«Біла Вода – забыте село на шляку волошской культуры» / премєра фільму

«Вшыткы мы єднакы! Нас Пан Бог дал при вшыткых, то є єдно, ци будут католикы, ци будут Руснакы грекокатоликы, ци якы будут, мі то є єдно» – бесідує Русинка з Малых Пєнін, участничка проєкту «Біла Вода – забыте село на шляку волошской культуры».

Од парох місяців тырвали роботы над реализацийом фільму о істориі, культурі і вынятковых природничых і краєвидовых приметах Білой Воды, єдного з сел Шляхтівской Руси.

«Фільм дедикуваный є бывшым і уж нечысленні замешкуючым тот реґіон Руснакам. Єст одповідю на збільшаючу ся протягом послідніх парох років потребу ожывляня памяти о істориі і культурі того міркореґіону Пєнін, о його бывшых жытелях, а тіж повороту до коренів, што служыт локальній і понадлокальній інтеґрациі соспільности. Особливо Русинів, якы чуют потребу вертати до своіх коренів, котры были роЗбити вчас выселінь в роках 1947 і 1950» – оповідают Юстина і Пьотр Клапиты, дослідникы заанґажуваны в проєкт.

Документ з елементами реконструкциі

В рамках ініциятивы прошло м.ін. архівальне документуваня, нагрываня бесід з давныма жытелями сел, што памятают іщы своє, а тіж з дослідниками, што бадают тоту обшыр. Награли тіж історичны реконструкциі з пробом одтворіня унікальной на скалю Карпат музичной традициі, котра коренями сігат до волошско-балканьскых традиций. Ефект тых діянь буде мож видіти на премєрі фільму, котра одбуде ся в неділю 8. жолтня/октобра 2023 р. о год. 10.30 в будинку Протиогньовой Стражы в Явірках.

Ден перше, 7. жолтня/октобра, о год. 13.30 правлена буде грекокатолицка літургія в церкви св. Йоана Крестителя в Явірках.

Фільм реализували: Кжыштоф Кжыжановскій – піонєр етнічных фільмів посвяченых Русинам, якы реализувал в рамках телевізийного циклю «В себе» та др Юстина Чонстка-Клапита – бадачка культуры, в тым музикы Карпат.

В фільмі выповідают ся м.ін. науковці і бадачы реґіону: Барбара Венґляж – кєрівничка Пєніньского Музею в Шляхтовій, одділіня Округового Музею в Новым Санчы, др Пьотр Клапита з Ягайлоньского Університету, Домініка Цєпляк і Каміль Федериґа – авторы проєкту едукацийно-туристичной стежкы в долині Білой Воды, реализуваного в рамках маґістерской розправы на выділі архітектурі Краківской Політехнікы, гірскы провідникы – Анджей Дзєдіна-Вівер і Казімєж Лішка. В фільмі участ берут тіж акторы-аматоры з реґіону Пєнін.

Проєкт «Біла Вода – забыте село на шляку волошской культуры» то свого рода продолжыня реализуваного перед парома роками інчого проєкту – «Музика без Границ». Товды то Юстина і Пьотр Клапиты документували музичну культуру жытелів Шляхтівской Руси та серед Русинів по другій страні границі – м.ін. в селах Литманова, Камюнка, Великій Липник.

Співаня на голосы – од Балканів по Карпаты

«Біла Вода находит ся на єдній з найцікавшых в Карпатах обшыри погранича ріжных культур, етносів і етноґрафічных ґруп» – бесідуют Юстина і Пьотр Клапиты. «[Біла Вода – прип. ред.] то єдна з давных місцевости локуваных на волошскым праві з початком в XVI ст. Єй заселіня карпатскыма Русинами звязане є з фазом волошского осадництва вчас климатичной кризы Малок Ледовцьовой Епохы, вчас котрой фурт зазначал ся сильный модель культуры з видимыма влиянями елементів балканьского походжыня» – пояснюют дослідникы.

Серед тых елементів вычысляют: тип ґаздуваня, облечыня, будівництва, вірувань, обрядів і музику, а особливо – потребу і знаня співати на голосы, з вродженым гармонічным слухом, чым выріжняют ся тіж вшыткы волошскы ґрупы, што тепер мешкают на обшыри Балканів і Румуніі. «Доказали того результаты медженародного бадавчого ґранту Волохы в европейскым і польскым культуровым просторі. Міґрациі-осадництво-культурна спадковина реализуваного на Університеті ім. А. Міцкєвича в Познані – арґументуют науковці.

Волошскій характер Білой Воды то не лем одкликаня до істориі осадництва – локуваня села. Сучасні Біла Вода становит резерват природы, а од 80. років ХХ ст. найважнійшу обшыр тзв. культурового выпасу на Підтатри. Фунґує гын цільово перенесене з реґіону Підгаля гірскє пастырскє ґаздуваня получене з сезоновыма пастырскыма вандрівками (Підгаля-Біла Вода), выпасом на полянах та выробом і продажом кляґаного сыра і інчых продуктів звязаных з волошском господарком (напр. бундз, жентиця).

«То обшыр, што находит ся в місци крижуваня ся ріжных весняных і осінніх пастырскых шляків (з Низкого Бескіду і Бєщадів на Підгаля). (…) В заховану памят краєвиду вписуют ся менше або барже схованы в просторі сліды господарчой діяльности чловека, навязуючы до волошской спадковины. Біла Вода і дальшы села Шляхтівской Руси становили найдале высуненый на захід в Польщы кінчык етнічні волошско-руского осадництва» – додают бадачы.

Орґанізатором проєтку «Біла Вода – забыте село на шляку волошской культуры» сут: неформальна ґрупа Карпатской Локальной Ініциятивы – Юстина і Пьотр Клапиты та Анна Міколайчык-Шарек, ПТКТ Щавниця та Пєніньскій Музей в Шляхтовій. Патронат над проєктом тримат Фундация Забытый Світ з Явірок. Фільм реализуваный є в рамках Карпатской Локальной Ініциятивы з середків Урядового Проґраму Фундуш Громадяньскых Ініциятив NOWEFIO на рокы 2021-2030 за посередництвом Стоваришыня «Pro Carpathia».

Фот. Пресовы материялы