Без повороту

Коли тыжнями слідила єм профіль Евеліны на Інстаґрамі, то была-м абсолютні переконана, што то лемківска малярка молодого поколіня, іщы шыроко незнана в середовиску, але – наша. Но бо прецін лем хтоси з середины може з такым заанґажуваньом, зрозумліньом і перенятьом писати о кривдах Лемків, з такым вычутьом і такыма емоциями передавати малярско, ґрафічны і концептово свойом штуком нашу історию. Не міг то быти голос ззовни. Як барз была єм в блуді.

Познайте Евеліну Коґут з Тарнова, тепер з Варшавы. Єй диплом пн. «Без повороту» был выбраный до выставы Up Coming 2024 – Найліпшы Дипломы Академіі Красных Штук в Варшаві, а тіж номінуваный до нагороды ім. проф. Кароля Стриєньского за найліпшый артистичный диплом в обшыри малярства, ґрафікы або різбы за академіцкій рік 2022/2023 фундуваной Товариством Приятелів Академіі Красных Штук в Варшаві. Диплом был зреализуваный в Працовни Концепцийной і Інтермедияльной Ґрафікы в проф. Анджея Венцлавского.

«Диплом пн. Без повороту тыкат тяжкой темы, котра до днес не была іщы до кінця пояснена, а што гірше – до днес нихто не зазнал ниякых консеквенций за діяня з минулости, якы довели до значного знищыня культурной достоменности Лемків, а тіж до одобраня Лемковині шансы на розвиток»*

*(тот і дальшы цитуваня походят з одавторского опису диплому Евеліны Коґут)

Наталія Малецка-Новак: Найчастійше зачынам од того звіданя – одкале ся выводиш? Одкале Твоі дідове, предкы?

Евеліна Коґут: Походжу з Тарнова, одкале є моя мама і баба, а де од років мешкают моі дідове. Мій тато зас вродил ся і мешкал аж до шлюбу з мамом в Бобровниках Малых в малопольскым воєвідстві. Мій дідо єст з Люшовиц. Ціла родина є в сумі з малопольского. О походжыню моіх предків, на жаль, не знам за вельо, аж під влияньом Михала Шымко зачала єм ся тым інтересувати і, колоквіяльні бесідуючы, «гребати» в істориі родины. Закля што фурт мало знам про докладне походжыня мойой родины.

НМ-Н: Была єм переконана, смотрячы на тото, што і як твориш, же-с Лемкыньом. Спомненый Тобом Михал Шымко выпровадил ня з блуду. Зато мушу уж на початку звідати – одкале Твоє заанґажуваня в творіня штукы односячой ся до Лемків? Памяташ свій першый контакт з Лемковином?

ЕК: Тот першый контакт был дост незвычайный. Од вельох років інтересую ся опущеныма, опустошеныма місцями. Колиси робила-м тото пасиями – вельо іздила-м, перше по Малопольщы, пак уж по цілій Польщы – як раз до такых лишеных місц. Вынаходила-м тіж інформациі, де можу такы місця найти, забыты через чловека цмонтері, хыжы, аж і села. Товды першыраз в інтернеті прочытала-м о Лемковині. Очывидно скорше чула єм про акцию «Вісла», але не знала єм, де тото вшытко докладні проходило. Такым способом, в 2018 році, коли нашла єм в інтернеті інформациі о опущеным селі Радоцина – поіхала-м гын. Дикы паствиска, придорожны, знищены капличкы, заросненый цмонтір з поваленыма крестами і дост знана в Радоцині опущена школа зробили на мі величезне вражыня, тым барже коли ся дознала-м, кілько скорше жыло гын люди. Од того часу тота тема ня штораз барже нуртувала. Трафила єм м.ін. на книжку Антония Крога «За тамтом Гором», котра ожывила мою потребу вглубити ся в тоту тяжку історию.

«на великоформатовых роботах рисуваных перше ручні на кальці, пак одбияных хоснуючы серіґрафію видно вібруючый світ Лемків, што переполненый был елементами, котры будували іх достоменніст, і то од них залежало штоденне жытя»

НМ-Н: Як выглядат переказ памяти в Твоій родині? Переказ достоменности? Ци достоменніст детермінує штуку? Ты-с не Лемкыня, але твориш барз заанґажуваны роботы в контексті представляня Лемків.

ЕК: Так по правді тяжко мі окрислити тот переказ. Кєд іде о родину зо страны мамы, радше невельо ся бесідувало о походжыню і достоменности. Нихто николи не вглублял ся в тоты квестиі, не было про тото одкрытой бесіды і неконечні виділо ся то важным. Інакше є з родином зо страны мого тата – стрыкы інтенсивні провірюют істориі, родинне коріня, завдякы чому вказало ся, што єден з нежыючых членів родины, Станіслав Коґут, одзначыл ся в часі войны, будучы пільотом во Франциі. Все кус сама занимала-м ся історийом – ци то мого міста, ци реґіону, то не єст без значыня. Думала-м над тым, як місце, в котрым жыю, влинуло на мене, бо не была єм переконана, же то не єст без значыня. Єм тіж переконана, што місце, з котрого походжу, влинуло на мою достоменніст, так само як і темы мойой штукы, котрыма ся інтересую, як напр. Лемковина. Через тото чую ся якоси звязана з тыма землями, мам до них сентимент і занимают важне місце в моім серци. През тото тіж, так як ствердила-с, єм заанґажувана в творчый процес і барз важне є для мене тото, жебы не робити «штуку для штукы», лем жебы она штоси передавала обзераючым. Зато так, рішучо достоменніст детермінує штуку.

НМ-Н: Одкале береш знаня о Лемках?

ЕК: З вельох джерел. Єдным з них сут книжкы, і тоты барже науковы, і репортажы, котры чытам, але то радше для упорядкуваня знаня. Послідньо зачала-м сігати тіж по якісы барз стары книжкы, з ріжных архівів, котры не сут в цілости stricte о Лемках і Лемковині, але напр. о ріжных віруванях, што давно фунґували напр. в Низкым Бескіді, в них тіж мож найти інформациі о Лемках. Моім джерелом сут тіж люде – як лем мам нагоду з дакым побесідувати на тоту тему, то очывидно тото роблю. Так было м.ін. якісый рік тому в Квятони, де Ян Гыра, опікун церкви, терпеливі одповідал на моі звіданя. Глядала єм тіж предків Лемків пару місяців перед обороном диплому, жебы з нима побесідувати, через што тіж дознала-м ся кус про тото, як они виділи своіх предків, Лемків. Посліднім моім джерелом сут подорожы по Лемковині – часами місця бесідуют веце як люде ци якы-небуд писаны джерела през тото, якы емоциі выкликуют. Сут тіж опустошены місця, такы як хыжы, де мож найти ріжны, полемківскы памяткы, што тіж сут важны в процесі познаваня істориі.

НМ-Н: Штука заанґажувана ци штука естетична? Смотрячы на Твоі роботы – рішучо тото перше. Уважаш, што то єст ціль штукы? Жебы давати переказ? Порушати важны соспільны, історичны ітп. темы?

ЕК: Відомо, што штука не все мусит така быти, што світ потрібує тіж «легшой» штукы, котра єст естетична, гарда, не ма якісого надзвычайного емоцийонального ладунку, уважам єднак, што артисты повинны робити тіж такы роботы, котры мают дакій переказ. То кус як з народном штуком, котра часами є барз наівна, не барз естетична, але предовшыткым – є правдива і дає нам ріжны інформациі. Я вчас своіх студий найчастійше сігала-м по соспільні ци історичні важны і тяжкы темы, як напр. тарнівскій діалект ци як раз істория Лемків. Добрі, коли – як скорше спомнула-м, штука аж і кричыт в нашу страну, бо часом знат зробити тото векше вражыня і браже подіяти, як напр. сама бесіда.

«земля становила кавальчык іх серця і незвыклу вартіст, не в сенсі материяльным, а в сенсі психічным, тіж духовым, бо давала почутя приналежности, ідентифікациі достоменности»

НМ-Н: В описі диплому написала-с, што Лемків знищено, што выселіня одобрали ім культурову достоменніст. Ци Твоі роботы в дакій мірі ім єй вертают?

ЕК: Мам надію, же так. Роблячы диплом, хотіла єм оддати пошану Лемкам, іх земли і тому, што пережыли, тым барже што фурт мусіли о тоту достоменніст ся бороти. Уважам, што вертаня той достоменности може проходити через вертаня до темы Лемків, іх культуры, вказуваня єй елементів. В тій ситуациі, яку маме тепер, уважам, же є то барз важне, бо люде часто ани не знают, де є Лемковина, кым сут Лемкы, не знают про тото, што іх досягло, а з того можут выходити якісы недоповіджыня, може робити ся непотрібный дистанс. Быти може дало бы то і Лемкам почутя безпекы, же неє уж ворогости, а заінтересуваня і охота познати – особливо могло бы то быти важне для старшых, што до днес не хотят одкрыто бесідувати про тото, одкале сут, бо памятают давны часы.

НМ-Н: Написала-с тіж, што «Без повороту тыкат темы Лемків – іх традиций, культуры, вірувань, але тыкат тіж злочыну проти людства, якій іх досягнул, а за котрый дотепер нихто не понюс консеквенций». То барз міцне стверджыня, але рідко появляюче ся в головным, польскым дискурсі. Одкале в Тебе такє почутя?

ЕК: Подля мене тото, як роками одношено ся до квестиі выселіня, є просто нелюдскє. Очывидно воєнны ци повоєнны часы полны были такых історий, тіж взглядом інчых етнічных ци нацийональных меншын, але в тым примірі протягом вельох років, од 1947 рока было пару можливости ся «зрегабілітувати», оддати Лемкам іх землі, але до того николи не дошло. Од давна не мешкам уж в Тарнові, ани в Малопольщы, але чую за ньом тугу, хочу гев вернути. Тяжко мі собі уявити, як з дня на ден хтоси бы мі казал ся спакувати і выіхати до інчой державы ци на другій конец Польщы, і казал гын жыти, без можливости повороту. Втрата місця до жытя в такым психічным контексті єст хыбаль іщы барже боляча як втрата маєтку і спричынят терпліня, котре не минят роками, а може і до кінця жытя.

Приведу єдну історию, котру вычытала єм з листів, што нашла-м іх в опустошеній хыжы в єдній з місцевости на Нижнім Шлеску. На початку ХХ ст. добровільні переселяли жытелів Польщы на обшыр Югославіі, де обіцювали ім ґаздівкы і землю. Полякы приізджали гын цілыма родинами, укладали собі жытя. Пізнійше, в 1947 році, СРСР на основі «выміны» переселял польскых еміґрантів, м.ін. з Югославіі на тзв. Одзысканы землі. В листах, што нашла єм в тым домі, вычытала-м великій біль і жаль того молодшого поколіня, котре уж гын ся выховало, зачало укладати собі жытя. Были тіж урядовы листы з пробом одзысканя земель з Югославіі, уж в 70. роках. Того, кілько было в них болю, жалю і тугы, не виділа-м николи, то што мусіли чути товды Лемкы? Певно мали в собі подібны емоциі або такы, з якыма іщы тяжше было ім си радити.

«Через кырваве одобраня ім земель, значыт тіж і достоменности та примусовы переселіня на вібчы ім землі, ворожы, днес Лемковина то німый свідок тамтых подій, по котрых остали лем сліды»

НМ-Н: Як выглядал процес творіня «Без повороту»? Складат ся з вельох зріжницюваных части. То велика робота тіж в контексті рыхтуваня – збераня знаня о традициях, віруванях, о істориі, збераня архівальных материялів, ведіня бесід. Оповдіж о тым.

ЕК: Так, то барз вельо роботы. Найважнійшыма рыхтуванями были выізды на Лемковину. Лем в 2022 была-м зо штырікратні, вертала-м тіж до місц, в котрых была-м, і за каждым разом виділа єм штоси нове. Іздила-м тіж до новых місц (при нагоді в тему Лемків заанґажувала-м родичів). Было то кус як «по нитці до шпулькы». Зачало ся од малых річы, як тот першый, поважный выізд, такій дослідничый, а пак вшытко зачало укладати ся в ціліст. Коли робила єм напр. част о віруванях і забобонах, през припадок достала-м єм в подарку од бывшого партнера книжку, котра барз шыроко тото описувала. Коли зас обзерала-м лемківскы цмонтері, мала-м тіж фотоґрафічный материял з видами Лемків і познала-м назвиска тых, котры одограли якісу важну ролю в істориі Лемковины. Коли зас малювала єм образы, на знимках, котры скорше зробила-м, выімувала-м дрібниці, котры лем підкрисляли переказ, што го мала-м в голові, і іщы міцнійше діяли. Вшытко ся само укладало. Бесіды з людми помогли мі зас во вказаню портретів Лемків – могла-м сові уявити приметы характеру тых осіб, котрых уж неє, а котры были частю соспільности і наново, по выселінях, мусіли сой якоси порадити з ситуацийом. Тоты бесіды приносили мі тоты архівальны джерела і завдякы тому знала-м, де глядати – доставала-м інформацию о місцях, де може ся дашто находити, дакій слід, руіны хыжы, денекотры річы отримувала-м «готовы».

НМ-Н: Одкале походят знимкы і листы?

ЕК: Знимкы походят з вельох місц – з нагробків, з інтернетового сайту з колекцийом Кеннкарт або з архіальных джерел з фотоґрафіями з Низкого Бескіду. Векшіст повело мі ся найти в інтернеті. Сут тіж знимкы од предків Лемків. Листы, по правді стрямбы листів ци недописаный біоґрам походят з опустошеных хыж. Єдна така хыжа, котра зробила на мі найвекше вражыня, находит ся в Бліхнарці. Коли была єм гын першый раз в 2020 році, в середині было о вельо веце листів, писм і документів, котрых уж в 2022 році не было або были знищены, нечытельны, хыжа западат ся до середины. Такы місця то особливы джерела інформаций, і так, здаю сой справу з того, што є то входжыня в черевіках в чыісе жытя, жытя люди, котрых уж неє, з другой страны – мож познати іх історию, часом барз тяжку, і сохранити єй перед непамятю.

«сут іщы нечысленны, якы плекают памят, а тіж вказуют, што мимо років занедбань она деси жыє, і натура не выперат слідів до кінця»

НМ-Н: Твоі образы портретуючы Лемків выкликуют в мене великій непокій, жебы не повісти – дискомфорт – роботы мают даяк «грызти» обзераючого, жебы іщы міцнійше звучало пересланя образу?

ЕК: Докладні так, тото мала єм на ціли. Самы портреты не выкликали бы ниякых емоций, ниякого, як то ствердила-с, «дискомфорту», через што чловек перешол бы попри них, може на хвилю посмотріл, не запамятал. Гев ходит о тото, жебы змусити до рефлексиі – чом то так выглядат, о што іде, ци то єст припадкове ци цільове? То єст барз важне, жебы не лем выкликувало якісы емоциі, але тіж вело до моменту, в котрым обзерач зачынат думати над тым, што виділ, пак над історийом.

НМ-Н: Ци можеме бесідувати о лемківскій штуці – кєд так, то што єй дефініює? Чым она є? Хто єй творит? А кєд ніт – то чом?

ЕК: Певністю можеме, але видит ся мі, же дефініция не буде узка, же мож тото понятя шыроко інтерпретувати. В моім одчутю лемківска штука то тота, котра была зроблена як ефект інспіруваня ся історийом Лемків, теренами Лемковины, елементами єй культуры. То тіж штука, котра возникала, жебы упамятнити Лемків, вернути о них памят ци плекати традициі. Очывидно чудово, кєд творят єй Лемкы – товды певністю можеме бесідувати о такій 100-процентовій лемківскій культурі, коли особа, котра знат культуру і найліпше єй розуміє, творит єй черговы елементы. Думам єднак, што особы, котры Лемками не сут, тіж можут творити лемківску штуку, о кілько сут в ню заанґажуваны і выходит то з потребы серця. Адже не лем артисты єй творят, але хто-небуд, хто робит штоси тврочого в штуці і занимат ся даном темом.

«диплом є подорожом до того, што красне, приналежыт до нацийональной меншыны, яка дбат о свою традицию, яка покірні принимат тото, што приносит ім доля, а з другой стороны веде она в посліднім розрахунку до рефлексий о тым, хто і чом єй знищыл, на десятлітя одбераючы тым людям свідоміст о тым, кым так по правді сут»

НМ-Н: Рисунок, ґрафіка, малярство, проєктуваня – єс всестранном артистком. Тілько што скінчыла-с студиі. Якій плян на будуче?

ЕК: Барз хотіла бы-м мочы жыти лем зо штукы, зато тепер, коли роблю на етаті, лучу творіня зо штоденном роботом і фурт малюю, рисую. Хочу тіж пошырювати обшыр мойой тврочой діяльности і як раз пляную малюваня ґратя в лемківскым стили, але тіж інспірую ся польском народном штуком. Не хочу зашмарити темы Лемковины, з котром єм барз звязана, зато уж роблю наступны ґрафічны ци малярскы проєкты. Хочу то розвивати і выходити з темом до люди, познавати з ньом і прібувати змушати до рефлексий.

НМ-Н: Де мож обзерати (і купувати) Твоі роботы?

ЕК: Мож іх обзерати і купувати на гевсым конті на Інстаґрамі. Оповідам гын о Лемковині, о техніках, котры хосную, і чом. Веду тіж ТікТока, але на него мам менше часу, там тіж мож обзерати, як роблю моі працы.

Дякую за бесіду.

Евеліна Коґут (вр. 1995 р. в Тарнові) – од 2014 р. звязана з Варшавом, де перше студиювала андраґоґіку на студиях І ст., пак кримінолоґію на студиях ІІ ст. на Варшавскым Університеті. Од 2018 р. студиювала Ґрафіку на Академіі Красных Штук в Варшаві. Цілю єй штукы є порушати важны соспільны темы, зглубяти іх і змушати обзерача до рефлексий. Тыкат натуры чловека, його заплянтаня і скомпликуваня, сігат тіж по історию державы, в котрій жыє. Результатом тых діянь є диплом пн. «Без повороту» обороненый в 2023 р. на Выділі Ґрафікы, котрого темом сут Лемкы і Лемковина. То з єдной страны одданя пошаны тым, котрых вырвано зо свойой землі, ґаздівок, безповоротні забрано достоменніст, а з другой страны то проба проанализуваня іх долі, заглубліня ся в реґіон і місце, котре колиси пульсувало жытьом, а тепер є через векшіст соспільства забыте.