100 років од народжіня русиньского маляря і поета Івана Калинича

Родака із Підкарпатьской Руси, котрого округлу сторічніцю од народжіня сьме собі недавно припомянули, знаме веце як маляря. Но быв і русиньскым поетом.

Народив ся Іван Калинич 4-го фебруара 1924-го року в селі Кошельово, у втогдышній Чехословакії, до родины бідных селянів. По закончіню народной школы пішов штудовати на Хустьску реалну ґімназію, котру закончів у 1944-ім році. Хуст му пак став містом, в котрім пережыв майже ціле своє жытя.

Почас років штудій вказали ся його способности і під веджіньом скушеных вытварных педаґоґів розвинув свій малярьскый талент, і брав участь на выставах штудентів.

По ґімназії добровольно вступив до Червеной армії, в котрій служыв, і по демобілізації в році 1947 зачав учітельовати на общеосвітній школі, де занедовго став директором. Директоровав на школах Хустьского району коло 34 років.

Но вырішыв і далше здобывати освіту. У 1948-ім році почав штудовати російску філолоґію на Ужгородьскій державній універзіті, котру закончів з червеным діпломом. Працовав і над дізертаційов, но тоту не обгаїв із політічных причін.

У 1964-ім році Іван Калинич быв єдным із членів ініціатівной ґрупы, котра створила в Хусті общество художників під назвов Митець Верховини, в котрім быв довгы рокы секретарьом, а од 1984-го року директором.

Од споминаного 1964-го року брав участь майже на вшыткых районных, областных, републіковых і всесоюзных колектівных выстахах, в рамках котрых быв дакілько раз і нагородженый.

У 1979-ім році одбыла ся його перша ретроспектівна выстава в Хусті, а на переломі років 1979 – 1980 єй повторив в столиці Підкарпатя – Ужгороді. Другу ретроспектіву выставльовав у 1984-ім році. Вступ до каталоґу ку тій выставі написав далшый наш вызначный підкарпатьскый малярь Андрій Коцка.

В році 1988 пять його творів выставльовали в Бонні, у втогдышнім западнім Німецьку. В тім самім році выставы Калинича зорґанізовали ся і в Спішскій Новій Всі, у втогдышній Чехословакії, де Калинич дістав званя честного граждана, ці в Мадярьску. В марці 1989-го року знова выставльовав у Хусті.

Його малярьска карьєра продовжовала і по зміні політічного режіму а розпаді Совітьского союзу. За послідніх 20 років свого жывота мав понад 20 персоналных выстав, з них 5 в загранічу. У 1993-ім році наряджіньом презідента Україны Леоніда Кравчука было му уділене званя Заслуженый майстер народной творчости Україны.

Окрім того Іван Калинич є познатый і в літературі. На його поетічны тексты, писав наперед по україньскы, было написаных понад 30 співанок. Од 1995-го року почав писати на материньскім языку – по русиньскы.

У 1996-ім році му вышла перша його русиньска поетічна збірка з назвов Смієся Верховина, в котрій найдеме 125 стихів. В році 2000 му вышла далша збірка під назвов Поетичні іскринки. В тім самі році публіковав і третю збірку з назвов Верховинські вечурниці.

У 2001-ім році став лавреатом меджінародной Премії Александра Духновіча за русиньску літературу. Вмер Іван Калинич 10-го юна 2004-го року в Хусті, де є і похованый.

Іван Калинич: Дорогуй мамці

Памнятаю, Мамко, Ваші теплі рукы,
Погляд Ваш ласкавый змученых очи,
Непосильний труд Ваш, радости и мукы,
У котрых мы жили вднину и вночи.

З молоком туй Вашим впитав я у серце
Радость коломыйкы и любов и гныв,
Задушевні, чисті молитвы у церкви,
Рудного нам слова мелодичный спів.

Прияв я всю Вашу добру естафету,
Вы ня научили жити у труді,
Дали сте ми крыла для творчого злету,
Вбы добро творити людьом на Земли.

В серце ми запала радужна природа,
Душу ми залляла Божа благодать,
Я ставав частичков свойого народа,
Хоть дыла вершила чузоземна знать.

Были Вы для мене, люба моя Мамко,
Сонцьом житєздатным за усы годы,
Вы робили путь муй безопасным, ясным,
Кулько бы у Тисі не стекло воды.

Світлый Ваш я образ сохраню на вічно,
Вічно буде в серци безутішный щем,
Што-м ся не уддячив вчасно и успішно,
Я не встиг спасти Вас уд многых проблем.

Жаль ми, што давно так Вы нас залишили,
Мы на своих крылах мчалися самі
Та маршрут увесь наш Вы нам освітили:
Я поклон сердечный шлю Вам уд Землі!