В минулым тыжни в Сухій Ґурній на Нижнім Шлеску прошла символична подія переданя ключів до одремонтуваного палацу в тій місцевости. То послідній етап привертаня будинку локальній соспільности. Центр Культуры в Польковицях офіцийні перенял тым самым обєкт під заряджаня. Має думкы на заґаздуваня місця.
Цілый будинок был ґрунтовні одремонутваный, з великым натиском на реконструкцийны діяня, што проходоли во внутрішній, як і зовнішній части історичного обєкту – під оком консерватора памятників.
Палац для мешканців і туристів
«Історична спадковина, культурна спадковина, сут для нас барз важны» – бесідувал вчас подіі бургомайстер Польковиц Лукаш Пузнєцкій. «Том інвестицийом вказуєме, што дбаме о тоты вартости. Палац в Сухій Ґурній одзыскал свій блеск. Буде тішыл око не лем жытелів того шотлыства – буде оздобом цілого Мідьового Басену. Такій є тіж ціль і перезначыня того обєкту. Зато барз ся тішу, што днес можу симболичні передати ключы до палацу» – продолжал.
Ремонтовы роботы в памятниковым XVIII-вічным палаци тырвали од 2018 рока. Обнимали ґрунтовну перебудову середины. Вымінили вшыткы тинкы, інсталяциі, столярку, муровы конструкциі, част деревяной кріквяной системы даху, зреконструували фрескы. На зовни розбудувано обєкт, м.ін. добудували нову, шкляну сходову клітку, внутрішню вінду, тарас з естрадом, місця для публикы.
Діяльніст в опертю о спадковину реґіону
Аґнєшка Компаніцка-Дычко з Центра Культуры вчас подіі подала, што хотят зорґанізувати гын соспільный архів, котрый буде вказувал істориі осіб, якы замешкали в тамтым реґіоні по зміні границ по 1945 році.
«Культурный котел лучыт нас і ділит, зато цікаве буде, кєд познаме себе і своіх сусідів, іх традициі і звыкы. Думам, же повинно то быти місце жыве і отверте для каждого» – повіла.
О тым, што конкретні буде ся находило в палацовых поміщынях, мают рішыти жытелі в рыхтуваных іщы на червец/юній соспільных консультациях. Участ в них возмут тіж самоурядовці і особы досвідчены в креуваню культурно-історичных ініциятив.
Палац в Сухій Ґурній од 1981 рока обнятый є консерваторскым надзором і вписаный є до реґістру памятників. Свій теперішній выгляд завдячат перебудові з другой половины XVIII ст. Над входом находит ся гербовый картуш з клийнотами родин фон Екерсберґ та вон Цетріц.
З Білянкы і інчых сел
Повоєнна мозаіка соспільства реґіону Польковиц (як раз Суха Ґурна, Казімєжув, Сєрошовіце, Пархів, Собин, Коморникы і інчы) складала ся з репатріантів з познаньского і лодзкого воєвідств, переселенців з Буковины, східніх теренів передвоєнной Польщы – львівского, тернпільского, станіславского, волыньского воєвідств.
Стацийом, при котрій лишано там выселенців з Лемковины, были Ґрембоціце. Пішли там транспорты з Ґорлиц R-252 і Заґужан R-211 та R-249 обнимаючы жытелів такых сел, як напр. Білянка, Маластів, Конечна, Ждыня, Білцарева.
«До самой Сухой Ґурной выселили вісем лемківскых родин» – оповідат Штефан Лежыньскій. «Двох з осмох уж неє, бо ся вынесли. Моі дідове, Йоан і Анна Лабівскы, што гев жыли, походили зо села Білянка» – додає.
Фот. polkowice.eu