Як одкрыв ся мі скарб. О актуалности Духновіча, або статя до 220 років од народжіня будителя

О тім, же у 2023-ім році буде округлый юбілей, 220 років од народжіня нашого найвызначнішого будителя – Александра Духновіча, розудмовав єм довго, уж минувшого року. Роздумовав єм над тым, ці знова треба вуде писати даяку статю.

Самособов, треба буде. Але о чім? Тадь статей о Духновічови уж было написаных якбач міліон, інтерпретовав ся з різных боків, а і я сам уж єм „дав свій вклад“ пять років тому, кедь єм написав статю ку річніці народжіня з назвов Духновіч: сирота, сын, отець. Што уж нове выдумам? Знова повторяти стораз писаны і бісідованы факты?

Но жывот то зарядив сам. Мала позначка. Духновіч має много памятників, бюст, памятних таблиць. Але треба спомянути, же будитель має і єден жывый памятник. Тым є Театер Александра Духновіча в Пряшові, єдиный русиньскый професіоналный театер у світі, котрый по будительови несе назву, і котрый представлює тоту найвысшу културу в русиньскім языку.

І якраз театер помагать днесь писати і тоту статю. Бо вдяка ньому здобыв єм далшый новый погляд на Александра Духновіча, і то такый, котрый єм ани не очековав.

Дакус забыта пєса

Русиньскый театер в Пряшові несе назву по Духновічови, а властно чом? При вшыткых його професійных інтересах, при його возродній роботі, може забываме на то, же Духновіч вступив і до історії русиньской драматурґії, до історії театру, і то в часах, коли і векшы народы, наприклад і Словаци, лем зачінали з театром, так само на непрофесіоналній уровни.

Не написав того много. Перша пєса, котру написав у 1850-ім році, мала назву ДобродѢтель превышаетъ богатство. Гра в трьох дійствах стала меджі народом популарнов. Много раз была поставлена на театралній сцені нелем у 19-ім, але і у 20-ім столітю. І на переломі міленій єй в репертоарі мав Театер Александра Духновіча, а пєса знова мала успіх, так в місті, як і на селі.

О два рокы пізніше Духновіч написав пєсу Головный тарабанщикъ. Но тота за словами нашого літературознателя Валерія Падяка ниґда не дістала ся на театралны сцены, лем раз, іщі за фунґованя Україньского націоналного театру в Пряшові, котрый по 1990-ім році став театром Духновіча. Но ниґда по русиньскы.

Проблема другой пєсы Духновіча быв язык. Выбрав славено-руськый язык, якусь славяньску латину, котров реално нихто не бісідовав, а котрій уж втогды малохто розумів.

Чом? Была менше добра? Ніт. Духновіч і в тій пєсі потвердив, же знать роздумовати драматурґічнов оптіков, і же є добрым драматурґом на свій час. Зато, і кедь того не написав вельо, йому правом належыть і званя драматурґ, і правом театер дістав назву по нім.

Проблема другой пєсы Духновіча быв язык. Покля першу пєсу написав на краснім народнім языку – русиньскім, котрым бісідовали Русины, про свою другу пєсу выбрав славено-руськый язык, якусь славяньску латину, котров реално нихто не бісідовав, а котрій уж втогды малохто розумів.

Но Духновіч тот язык брав за высшу форму, высшый штіл языка, за якыйсь літературный штандард, котрый мав фунґовати вєдно з народнов бісідов, і він обидва тоты штілы у своїх творах хосновав.

І так пєса, хоць якостьов добра, но з причіны языка, не была прията, і на довгы рокы зістала лем в надрукованій верзії без векшого інтересу, з єднов нам знамов верзійов у театрі.

Тото змінило ся теперь, бо русиньскый театер вырішыв, же оддасть почливость Духновічови тым, же до свого репертоару з нагоды округлого юбілею од народжіня дасть якраз пєсу Головный тарабанщикъ. І я дістав можливость першый раз протлумачіти тоту пєсу до языка, котрому Русины будуть розуміти.

Сюжет простый, но красный, острый і ласкавый гумор

Сюжет пєсы Головный тарабанщік, так ся записує в новім перекладі, є простый. Ціла єдноактова пєса одбывать ся в домі Артура Празноглавского де Еадем, десь в місті, може і в Пряшові. Празноглавскый є богатый арістократ, котрый „ліфровав всячину каждому“ почас Кошутового бунту, і так заробив грошы, і „добра накупив“. Любить свою жену, з котров не мають дітей, а головно любить свій маєток.

У нього жыє Любіця, сирота по його братови, і його наслідніця. І єй властно любить, але як має быти наслідніця, мала бы так само найти собі даякого арістократа.

Окрім того, же не має властных дітей, му іщі хыбить „чести“. Тото бы подля свого думаня здобыв, кебы „за свою роботу“ здобыв тітул барона, тадь уж тітулы мають і Дураковскый, Ословіч а Надутовскый, лем він нич, або кебы холем мав владну функцію. Функцію владного радника.

І так до себе домів прийме молодого урядника Владиміра Нравовіча, Русина з Нравоселіці, котрый має мати велике слово у пана начальника, з надійов, же він бы му міг помочі ку функції. Владимір є залюбленый до Любіці, она любить його, але наперек тому молодый чоловік радше бы ся зрік свойой любви, як кебы мав зречі ся свого отця, што од нього жадать Празноглавскый, убогого ткача Федора Нравовіча, котрому бунтовници выпалили хыжу і прийде за Владиміром до міста.

Гумор знать быти в пєсі ласкавый, але і острый, но все є красный.

Владимір не хоче порушыти четверту Божу заповідь, а не хоче ани корупційов з боку Празноглавского помочі богатому арістократови до функції. Наопак, боронить тых людей у функціях, котры ся там дістали честно, вдяка тому, же розуміють своїй роботі, бо таку справедливость і нравы має заскіплены до сердця од свого отця, котрого называть „чести достойнішым“ і „любезным своїм родічом“.

На сцені взникать много важных але і гуморных сітуацій. Духновіч хоснує іронію уж при менах – Празноглавскый, Ословіч, Надутовскый, Дураковскый, або головный справця його маєтку Подлизовскый, характерізує їх тым, але єднако так характерізує і Владиміра а Федора, котры мають призвіско Нравовіч і суть з Нравоселіці.

Гумор знать быти в пєсі ласкавый, але і острый, но все є красный. Золотым клинцьом є, кедь Празноглавскый наконець сам собі выбавить функцію. Владарь лем про нього выдумав честну функцію, котров є головный начальник придворных тарабанщіків (бубнарів) і трубачів, і він потішеный біжыть домів, жебы ся похвалив. Вдяка тій функції уж бы пристав і на весіля Любіці з „голотарьом“, Русином, котрый не має арістократічне походжіня.

То, же владарь з нього зробив жарты, же з нього зробив головного бубнаря, котрый ани не буде грати, лем давати знак іншым, коли мають грати, Празноглавскый не може зрозуміти із свойов порожньов головов.

Історічный контекст

Не мож выхабити історічный контекст той пєсы, і дістати ся через нього до актуалности того твору.

Знаме, бо то є в драматуґічных позначках Духновіча, же пєса одбывать ся в домі Празноглавского. З тексту є ясне, же в місті, а выдедуковати мож, же бы то міг быти і Пряшів. З тексту так само знаме, же пєса одбывать ся у 1849-ім році. Як то мож знати, кедь рокы ся не споминають?

За Володиміром прийде його отець Федор, котрому пропав вдяка бунтовникам цілый його убогый маєток і споминать, же ниґда не забуде на день 27-го апріля, „то была Свята Пятонька“, кедь бунтовници пришли і вшытко спалили. Духновіч до тексту закодовав свою долю, кедь в тім часі у 1849-ім році сидів у арешті в Кошыцях, быв там аж до 5-го мая.

На тоты конотації звернув увагу Валерій Падяк, з котрым єм міг при перекладі конзултовати історічны реалії, але і дакотры языковы вопросы, за што єм вдячный.

Духновіч до тексту закодовав свою долю, кедь в тім часі у 1849-ім році сидів у арешті в Кошыцях, быв там аж до 5-го мая.

По далше, Духновіч пише тоту пєсу у 1852-ім році, значіть по потиснутю повстаня, коли Русины придали ся на бік цісаря – Австріяків, докінця за цісарьом ішла русиньска делеґація, котра му принесла меморандум, в якім были русиньскы народностны і політічны пожадавкы.

А правдов є, же і кедь не вшытко, але дакотры пожадавкы досправды были вдяка Австріякам сповнены. До урядів діставали ся і Русины, прикладом є і Владимір, а народы монархії, перед далшов волнов мадярізації в Угорьскім кральовстві, могли жыти дакус вольніше, могли ся одкликовати на рівноправность, і далшы здобыткы втогдышніх револуцій.

Зато можеме думати, же Духновіч то пише і під впливом якойсь надії, евфорії, хоць сам в пєсі вказує, же не вшытка арістокрація так думать, же бы сьме собі мали быти теперь вшыткы рівны, же честь і заслугы, не тітулы ся честують. Але то уж переходиме до актуалности.

Актуалность тарабанщіка

Не хочу, жебы то звучало як даяке кліше, же ідеме прославляти найвекшого будителя, і зато є то актуална драматурґія. Но в припаді Духновіча і його тарабанщіка то не є кліше, лем факт.

Празноглавскый нечестным способом, корупційов, бо Владимірови дасть нелем бываня з тым цільом, але іде му подаровати і коня, і золоту узду, і бріліантову табакерку, хоче здобыти функцію владного радника. Ці дашто ся змінило за тых 171 років од написаня пєсы? Ці маєме мало припадів, коли ся пришло на то, же політіци, высокошкольскы педаґоґове, многы іншы урядници, функціонарі здобыли функцію, статус або і высокошкольсый тітул подводом? Же то здобыли корупційов, або через корупцію здобыли іншы добра?

Боротьба нечестности і честности не закінчіла ся, і денно мы свідками корупчного справованя і подводів на функціях, тітулах, поставліню, статусі.

Ці любов двох молодых людей не є доднесь єдным із найчістішых чувств, , котры має чоловік од Бога? А ці дотримованя четвертой Божой заповіді, без огляду на то, ці чоловік віруючій або ніт, просто честованя своїх родічів, не є доднесь моралным імператівом, котрый, покля хоче чоловік мати покійну і чісту совість, мусить стояти над вшыткыма ділами, якы чоловіка тягнуть, включно чувства любви або даякых выгод?

А нелем то. Духновіч одкликує ся на рівноправность людей, рівноправность народів, одкликує ся на здобыткы револуцій 19-го столітя. Коли уж не є розділ меджі арістокраційов і простым народом. Любіця пересвідчує свого стрыка, же вшыткы сьме перед законом і владов, вшыткы на образ Божый створены, рівноцінны, рівноправны. І так Русин Владимір, честный чоловік, хоць не арістократічного походжіня, лем сын честного ткача, не має ся за што ганьбити, і не має чом не быти добрым мужом про Празноглавского наслідніцю.

Кілько людей є нерівноправных? Кілько є такых Празноглавскых – політіків, богачів, бізнісменів, оліґархів, котры ся чують дашто веце як убогы ткачі – простый народ?

І тото є так само актуалне доднесь, аж веце як бы сьме хотіли. Бо хоць Духновіч пише о рівноправности, о рівноправности і про Русинів, і може надіяв ся на то, же то так уж є і буде, сам з Празноглавского робить того, хто то не акцептує.

Навеце, скоро пришла мадярізація, пак сьме пережыли довгы рокы неіснованя, але і кедь днесь сьме в іншій сітуації, тото діло не є вырішене. Кілько народів світа є доднесь потискованых і нерівноправных, включно Русинів на Україні? Кілько людей є нерівноправных? Кілько є такых Празноглавскых – політіків, богачів, бізнісменів, оліґархів, котры ся чують дашто веце як убогы ткачі – простый народ?

Боротьба за рівноправность ани здалека не є докінченым, завершеным ділом. І каждый день за ню треба бороти ся, іншак єй можуть стратити і тоты, котры єй днесь мають.

Значіть, Духновіч з тарабанщіком є актуалный, бо темы, котры собі взяв до мерьку, суть тоты самы темы, котры рішыме і днесь. Старчіть собі за дійовы особы замінити сучасны особы, за тітулы ґрофів і фунцкії радників іншы тітулы і функції, а сьме в хыжі днешнього Празноглавского, в котрім ся одбывать тото саме, што в половині 19-го столітя.

Одкрыв ся мі скарб

І так вдяка можливости робити переклад Духновіча до русиньского языка, з намагов заховати в сучасній верзії высшый штіл языка арістокрації, і насліднов драматурґічнов роботов на пєсі, одкрыв ся мі скарб. Одкрыв ся мі твор мало познатый, котрый теперь, вірю, вдяка театралній інсценації, першій русиньскій, одкрыє ся і шыршій русиньскій, але і нерусиньскій публіці.

А Русины через тот скарб будуть знова раз годны вказати, же Духновіч не є лем нашым будительом, але є все актуалным автором, котрый має што повісти і днесь.

Не потребовав на то тяжкы філозофічны трактаты, выстарчів собі і з комедійов, даколи аж фрашков, в котрій як хірурґ заріже ся до нашых бід, гріхів, моралных вопросів і радостей. До нас. Лем бы ся нам веце понурити до його творчости.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА