Симеон Пыж – великій діяч нашой еміґрациі

Минуло 130 років од народжыня др. Симеона Пыжа – лемківского еміґрацийного діяча, ґорлицкого бурсака, єдного з найвыдатнійшых в своій добі, якій твердо борол ся о ліпшу долю родаків в Старым Краю.

Хоц на його голосны апелі глухы были польскы комуністичны власти, доказал, што лемківска справа не была обоятна серед патріотичных еміґрацийных кругів в Америці. Личніст Симеона Пижа близка є памяти днешніх Лемків, якы досліджают його роботу як публицисты, долголітнього редактора лемківскых ґазет і календарів.

З Вапенного до Руской Бурсы

Симеон Пыж народил ся (як сын Штефана і Мариі з Бодаків) 14. лютого/фебруара 1894 рока в Вапенным (ґорлицкій повіт), де скінчыл сельску основну школу. Понеже з наймолодшых років доказувал тягу і талант до наукы, родиче оддали го в высшы школы, в ґімназию, котру завершыл в Ґорлицях і Новым Санчы.

Потрапил до Руской Бурсы в Ґорлицях – єдного з осередків, якій выховувал лемківску молодіж. Руска Бурса дозволила му закінчыти дальшый етап едукациі. Бурсакы в тамтым часі жыли і вчыли ся бурсі, а сама бурса была іх другым домом, по одході з рідных сел на наукы до повітового міста. Пыж як сын селянина, хотячы оддтяжыти родичів, по вшыткых своіх шкільных занятях, вечерами давал лекциі по хыжаж дітям заможнійшых жытелів.

Знаны сут його спомины о ґорлицкій Рускій Бурсі. Симеон Пыж є автором допису «Ґорлицкій Бурсак», де описал історию і своє бытя в тым славным нашым осередку.

Талергоф і Італия

Вєдно з приходом І світовой войны Симеон Пыж разом з чысленныма другыма лемківскыма патріотами был арештуваный, а пак зосланый до австрийского лаґру в Талергофі за своі погляды і уж товды сильну політичну активніст.

Австрийскы оправці, хотячы «схоснувати» інтернуваных, част з них посылали на короткє войскове школіня, а внет на італияньскій фронт, де по році вязніня потрапил і Сименон Пыж. Што цікаве, власти з Талергофу привезли Пыжа на войскове школіня до польского Тарнова. В Тарнові тіж здал матуральный іспыт з найвысшым результатом серед учеників.

По перешколіню перешмарено го до Каринтиі, 30 кілометрів од італияньского фронту. Зато што знал польскій і німецкій языкы, был выбраный до канцеляриі компаніі, де вюл паперьовы справы і служыл як перекладач. За тото піднесли го до ранґы капраля. В кінци грудня/децембра 1915 р. послали го на фронтову ленію, де командувал осмьома вояками і заряджал бункром.

Задумал выставити австрийску сторону і збунтувал ся іх властям. Попросил, жебы перешмарено го на першу ленію фронту – маючы плян поданя ся на італияньску сторону (стало ся тото 16. марця 1916 р.).

По австрийскій стороні лишыл ся його приятель – Михал Нестерак (1884-1916), родом з Мушынкы. Пыж по роках жаліл над його дольом, бо Нестеракови не повело ся втечы. Згынул о пару місяців як 22-літній прездібный поета. Симеон Пыж, як потім вызнал, щестливо перешол Альпы, беручы зо собом даякы записаны Михалом Нестераком стороны зо стишками, котры – як і сам Пыж – щестливо перешли з ним горы і аж потім были друкуваны в русиньскых выданях, якы редаґувал в Америці. Нестерак был віщый, оддаючы приятельови свою творчіст, бо хоц лем она перетырвала воєнный час і діждала до нашых часів.

Вчас перебываня по італияньскій стороні борол ся проти Австро-Угорщыні. В маю 1918 р. Італия дозволила творити славяньскы одділы до борбы проти ворога. Пыж одраз поступил до чехословацкого леґіону і єдночасно зачал творити разом з проф. Лесєвом Карпато-Рускій Баталийон, де зобрали 200 осіб.

Свовода Підкарпатскій Руси

В лютым/фебруарі 1918 р. нашол ся в Римі, де основали Карпато-Рускій Комітет (остал його секретарьом). Комітет постулювал о свободу для Підкарпатской Руси. Од італияньскых власти Комітет хотіл дозволіня дальшого істнувана Карпато-Руского Баталийону і посланя го до борбы за свободу Підкарпатской Руси.

Іщы вчас войны повело му ся выіхати до Прагы, де достал роботу в білоґвардийскій ґазеті і пішол студиювати. З праґматичного взгляду (хотіл достати роботу в державній чехословацкій адміністрациі) выбрал юридичный факультет, хоц все тягнуло го до математичных наук. Зачал іх на Карльовым Університеті в Празі уж під конец 1919 р.

Коли під конец 1920 р. зліквідувано білоґвардийску ґазету, Пыж стратил роботу і ціле літо перебывал на Пряшівщыні. Трираз потаємні переходил границю і одвиджал лемківскы села – головно рідне Вапенне. В Пряшові заанґажувал ся в діяльніст Лемківского Спасительного Комітету (основаного лемківскыма діячами: др. Димитрийом Собином і др. Александром Тиханьскым) і занимал ся помочом для втікачів з Лемковины через леґализацию іх жытя в Чехословациі або допомагал в еміґрациі до Америкы.

Пак зас вернул до Прагы, а скінчывшы другій рік студий – зас поіхал на Підкарпатя. Зас потаємно перешол границю і перебывал на Лемковині пару місяців. За пожычены грошы вернул потім до Прагы, котра помалы ставала ся центром русиньскых студентів – інтеліґенциі. Основано гын Карпато-Рускій Круг Студентів «Возродженіє». То тіж час, коли лемківскы діячы думали о будучности Лемковины – Пыж влучыл ся до діяльности Лемківского Комітету, основаного перше Александром Гассайом. Ведено пропаґандову діяльніст і помагано Лемкам, якы приходили жыти до Чехословациі.

Літом 1922 р. здал кінцьовы еґазаміны і внет здал державный еґзамін і отримал званя доктора юридичных наук, што дало му можніст робити в державній адміністрациі.

Безсперечный лідер

Не барз переконаный жыти в Чехословациі, тым паче што Підкарпатска Русь отримала автономію лем «на папери», повандрувал до Америкы. Выізд до ЗША вязал ся тіж з рішыньом Лемківского Комітету, якій хотіл послати когоси за океан, жебы там навязати спілпрацу і ожывити роботу на русиньскій ниві.

Іщы того самого рока перенял од Віктора Гладика редакторску роботу в карпаторусиньскій ґазеті «Правда» (выдавана од 1902 р. Обществом Рускых Братств) і вюл ю через наступных 10 років. През тот час склал тіж пару календарів.

Коли під конец 20. років ХХ ст. до Америкы приіхал інчый вызначный лемківскій діяч і політик Димитрий Вислоцкій (Ваньо Гуняка), Пыж навязал з ним стислу спілпрацу. Результатом того был перехід Пыжа до печатаного Вислоцкым «Лемка» – єдной з лемківскых еміґрацийных ґазет, якой редактором остал в 1934 р. і был ним аж до смерти.

Гунянка і Пыж были передовыма лемківскыма діячами в Америці і орґанізували Лемко-Союз, пізнійше долгы рокы творили його силу. Пыж через дальшы рокы предсідателювал тій нашій найбільшій еміґрацийній орґанізациі. Вельо внюс свого труду, штобы поставити в Йонкерс Американьскій Карпаторусиньскій Центр Lemko Hall, величезный народный дім, якій іщы донедавна служыл дальшым поколіням лемківской еміґрациі. В будівли сам жыл і роками занимал ся його утриманьом.

Дальшом його ідейом было створіня Лемко-Парку (не діждал уж той хвилі, коли до лемківского парку зачали сходити ся першы гості). Был автором чысленных текстів і книжок/брошур (м.ін. «Коротка істория Карпатской Руси», 1938 р. і «Два фронты», 1935 р.). Знал пару чужыж языків: польскій, німецкій, італияньскій, чешскій і анґлицкій.

Автор славного Меморандум

Пыж был активным політиком. В обороні рускости Лемків вюл ріжны політичны акциі, тіж во спілпрацы з даякыма украіньскыма еміґрацийныма орґанізациями (выступувал в обороні нацийональных меншын в Польщы). Был єдным з покровителів покликаного 18. мая 1946 р. в Ню Йорку Лемківского Допомогового Комітету. Цілю той структуры была поміч выселеным Лемкам. Одраз оголошено збірку грошів і облечыня для родаків в Старым Краю і тых, якы на тамтот час были уж переселены на радяньску Украіну.

Найтраґічнійшым моментом было выгнаня решты русиньского населіня Лемковины в рамках беззаконной акциі «Вісла» на понімецкы землі Польщы в 1947 р. Товды тіж ціла сила комітетовой допомогы зосередила ся на помочы тій ґрупі выселеных. Пыж закликал участників Славяньского Зъізду, якій проходил в днях 20.-22. вересня/септембра 1947 р. в Ню Йорку, о поміч Лемкам, але його апелі нич не дали. Хотіл тіж достати ся і перевести бесіду з польскым представництвом в Америці, але не допущено го до того, годили ся лем на переказаня деклярациі Лемко-Союза польскым комуністичным властям в Варшаві. В наслідстві шанс, Лемківскій Допомоговый Комітет перестал зберати жертвы на дальшу поміч. В 1948 р. захотіл іти до Польщы, але польскій консуль одмовил му выданя візы.

Даяка шанса на зміны настала аж в 1956 р. 31. марця 1957 р. Петро Гардый скликал зобраня Лемківского Допомогового Комітету і на тот час оновлено його діяльніст.

В даякых текстах тыкаючых Симеона Пыжа являют ся інформациі, што подал він петицию до польскых власти. В споминовым тексті Лемко-Союза (опубликуваным в «Карпаторусскым Календари Лемко-Союза на 1958 рік») находит ся інформация, што момерандум был готовый, а сам Симеон Пыж ждал лем на вызначыня даты стрічы з представником Польщы в ЗША. Не встиг. Помер 10. червця/юнія 1957 р.

«Он составил Меморандум до Польского Народного Правительства, и просил його представителя в Вашингтоні о принятие на ауденцию. Того дня он не дочекал, бо ослабло його сердце, и дня 10 июня в праздник традицийных Лемковскых Русаль он на вікы упокоился. Он упокоился, но нам живым на руках оставил своє завіщание: боротися за право и свободу свого народа. За тото його завіщание, Меморандум, продолжаєся робота и буде продолжатися нами живыми. Тут оно приведено в рядках тых вспоминов о пок. Д-рі Симеоні Пыжі» – стоіт в прикиканым тексті.

Здає ся, што треба простувати єдну тему – меморандум приготовленый Пыжом не был ним дале поданый (часом являт ся неточна інформация). Але… не вшытко пішло на марне. Як подают товдышні еміґрацийны діячы, вдало ся ім стрітити з польскым репрезентантом і передати петицию Симеона Пыжа. «Дня 25 июля 1957 року Председатель Лемковского Релифового Комитета Петро Гардый, його Секретарь о. Йосиф Федоронко и новый редактор газеты “Карпатска Русь” Николай Цисляк посітили Польске Представительство в Вашингтоні, штобы ознакомити го с нашым меморандумом, в котром выражены нашы желания и нашы требования. Наша делегация была принята Другым Секретарьом Польской Амбассады Яном Витеком». Меморандум николи не діждал ся одповіди.

В самым меморандум (чытайте в цілости ту) жадал дозволити Лемкам вертати на своі землі, дати ім можливіст вчыти діти в рідным языку і реліґійну свободу. Просил тіж о допущыня до Польщы помочы од американьскых Лемків.

Симеон Пыж вмер 10. червця/юнія 1957 р. на серце. Уж по його смерти лемківска делеґация в жолтни/октобрі 1957 р. поіхала до Польщы, несучы поміч нашым выселенцям.

Вчас 19. Зъізду Лемко-Союза, якій проходил 1. вересня/септембра 1957 р., делеґаты зобрали ся перше на могылі Симеона Пыжа, славлячы памят єдного з навыдатнійшых лемківскых діячів, одданого патріоты, здібного політика і доктора прав Пражского Університету. Памят о Пыжу жыва была іщы долгы рокы по його смерти і – здає ся – дальше таком повинна быти, серед новых ґенераций лемківскых еміґрацийных діячів і родаків в Старым Краю.