Вшануваня ветеранів – борців за свободу Польщы

Як припомнула православна вроцлавско-щеціньска єпархія ПАПЦ, од парох років тырват державный проєкт пн. Сохраняме (поль. Ocalamy), якого цілю єст вшанувати памят о вшыткых вояках, якы брали участ в ІІ світовій войні і бороли ся свободу польской державы.

Проєкт сперат Бюро Упамятніня Борб і Мучеництва Інституту Нацийональной Памяти. Церков хоче сохранити памят о вшыткых православных вояках, якы бороли ся за свободу польской державы.

Православны за свободу Польщы

Участ в державным проєкті сохраніня памяти о ветеранах бере як раз вроцлавско-щеціньска єпархія, а тіж загалом польска православна Церков – як структура, в котрій діє Православный Ординарият Польского Войска. Православным Ординарийом Польского Войска є архієпископ Юрий, якій так само є вроцлавско-щеціньскым владыком.

Што основне, серед вірных православной Церкви в Польщы было много участників боів за свободу Польщы вчас ІІ світовой войны. Православны ветераны бороли ся такой на вшыткых воєнных фронтах, а серед них было гідні молодых мужчын і хлопчысків з Лемковины.

Очывидным є, што в структурах польскых збройных сил вчас ІІ світовой войны участ брали громадяне ріжных нацийональности і віроісповідань. Самособом, окрем вірных православной Церкви, рекрутатми з Лемковины было гідні грекокатоликів, якы так само бороли ся за освободжыня Польщы.

Цілю реченого проєкту є однайти і означыти специяльным ґрафічым знаком місц спочываня ветеранів – героів, якы брали участ в борбі за незалженіст і оборону ІІ Польской Республикы. Окрем того, дальшом цілю єст забезпечыти даный гріб перед ліквідацийом, кєд в даным припаді ніт родины/близкых, котры бы ся ним опікували.

«Вроцлавскы – і певно не лем – цмонтері, стали місцьом вічного спочынку вельох православных вояків ІІ ПР. На Ґрабішыньскым теметові во Вроцлаві,вступні угонорувано першый гріб єдного з тых вояків – пана Володимира Панцевича, участника битвы під Монте Кассіно. Дальшы жолнірскы гробы: Атаназия Дзємяновича, Миколая Божко і Владиміра Радзівіновича ждут завершыня процедуваня зложенных внесків. Вшыткы они сут кавалерами Креста Битвы під Монте Кассіно, были вояками ІІ Корпусу ґен. Андерса і служыли в підофіцерскых ступнях», пише ся на єпархіяльным сайті.

Акция є попереджена однаходжыньом і зобраньом череез внескодавцю всякой документациі і памяток по вмерлым. Полне одзначыня гробів ветеранів одбыват ся через замонтуваня двох табличок: Ветеран Борб за Свободу і Незалежніст та Отчызна свому Оборонці. Там, де то можливе, подія наданя одзначыня на гробі має офіцийный войсковых характер. Прото вшыткых заохочаме до прилучыня до акциі.

Лемкы під Монте Кассіно

Єпархія заохочат вшыткых парохів, але самособом і вірных, котры знают о інчых ветеранах ІІ світовой войны, жебы долучыли ся до ініциятивы упамятніня іх місця вічного спочываня.

Так і мы Лемкы – маме обовязок памятати на нашых предків, што бороли ся за свободу ІІ Польской Республикы. Серед участиників войны были як раз воякы ІІ Корпусу ґен. Владислава Андерса, якы перешли цілый бойовый пут, а брали і участ в славній битві під Монте Кассіно.

То м.ін. Кірил Бреян (17.01.1911 Ізбы –  12.09.1991 Ліґнцкє Поле), професийный вояк Польского Войска, якій до зачатку войны служыл як улан в Підгяляньскых Стрільцях, а пак од самого початку был мобілизуваный бороти ся в тзв. вересньовій кампаніі 39. рока.

Бойовый пут Кірила Бреяна зачал ся в Новым Санчы. Конец вересньовой кампаніі стрітил го в околицях Станиславова – там был поневоленый і робил в майнах руды коло Кривого Рогу на Запорожы, а пак при будові штрекы на пілночы Совітского Союза. В серпни/авґусті 1942 р., коли нацисты пішли на Совітів, трафил до арміі просто з лаґру в Вязьмі. О місяц польскых воякіх евакуували до Персиі. З Близкого Сходу воєнна доля шмарила го через Єгыпет до Італиі, де вірно служыл при ґен. Андерсі.

По войні нашол ся в Анґлиі. Як споминал з гіркістю, нихто не ждал іх там як героів. Вкінци, рішыл вернути до повоєнной Польщы, в котрій власт тримали уж комуністы. Ани не знал, што його близкых вчас акциі Вісла выселено з Лемковины на понімецкы землі повоєнной Польщы. Родину Бреянів і сусідів Бреянів однашол в ґміні Ліґницкє Поле. Не было ту єднако його жены Ольгы Бреян, яка в 1945 р. зо свойом родином была переселена в другій фали выселінь Русинів до Радяньского Союза. З мужом зышли ся на добре аж в 1969 р., одкале з Радяньской Украіны пришла жыти на західні землі Польщы.

«Ани мі не пришло до головы, же іду, штобы взяти участ в битві, котра перейде до істориі, што я Лемко з Ізб в Карпатах буду участником так історичной подіі», споминал в своіх записках. Кірил Бреян помер в 1991 р., але перед смертю встиг списати своі спомины. Книжка «Моя долга ІІ-га світова война 1939 – 1948» згідно з желаньом автора была выдана найперше по лемківскы, а в 1998 р. явила ся по польскы. Як раз, того рока Стоваришыня Лемків рыхтує перевыдати спомины, якы збогачены будут фотоґрафіями і документами по Кірилі Бреяні.

Іщы на поли бою, розказом Начального Вожджа, 22. лютого/фебруара 1945 р. отримал право носити Памяткобый Крест Монте Кассіно.

За борбу не было учтивой заплати

Кірил Бреян не был єдиным лемківскым вояком, якій взял участ в славній битві о Монте Кассіно в Італиі. Спомнути можеме хоц бы тіж о Василю Спільнику з Лоси.

Хоц теперішня політична поправніст неконечні позвалят шанувати памят о лемківскых вояках інчых структур, то не можеме забывати о тзв. «добровольцях» до Радяньской Арміі, якы были рекрутуваны в 1944-1945 рр. Окрисліня «доброволец» мало в ноным часі лем цинічно-пропаґандовый вызвук. Реально, молоды лемківскы мужчыны были насильно забераны зо своіх рідных сел і высыланы по максимальні двотыжньовым перешколіню на першу ленію фронту. Вельох з них николи не вернуло до своіх хыж, а реально за доступныма інформациями то як раз найбільше Лемків бороло ся з окупантом – як раз як «добровольці».

Єдном з публикаций, котра розповідат про участ лемківскых вояків в ІІ світовій войні, єст книжка Адама Барны і покійного Федога Ґоча під назвом Лемкы в борбі за свою і не свою свободу. Доднес нона книжка є єдиным обшырным опрацуваньом тыкаючым предовшыткым долі реченых «добровольців». Тым більше памят про нашых нянів, дідів, прадідів мусит быти припоминана в нашым народі, што з публичного простору, за справом декомунізациі, на жаль при нагоді, є она вымазувана. Приміром може быти зміна таблиці на славным памятнику в Устю Рускым. Не мож годити ся на тото, жебы памят о єдных жыла, а о другых ніт, лем зато, же доля шмарила іх на інчый фронт.

За борбу лемківскых вояків, героів Польского Войска і «добровольців», не было учтивой заплаты. Траґічном «подяком» товдышніх повоєных власти было выселіня решты лемківского народу в акциі «Вісла» на основі комуністичных рішынь на західні і пілнічны обшыри Польщы. В лаґрі в Явожні без суду были неволены аж і участникы войны, котры перед двома роками бороли ся в рамках Червеной Арміі і Польского Войска з німецкым окупантом. За рахунками представленыма А. Барном і Ф. Ґочом, в комуністичным Центральным Лаґрі Працы в Явожні заперто 60 участників ІІ світовой войны з Лемковины.

По войні воякы ґен. Андерса не мали легко. Были трактуваны як інтрузы, а часто оставали під узком обсервацийом безпекы. Приміром, 26. вересня 1946 р. комуністичны власти одобрали 76 офіцерам польскє громадянство, в тым самому ґен. Владиславови Андерсови (постанова была скасувана аж в 2009 р.).