, одзначкы обществ, кампаньовы матеріалы еміґрантів перед презідентьскыма вольбами. Раз підтримовали того, раз іншого. Точно як і теперь. Як і ту.

Інтересным є приручник приселенця до Клівленду, котрый вышов у 14-ох языковых мутаціях. Явор має в музею словацьку верзію. „Од анґліцькой верзії різнить ся лем єдным речіньом. Я плакав. Не плюйте на землю, то є там написано.“ Гумор ся нам вернув, і кедь лем так барз делікатно.

Хоць цімра як і ціла хыжка є мала, но обзерати є ту того доста. Навеце, кедь вас допроводить Мартін Явор, якбач бы сьте там з ним могли быти і три дні, бо видить ся мі, же ку каждому, і тому найменшому експонату, знать повісти цілу велику історію.

І то є на тым інтересне. Кедь стрітите чоловіка, котрый є про діло запаленый, каждый, што і лем паруміліметровый артефакт може мати велику історію.

В тій цімрі є і далшый русиньскый унікат повязаный із орґанізаційов Соєдиненіє греко-кафтолическихъ русскихъ братствъ. Є то цертіфікат о членстві. Унікатным є зато, бо є написаный по русиньскы, по анґліцькы і по словацькы. „Тото собі многы фотять,“ говорить нам наш домашній.

„Бонджовічка“ і русиньскый фемінізм

Ідеме до далшой цімры. Явор звертать увагу, же загасив світло в тій попередній, ці сьме то збачіли. Ку своїй „хвороті“ зо світлом ся признав такой на початку, а теперь нам то практічно вказує. Все, всядыль гасить світло. В часі дорогых енерґій то добра хворота.

Наліво од вступу, в другій цімрі, мать Явор куточок присвяченый його бабі. Є там і ґрекокатолицькый молитвенник выданый в США. В нім має написане: „Кедь єм страчена, пошлийте ня на адресу…“

Подумам собі, ці може быти хтось страченый, хто і там, в далекій Америці, не стратив свою віру, свої традіції? Далше суть там різны записны церьковны книжочкы, але то, што найвеце притягне око навщівника, суть прекрасны церьковны хоругвы і хоругвы обществ, якы вісять на стінах.

„Тото мі приніс владыка Мілан Лах з Пармы. American Rusin Women’s Social Club,“ чітать Явор із хоругвы, де далше чітаме, же тото женьске общество є з Клівленду з року 1932. Кедь сьте дотеперь мали представу, же Русины, то є лем конзерватівізм, котрый тырвать аж доднесь, вашы сны ся вам якраз розбили перед очіма. Женьске общество зо соціалным заміряньом є приклад того, же фемінізм Русинам не быв чуджій в часах, кедь іншы о тім ани не чули.

Друга цімра є присвячена і Канаді, але і штоденному жывоту нашых еміґрантів у Америці. Театралны кружкы, забавы, шпортовы події, шпортовы клубы, о тім вшыткім і о многім далшім свідчать плаґаты, книжкы обществ – денникы або кронікы, і іншы документы, котры Явор позберав і днесь выставлює.

„А є ту і Бонджові (Bon Jovi, позн. ред.). То зато бо моя баба бывала на 369 Water Street, а Бонджовічка бывала 367 Water Street. Стара Бонджовічка єй кликала моя баба. Словачка была, оддата за Таліяна. То была його баба. І Бон Джові моїй даровав фотку з властным підписом.“

Обзераме маґнетовофону паску, на котрій є прояв презідента Форда ку америцькым Словакам, музичны албумы выданы в Америці, кухарьскы книжкы, де мож наприклад найти, як робити квасну капусту і ковбасы.

Експозіція закінчує ся іншталаційов під назвов Куфер переміны, за котру дістав Явор нагороду. Іншталація вказує, як ся із Словака, але спокійно бы то міг быти і Русин, став у америцькій бані Америчан з анцуґом, калапом, піпков, котрый поступно вымінив анцуґ за джінсове облечіня, посылав домів долары, а ціла переміна скінчіла бейсбаловов шапков, кока-колов і айфоном.

Іщі єден вопрос

А то є вшытко. Одходиме. Но не дасть мі. Мам вопрос, і чую, же Явор мі на нього знать дати одповідь. Прошу ся, чом є то так, же даколи тоты словацькы і русиньскы комуніты, еміґранты, ся так тримали, выдавали новинкы, будовали храмы, свої комунітны центры, робили театры, а днесь новы еміґрачны волны якось счезнуть в аноніміті скорше, як выступлять з літака в новій країні.

„Маю на то теорію. Тота теорія є повязана з декаденційов віры і реліґії. Посмотьте, вшыткы тоты общества мали конфесіоналный фундамент, характер. Кедь прийде нова еміґрація, кашлють на то. Секуларізація є величезна. Храмы уж не фунґують так, як колись. Другым ділом є, же наша держава на то кашле. Не старать ся о еміґрацію, а кедь, та слабо.“

В мыслі вертам ся по одповіді Мартіна Явора лем ку єдному. Мала то написане його баба в молитвеннику. „Кедь єм страчена, пошлийте ня на адресу…“ А днесь якбач не є того місця, де бы сьме написали і нашли тот одказ.

Вертаме, але бізовно вернеме

Ідеме іщі посмотрити храм. Повім, при тім, як выходиме з церькви, же люблю тоту пахоту старых храмів, є то неповторятельне. В Яворови найду запрязнену душу, котра думать тото саме. Лучіме ся. Сьме вдячны, і му то щіро повіме, але чоловік має при Мартінови Яворови чутя, же і кедь му праві взяв годины з дня, то він є тот вдячнішый. Є видіти, же тот музей не є лем музей, але посланя Мартіна Явора, і він му є охотный жертвовати вшытко.

В авті є чудна атмосфера. На єднім боці сьме барз вдячны за то, што сьме днешнім пополіднем в музею Kasigarda дістали. Же сьме могли дотулити ся ту, недалеко, і „нашой“ Америкы. За тым, жебы видіти черепкы із жывота Русинів у США, не треба іти далеко. На другім боці слухаме в радію вісти по атентаті. Бісідуєме запалено і о єднім, і о другім. Роздумуєме, як тот глупый, неприпустный чін може змінити нашу країну.

Вертаме домів, до Пряшова, но уж теперь знаме, же бізовно вернеме і до Теґені. І же будеме рекомендовати і іншым. Бо Kasigarda і Мартін Явор собі здобыють ваше сердце. Просто – Америка!