Лемківскій Союз

8. грудня/децембра 1933 р. лемківскы лідеры на зъізді в Саноку основали єдну з найважнійшых соспільных і політичных орґанізаций на Лемковині – Лемківскій Союз – стрічаный тіж під назвом Лемко Союз (поль. Związek Łemkowski)[1]. Была то цілком нова соспільно-політична структура і окрема од американьского Лемко Союза (хоц назва може часом мылити). Проявляла сучасный русиньскій напрям – незалежный од інчых ідеолоґічных напрямів, якы роками влияли на Лемковину.

Минят 90 років од тых подій. Лемківскій Союз, хоц основаный на східніх крайцях Лемковины, в пізнійшым періоді свій центр мал в Ґорлицях і Креници. Была то перша stricte лемківска орґанізация на Лемковині о русиньскій нацийональній орієнтациі. Єй початкы повязаны были з діяльністю староруской Руской Аґрарной Орґанізациі.

До найбільшых успіхів той русиньской орґанізациі треба зарахувати введіня до шкіл на Лемковині вчыня лемківского языка, выданя підручників до вчыня того языка, зактивізуваня діяльности Руской Бурсы в Ґорлицях та доведіня до покликаня Апостольской Адміністрациі Лемковины[2].

Санок, 8 ХІІ 1933

Руска Аґрарна Орґанізация – політична партия основана старусиньскыма діячами. Єй попередником была Руска Аґрарна Партия Земельных і Безземельных Селян в Польщы (РАП), яку основали в 1928 р. во Львові (брали в тым участ і лемківскы діячы: Іван Качмарчык, Теодор Ядловскій і Теодор Войтович, якы вошли до Рады РАП). Покликаня староруской партиі было стисло повязане з передвыборчом акцийом в Польщы – цілю старорускых діячів было введіня посланців до польского парляменту з власной, незалежной выборчой листы. В 1928 р. РАП покликала на Лемковині локальны лемківскы Выборчы Комітеты. В 1931 р. на зъізды во Львові РАП змінила свою назву на Руска Аґрарна Орґанізация (РАО)[3].

Тот короткій вступ повязаный з двома основныма старорускыма партиями зламу 20. і 30. років XX ст., што мали влияня на Лемковині, позволит ліпше зрозуміти обставины основаня описуваной лемківской орґанізациі. Треба заєдно підчеркнути, што в тым часі доходило до розламу староруско-русофільского сторонництва в Галичыні. В ноным часі рішучый ідеолоґічный успіх мал старорускій рух, якій стал ся основным джерелом достоменностьового одкликуваня Лемків. Бо в порівнаню з украіньскым рухом, якій был чужый для Лемковины, і русофільскым, якій штораз меньше інтересувал лемківскых діячів, то як раз старорускій рух позвалял заховати русиньску інтеґральніст. Попри тым, был то найвеце універсальный рух, а заєдно найбарже елястичный в порівнаню до інчых. То як раз староруска опция была основом для новой, модерной русиньской орієнтациі на Лемковині[4]. Была – в даякій мірі – натуральным выбором лемківскых лідерів, парадоксальні выбір тот был спераный інтенсивном і неприхыльном нацийональній лемківскій ідеі аґітацийом украіньскых діячів, а з другой страны русофільскых, якы штораз меньше розуміли стремліня Русинів з Лемковины.

Прелюдийом до основаня лемківской орґанізация была стріча старорускых діячів в Ґорлицях, яка одбыла ся 15. жолтня/октобра 1931 р. (в просторах Руской Бурсы). Вчас засіданя піддано тему покликаня староруского Округового Комітету для Лемковины, незалежного од русофільской[5] Руской Селяньской Орґанізациі[6]. В стрічы взяло участ 50 делеґатів з повітів: новосандецого, ґорлицкого і коросняньского. Бесідувано тіж о можливости навязаня стислых контактів з американьском еміґрацийом, яка од 1929 р. орґанізувала ся коло Лемко Союза. Цілю было отримати фінансову поміч на діяльніст в Старым Краю. Присутный на стрічы Методий Трохановскій підносил протест проти хоснуваню в школах украіньскых книжок і давал пляны выданя лемківского букваря.

Формальный внесок для основаня Лемківского Союза был зголошеный на зъізді РАО в Саноку, якій проходил 8. грудна/децембра 1933 р. Присутных было на ним 200 делеґатів[7] з ріжных повітів Лемковины: новосандецкого, ґорлицкого, ґрибівского, коросняньского, саноцкого і ліского. Лемківскій Союз был покликуваный при участи центральных власти РАО: посла Mихаіла Бачыньского[8] і Івана Слезюка, директора Інституту «Народный Дім» во Львові[9].

Готовый плян основати нову лемківску орґанізацию мали представити в Саноку приіздны Бачыньскій і Слезюк (таку тезу поставил цитуваный в дописі проф. Ярослав Мокляк). Проґрам новой лемківской структуры і обшыр єй діяня мали быти наперед заакцептуваны польском політичном орґанізацийом – Безпартийным Блоком Спілпрацы з Урядом (поль. Bezpartyjny Blok Współpracy z Rządem Józefa Piłsudskiego; BBWR) і представлены лемківскым діячам. Теза тота не находит єднако потверджыня в ниякых інчых джерелах. Окремо треба зазначыти, што лемківскій історик і дослідник, др Богдан Горбаль представлят інчу можливіст – проґрам і територияльна структура Лемківского Союза мали быти наперед саноцкого зъізду сконсультуваны з лідерами – адвокатом др. Орестом Гнатишаком і учытельом Методийом Трохановскым[10].

Єдном з важнійшых тем, котры были підниманы при основаню Лемко Союза, было противліня ся украінізацийным діяням зо стороны єпископа Йосафата Коциловского і выділіня окремого лемківского єпископства, або бодай вызначыня лемківского помічного владыкы, котрый мал быти Лемком[11]. Саноцкій зъізд принял пару ріжных резолюций, в котрых звернено ся до польскых власти о розвязаня найпильнійшых проблемів зголошуваных жытелями Лемковины. Окрем темы одділіня Лемків од перемышльской політикы грекокатолицкой Церкви, было тіж выданя польскыма властями заказу учытелям і украіньскым священникам «шыріня шкідливой аґітациі в школі і церквах», дбаня о тото, жебы вільны посады были обсаджуваны старорусинами[12]. Вагу вчыня лемківскых діти по лемківскы i вводжыня ім почутя лемківскости підкрисляют слова Методия Трохановского: «(..) пропаґатором украіньского сепаратизму на Лемковину єст в першым ряді школа, яка корыстат з підручника хоснуваного на сході, насаджує молодежы чужы єй понятя украіньской нацийональности і украіньского языка»[13]. Слова тоты Трохановскій мал выповісти уж перше, бо в часі споминаной стрічы в Ґорлицях 15. жолтня/октобра 1931 р.

Пята резолюция саноцкого зъізду РАО тыкала як раз основаня Лемківского Союза з сідибом в Саноку, перед котрым поставлено задачу ведіня соспільно-економічной і політичной працы на цілій Лемковині.

В остатній, шестій резолюциі зъізд потвердил дотеперішній напрям діяльности Бачыньского і Слезюка і выразил лояльніст та чест президентови Польской Республикы І. Мосціцкому і Маршалковы Ю. Пілсудскому.

На тым зъізді выбрано склад новооснованой лемківской орґанізаиі в чыслі 11 звычайных членів. Векшіст з них належала до русиньской інтеліґенциі: адвокат Орест Гнатишак (Крениця), учытель Методий Трохановскій (Крениця), адвокат Ярослав Сьокало (Ґорлиці), Лев Яворскій (Санок), Йосиф Перелом (Санок) і Емануіл Мокрицкій (Санок). Дальшых двох было гандлярями: купец Михайло Мизичка (Санок) і директор «Бескіду» Теодор Стефанишын (Санок). Селян представляли: Дмитро Галицкій, Йосиф Федак і Александер Іванисик. На почестных членів Лемківского Союза обрано Бачыньского, Яворского і Слезюка[14].

Цілі: добро Лемковины

Головны цілі Лемківского Созюа были накрислены на самым початку – уж при його основаню. Лідеры орґанізациі – др Орест Гнатишак і Методий Трохановскій в пізнійшым часі ставляли новы проґрамовы задачы.

Од самого початку Лемківскій Союз протиставлял ся розвиткови украіньской ідеолоґіі на Лемковині, старал ся ограничати украінізацию Лемків. Тото тіж накрислило головну ідеову ціль орґанізациі. Хоц Лемківскій Союз початково операл ся на особах о старорускых або русофільскых симпатиях, то барз скоро одтял ся од русофільского і староруского рухів, якы цілый час были іщы жывы на Лемковині. Выразні підкрислено, што вшыткото тото, што находит ся на схід од Санока (саноцкого повіту,) є інче од Лемковины, не є наше. За таку політику старорускы діячы обвиняли Гнатишака о… лемківскій сепаратизм[15].

Лемківскій Союз принял модель сучасной русиньской орґанізациі, што одшмарял вшыткы інчы ідеолоґічны влияня і принимал, што Лемкы і Лемковина мают волю і право до незалежной діяльности і розвитку. Модель русиньской орґанізациі накрисленый лідерами Лемківского Союза мож брати за початок днешнього розумліня лемківской/русиньской орієнтациі на Лемковині. Продолжали го в пізнійшых роках незалежні думаючы лемківскы діячы (уж од 50. років ХХ ст. по выселінях, пак наново початком 80. років ХХ ст. і вкінци по 1989 р.).

Сучасны дослідникы і історикы (головні украіньской орієнтациі) зашмаряют орґанізациі підпорядкуваня і лояльніст ІІ Польскій Республиці[16]. Єст припустне, што проґрамовы цілі Лемківского Союза могли быти зреализуваны лем при апробаті товдышньой польской державы, але в ниякій спосіб не уменьшат тото іх результатам. Што більше, штука робліня політикы (а того не мож одмовити лідерам Лемківского Союза) вымагала од них триманя єдночасно ріжных фронтів. На увагу заслугуют особисты контакты Ореста Гнатишака з міністром внуршініх справ Броніславом Пєрацкым і новосандецкым старостом Мацєйом Лахом. Оба были шкільныма камаратами Гнатишака (Пєрацкій вродил ся в 1885 р. в Ґорлицях).

Завдякы персональному попертю польскых політиків Лемківскій Союз ввюл в недолгым часі своі головны заміры. Єдным з першых было сильне попертя лемківскых діячів для основаня в 1934 р. незалежной церковной структуры підпорядкуваной прямо під Рим. 9. лютого/фебруара 1934 р. Апостольска Столиця і уряд Польской Республикы підписали конвенцию про створіня Апостольской Адміністрациі Лемковины, што потвердил декрет Конґреґациі Східніх Церкви з дня 10. лютого/фебруара 1934 р., выділяючый спід юрисдикциі перемышльской єпархіі 9 деканатів. Структура рахувала 111 парохій, поділеных на 9 деканатів і приб. 127 тис. вірных і 130 священників, котры послугували в 204 парохіяльных і дочырніх храмах. Причыном основаня окремой територияльной єдиниці для грекокатолицкой церкви на Лемковині было незадоволіня і брак згоды на ведіня проукраіньской політикы грекокатолицкыма духовныма серед Лемків. Велика част Лемків зачала при тым переходити на православя, а тота част Лемків, котра хотіла остати при грекокатолицкій церкви, зголосила пропозицию створіня окремой од перемышльской єпархіі адміністрацийной єдиниці.

Другым головным цільом Лемківского Союза было заступліня украіньскых учытелів і підручників лемківскыма. То Методий Трохановскій особисто причынил ся до введіня в 1933 р. лемківского языка до шкіл на Лемковині. Сам был автором першых підручників для діти. Спід його рукы вышли «Буквар. Перша книжечка для народных школ»[17] (1935 р.) та чытанка «Друга книжечка для народных школ» (1936 р.). Попри тым, зачынаючы од шкільного рока 1934/35, Трохановскій был ініциятором курсів для учытелів лемківского языка в Учытельскій Семінариі в Старым Санчы.

«Лемко – орґан Лемковского Союза»

Єдном з задач орґанізациі было выдавати ґазету. Уж в першым чыслі свого пресового орґану лемківскы діячы написали, што при орґанізациі «мают зґрупувати ся вшыткы Лемкы і выдавати ґазету Лемко».

«Приступаючы наконец до ісполніня тых ухвал Лемківского Зъізду, выпущат редакция першый номер ґазеты (…). Жебы єднак ґазета могла сполняти приняты на себе обовязкы, потреба: 1) най бы вшыткы ґаздове в нас і вшыткы нашы братя в Америці запренумерували тоту ґазету, бо в тот час і ціна може быти низка – і ґазета може быти добрі редаґувана і 2) най бы люде доносили о вшыткым, што діє ся по іх селах, бо лем в тот час, маючы такій материял, і знаючы, што болит даякє село, можна о тым писати і найти даяку раду» – писано в вводным слові до першого номеру[18].

Ґазета была выдавана як тыжденник, а єй офіцияльна назва была «Лемко – орґан Лемковского Союза», што підкрисляло, же єст выдавана новом лемківском соспільном орґанізацийом, а при тым буде презентувала єй діяльніст. Часопис был выдаваный в опозициі до масово кольпортуваного од січня/януара 1934 р. украіньского «Нашого Лемка», а тіж інчой украіньскоязычной публицистикы, яку украіньскы діячы намагали ся пропаґувати серед Лемків. Перше выданя «Лемка» было печатане неодолга по основательскым зъізді, бо 22. лютого/фебруара 1934 р. і было розослане по вшыткых лемківскых повітах[19].

Часопис был печатаный в роках 1934-1939 р. Через першы два рокы друкуваный был в типоґрафіі Осипа Стыфі в Перемышли, пак в типоґрафіі Будуче (Przyszłość) в Креници, а од кінця 1936 р. в друкарни А. Ґольдмана во Львові. Початкого «Лемко» вказувал ся што два тыжні, а од 14. липця/юлия 1934 р. был то уж тыжденник.

Першым головным редактором «Лемка» был Василь Тыліщак (1934), пак заступил го на коротко Гарасим Громосяк (1934), а од 1939 р. шефредактором был Методий Трохановскій, єден з лідерів орґанізациі. Ґазету редаґувал і выдавал Комітет, хоц окрем подаваня назвиска головного редактора, інчых редакторів не вказувано в редакцийным столпчыку[20]. Тыжденник і вшыткы выдавництва Лемківского Союза были выдаваны стандаризуваным русиньскым языком, якій доднес єст нормом серед Лемків в Польщы.

Окрем тыжденника редакция Лемківского Союза каждый рік выдавала «Календар Лемка». Першый явил ся в 1935 р. Подібні як в примірі ґазеты, принял він ясно лемківску позицию, протиставляючы ся украінізациі лемківского населіня (в тым часі украіньскы діячы печатали «Украіньскій Календар», якій был кольпортуваный на Лемковині і презентувал антипольскій напрям)[21].

Ідеовый напрям новой лемківской орґанізациі мал оддзеркаліня в змісті выдаваного орґану. Редакторы од самого початку промували дотримуваня прорусиньскых нацийональных поглядів, незалежных од інчых політичных влиянь. Тыжденник презентувал діяльніст общества, підниманы ним ініциятивы. Редакция намагала ся представляли Лемківскій Союз як модерну і сильну політичні русиньску орґанізацию. Вельо місця посвячано темі Апостольской Адміністрациі Лемковины. Прикликувано чысленны реляциі з діяльности той церковной структуры і єй адміністратора.

Описувано лемківскє шкільництво, якє было вписане в систем державной освіты. Вельо місця посвячано діяльности Руской Бурсы в Ґорлицях[22] ци Чытальні ім. Качковского, яка в тым часі розбудовувала свою сіт в ріжных селах Лемковины. Являли ся приміры творчости – поезия, проза, або записы даякых співанок ци пісен. Тыжденник презентувал стисло лемківскій напрям, спротивял ся украінізациі Лемків і украінізацийній політиці грекокатолицкых єрархів Коциловского і Шептицкого. Критукувал украіньскых діячів на Лемковині і іх ідеолоґію. Редакция входила в полеміку з дописами украіньской ґазеты «Наш Лемко», яка выходила раз на два тыжні во Львові. Дуже місця посвячувано пропаґуваню памяти о Талергофі.

Окрем лемківской тематикы, тыжденник старал ся інформувати лемківского чытача о польскій і світовій політиці. Редакция презентувала статі, якы мали выражати лемківску солідарніст з політиком польского уряду – вельо дописів характеризувало ся пропольскыма симпатиями. При тым змістом трафлял «Лемко» до сельского населіня – інформувал на тему економікы і шырил заня о модерных способах ґаздуваня на ґаздівках, заохочувал до рільничой продукциі, садівництва і модерного ґаздуваня лісами. Публикувано в ним і оголошыня – на тему орґанізациі выборів, продажы діяльнок ци зобрань чытален ім. Качковского.

Вкінци тіж ґазета являла ся основным джерелом інформаций о діяльности Лемківского Союза. Од ч. 43-45. за 1935 р. на странах «Лемка» был опубликуваный в лемківскій версиі полный статут Лемківского Союза. В ч. 45. заявлено тіж, што Краківскій Воєвідскій Уряд на основі рішыня Краківского Воєводы вписал до реґістру стоваришынь і звязків стоваришыня під назвом «Łemkowskij Sojuz» з сідибом в Ґорлицях. Впис был зробленый 26. жолтня/октобра 1934 р.[23]. Згідно з посліднім записом статуту, в припаді розвязаня Лемківского Союза рішыньом власти, маєток мал перейти на власніст Рускых Бурс в Саноку і Ґорлицях по половині, кєд в продолжыню єдного рока не повстане нове общество о подібных цілях (арт. 24 Статуту).

Початок і дост скорый конец

Подля Я. Мокляка значыня Лемківского Союза зачало ся зменшувати уж в 1935 р. – в періоді попереджаючым парляментарны выборы. Мало то быти наслідством загального послабліня староруского руху, а при тым польско-украіньского порозумліня в рамках тзв. нормализациі[24]. При тым тіж в тым часі свою пропаґанду і вплывы на Лемковині хотіла вести РСО, якій протиставляли ся лемківскы діячы. По части мож згодити ся з том тезом – кєд же Лемківскій Союз своі найважнійшы постуляты сполнил такой на початку свойой діяльности. Зміна курсу польскых власти ограничала постепенно можливости ведіня дальшой прорусиньской політикы Лемківского Союза.

В ціли ратуваня Лемківского Союза скликано до Мушыны зъізд орґанізациі. Одбыл ся він 19. квітня/апріля 1936 р. Запрошено на него посланця BBWR Якова Бодзьоного, котрому вручено приняты резолюциі з прошыньом о попертя в центральных власти. Резолюциі тыкали м.ін. того, чом польскы власти не дотримали даных обітниц, бо не дали Лемковині іх власного представника (Лемкы мали отримати Украінця). Дальше зъізд зажадал, штобы при наступных выборах дати Лемковині лемківского репрезентанта в обоіх ізбах парляменту. Резолюция была і протестом проти узурпуваню собі украіньскыма посланцями права репрезентуваня Лемковины. Наконец зъізд жадал тіж обсадити во вшыткых лемківскых селах учытельскы посады учытелями-Лемками, а при тым основати Педаґоґічный Ліцей в Ґорлицях, якій школил бы лемківскы учытельскы кадры. Головным автором резолюций был М. Трохановскій[25].

В 1937 р. лемківскых учытелів зачали переносити на посады до польскых сел і заступувати іх Поляками. З часом лемківскій Буквар і Чытанку замінено польскыма підручниками і польскы власти безпосередньо прямували до полонізациі Лемків. 14. мая 1938 р. в Саноку одбыл ся зъізд 40 делеґатів – членів Лемківского Союза, якому проводили Трохановскій і Гнатишак. На тій стрічы в резолюциі зажадано, штобы власти привернули до шкіл лемківскы підручникы зредаґуваны в «лемківскым духу»[26]. Хотячы протиставити ся діяням польскых власти, Гнатишак 29. червця/юнія 1938 р. повюл лемківску делеґацию до Варшавы, жебы провести бесіду з премєром польского уряду. Товдышній премєр делеґациі не принял, а заступуючый го директор єдного з департаменів переказал Лемкам, што польскій уряд більше не годен сперати діянь Лемківского Союза, бо власти мусят ся рахувати з Украінцями[27].

Польскы власти – хоц явно противили ся тому лемківскы лідеры – не рахуючы ся з населіньом Лемковины, аж до початку ІІ світовой войны вели полонізицйну акцию Русинів. Медже інчыма 1. мая 1939 р. краківскій воєвода стримал печатаня ґазеты «Лемко» і наказал в єй місце посылати на Лемковину польскій «Głos Podhala»[28].

Початок войны был фактично і остаточным кінцьом діяльности Лемківского Союза. По занятю Польщы гітлерівцями положыня той орґанізациі іщы ся погіршыло, кєд же Лемковина і єй політика нашли ся під владом Украіньского Центрального Комітету і украіньской поліциі – маючых попертя окупацийных власти. Подля Б. Горбаля, початкы ІІ світовой войны проходили взором подій з часів І світовой войны – зачало ся полюваня на вшыткых тых діячів, якы спротивляли ся не лем окупацийным властям, але і украіньскій політиці на Лемковиниі[29]. Німці арештували Гнатишака. По другым арештуваню (22. липця/юлия 1942 р.) послано го до німецкого концертацийного лаґру Аушвіц, де пару дни пізнійше го страчено (13. серпня/авґуста 1942 р.). В тот спосіб окупацийны власти знищыли єдного з найвыдатнійшых лемківскых політиків 30. років ХХ ст. В Аушвіц был замученый тіж його молодшый брат – судовый коморник Александер Гнатишак (дата смерти: 1. мая 1943 р.).

Доля Методия Трохановского потрактувала дакус лагіднійше. 21. червця/юнія 1941 р. был арештуваный гітлерівцями, бо нашол ся в списі, створеным украіньскыма діячами. Разом з інчыма лемківскыма представниками інтеліґенциі находил ся в вязници в Кєльцях. В 1944 р. вышол з німецкой, але трафил зас до совітской неволі, арештуваный через НКВД (пак повело ся му освободити)[30]. Здає ся, што аж до акциі «Вісла» мешкал в Креници. Одтамале был выгнаный і в быдлячых ваґонах приіхал до понімецкого Вроцлавя. Вмер 15. лютого/фебруара 1948 р. во Вроцлаві, де є похороненый.

30. рокы ХХ ст. і діяльніст Лемківского Союза то час, коли Лемкы іщы раз (на взір подій з 1918 – 1921) рішыли, што хотят самы свідчыти о своім положыню, дбаючы о своі інтересы. Находячы ся в реалиях ІІ Польской Республикы, яка была вельоетнічном державом, рахували на спертя влады. Хоц в дакотрых опрацуванях підкрислят ся (в неґативным одчутю) лояльніст Лемків польскым властям в 30. роках ХХ ст., то треба єднако ствердити, што модель спілпрацы меншыны з властю, якій вели лемківскы лідеры в рамах діяльности Лемківского Союза, не є ничым чудным. Моделю того тримат ся кажда нацийональна меншына, яка находит ся в границях демократичной державы. Не мож видіти «гріху» в тым, же Лемківскій Союз старал ся осягнути своі цілі через будову доброй спілпрацы з державныма властями. Лем не заграло єдно – Лемкы, здає ся, свою добру волю высловлювали такой до кінця, а польскы власти скоро по основаню Лемківского Союза змінили фронт, вказуючы своі заміріня. «І смішні є днеска оцінювати діяльніст Лемківского Союза і Гнатишака з перспективы тайных польскых плянів ополячыня Лемків. Тото, што польскы власти хотіли, то єдна справа, тото же, до чого змірял Лемківскій Союз і якы мал можливости діяня, то друга справа»[31].

Лемківскій Союз записал ся в нелегкій лемківскій доли як тота орґанізация, котра презентувала проґрам модерной русиньской (лемківской) орґанізациі – такой, яка хотіла быти свобідна од чужых ідеолоґій. Ідеово вписувал ся в розумліня етнічных плянів Лемковины – тых, якы зазнали незалежніст і самобытніст. Єднако Гнатишак, Трохановскій і інчы знали, што політикы не робит ся самому. Прото через цілый час діяльности Лемківского Союза (нецілых 6 років) підтримували односины на ріжных полях.

Істория Лемківского Союза то єден з цікавшых, але і милшых лемківскій доли моментів. І о тій істориі маме обовязок памятати.

[1] В джерелах і ріжных опрацуванях стрічаны сут обі назвы. Здає ся, же правильна є Лемківскій Союз, прото што така назва хоснувана была в векшости в товдышніх лемківскоязычных документах і выданях (м.ін. в ґазеті «Лемко»), але тіж могла быти записанувана як назва орґанізациі в скорочыню (Лемко Союз). Назва Лемківскій Союз была по польскы записана як Związek Łemkowski.

[2] P. Mazur, Łemkowie i Łemkowszczyzna w międzywojniu, Kraków 2010, в: «Facta Simonidis», т. 3, ч. 1 (2010), с. 180.

[3] J. Moklak, Łemkowszczyzna w Drugiej Rzeczypospolitej, Zagadnienia polityczne i wyznaniowe, Kraków 1997, сс. 68-71.

[4] A. Wilk, Łemkowie, Między integracją a rozproszeniem (1918-1989), Warszawa 2019, сс. 118-119.

[5] J. Moklak, op. cit, с. 52.

[6] A. Wilk, op. cit., с. 121.

[7] Б. Горбаль, Орест Гнатишак (1887-1942), в: «Лемківскій Річник» 2002, Крениця-Ліґниця 2002, с. 104.

[8] М. Бачыньскій был послом на Сойм ПР ІІІ каденциі. Пропаґувал старорускы ідеі. 21 січня/януара 1931 р. выголосил на засіданю соймовой Адміністрацийной Комісиі промову, в котрій скритикувал украіньскій нацийональных рух, а при тым в своій выповіди рішучо підкрислил, што етнонім «рускій», «русиньскій» є окрисліньом для народу заселяючого границі давной Східной Галичыны, якій не почуват ся ани з украіньскым, ани з росийскым народами. За його політичны погляды Украіньска Войскова Орґанізация выдала на него вырок смерти. Од 1935 р. был урядовым комісярьом Народного Дому во Львові.

[9] J. Moklak, op. cit, с. 74.

[10] Б. Горбаль, op. cit., с. 104.

[11] Д. Трохановскій, 80 років од смерти o. Василя Масцюха – першого Апостольского Адміністратора Лемковины, в: «ЛЕМ.фм+ Панрусиньскій Тыжденник», ч. 1, Ґорлиці 2016, с. 16.

[12] J. Moklak, op. cit, с. 75.

[13] K. Z. Nowakowski, Sytuacja polityczna na Łemkowszczyźnie w latach 1918-1939, w: Łemkowie w historii i kulturze Karpat, т. 1, Rzeszów 1992, с. 335.

[14] J. Moklak, op. cit, с. 75.

[15] Б. Горбаль, op. cit., с. 104.

[16] Таку реторику представил м.ін. Я. Мокляк, а пак другы польскы дослідникы, якы сперали ся на його опрацуванях.

[17] «Буквар» М. Трохановского послужыл по роках для обробленого П. Трохановскым сучасного «Букваря», выд. 2003 р.

[18] «Лемко», ч. 1, Новый Санч, четвер, 22. лютого 1934 р., с. 1.

[19] A. Wilk, op. cit., с. 125.

[20] Б. Ґамбаль, «Лемко», орґан Лемківского Союза в свобідным приступі, www.lem.fm, 15,07.2017.

[21] A. Wilk, op. cit., с. 126.

[22] З реляций з засідань Лемківского Союза публикуваных в ґазеті «Лемко» выникат, што більшіст (а може вшыткы) в пізнійшым часі проходили в просторах ґорлицкой Руской Бурсы.

[23] Орґанізация была зареґіструвана з сідибом в Ґорлицях. Хоц єй початкы были в Саноку, а пак центр діяльности (за справом місця прожываня Гнатишака і Трохановского) был в Креници, то здає ся, же головным адресом ґорлицкой сідибы был будинок Руской Бурсы (ул. Сєнкєвича 28). Свідчат о тым хоц-бы протоколы зобрань членів Лемківского Союза, якы были публикуваны на странах «Лемка». Можливо, што орґанізация не мала окремых одділінь (з власныма сідибами), а была радше сцентрализувана.

[24] J. Moklak, op. cit, с. 78.

[25] «Лемко», ч. 17, Крениця, четвер, 7. мая 1936 р., сс. 2-3.

[26] J. Moklak, op. cit, с. 79.

[27] Б. Горбаль, op. cit., с. 106.

[28] Ibidem.

[29] Іbidem.

[30] Д. Трохановскій, Методий Трохановскій – автор першого лемківского букваря – 130. річниця народжыня, www.lem.fm, 5.05.2015.

[31] Тото правильне стверджыня запрезентувал Б. Горбаль в цитуваным опрацуваню о О. Гнатишаку. Зашмарюваня лемківскым лідерам 30. років ХХ ст. пропольскых намірінь є пробом поменьшыня значыня іх діяльности, што часом оддзеркалят ся в дакотрых проукраіньскых опрацуванях предмету.