100 років од народжіня владыкы Івана Лявинця

18-го арпіля минуло сто років од народжіня русиньского церьковного єрархы, першого пражского екзархы, владыкы Івана Лявинця.

Пережыв нелегкый жывот, но ниґда не зрадив свою церьков, і все памятав, з якого народа походить, о чім свідчіть і то, же і вдяка ньому были офіціално выданы першы русиньскы переклады Єванелій і Апостолів.

Родак з Воловця

Народив ся Іван Лявинець 18-го апріля 1923-го року у Воловці на Підкарпатьскій Руси, втогдышня Чехословакія, в родині учітеля. Было їх девятеро дітей.

По зматурованю на Руській ґімназії в Мукачові продовжовав штудовати богословіє в Ужгороді і пак у Відню. Но кедь скінчіла Друга світова война, і родне Підкарпатя анектовала Москва, молодый кандідат на священство ся вже не міг вернути домів, до свойой єпархії.

І так приголосив ся у владыкы Павла Петра Ґойдіча в Пряшові, котрый го прияв і 28-го юла 1946-го року рукоположыв го на священика. Свою першу службу служыв у парохії Завадка, де быв втогды священиком отець Емілій Зорван, з котрым были родина.

Іван Лявинець став секретарьом в канцеларії єпіскопа Ґойдіча. Учів на ґімназії, редаґовав духовны часописы Ґрекокакатолицькой церькви – БлаговѢстник, Зоря і Єдиним сердцем. Од септембра 1949-го року быв шпірітуалом Ґрекокатолицькой богословской семінарії в Пряшові.

Рокы ілеґаліты

Такзваный Пряшівскый собор і насилна ліквідація Ґрекокатолицькой церькви у 1950-ім році застигла отця Лявинця у Пряшові. Зачав ся крыти у своїх знамкомых і родины. Єпіскопи Ґойдіч і Василь Гопко были інтернованы.

Якраз єпіскоп Гопко з інтернації в Глоговці загнав іщі в тім самі році писмо Іванови Лявинцьови, котрым го повірив рядити Ґрекокатолицьку церьков в ілеґаліті як ґенералный вікарій з вынятковыма правами.

В писмі му уділив факулту (позволіня) приймати назад до Ґрекокатолицькой церькви тых священиків, котры наперед підписали, же переходять на православіє, но хотіли тото одкликати. В тім часі інтензівно співпрацовав і з отцьом Йоаном Гірком, котрый по обновліню церькви у 1968-ім році став ордінарійом Пряшівской єпархії, а по році 1989 пряшівскым єпархом.

У 1955-ім році быв Іван Лявинець арештованый і в 1956-ім році з далшыма 16-ма політічныма арештантами обжалованый і одсудженый у выконштруованім процесі на штири рокы арешту.

По выконаню кары мав заказ стримовати ся в в Пряшівскім і Кошыцькім краю (у Выходословацькім краю), так пішов до Прагы, де робив робітника. Но притім тайно продовжовав у своїм посланю, котре му было дане церьквов.

Обновліня Ґрекокатолицькой церькви

24-го марца 1968-го року дістав од Фелікса Давідка, тайного єпіскопа підземной церькви, єпіскопске рукоположіня.

Рік 1968 быв про Чехословакію ключовым Проходив демократізачный процес знамый як Пражска ярь, котрой тварьов став Александер Дубчек. Цілый процес скінчів інвазійов войск Варашавского пакту, під веджіньом Совітьского союзу, і слідуючов окупаційов Чехословакії совітьсков армійов.

Но тот короткый час демократізації схосновав і Іван Лявинець. Вєдно з пражскым архієпіскопом Томашком орґанізовав цілодержавну петіцію за обновліня Ґрекокатолицькой церькви, котра в тім часі была вже 18 років ілеґалнов. Петіція, вєдно з далшыма намагами духовных Ґрекокатолицькой церькви, была успішна і церьков ся подарило обновити іщі перед інвазійов.

В апрілю 1969-го року быв призначеный за адміністратора Ґрекокатолицькой парохії при Церькви святого Клімента в Празі (днесь катедралный собор). Там служыв довгы десяткы років, пережыв там револуцію 1989-го року, але і розділіня Чехословакії.

Першый пражскый екзарха

Ку 1-му януару 1993-го року розділила ся Чехословакія на дві новы републікы. Втогдышня Пряшівска єпархія мусила рішыти, як старати ся о своїх віруючіх, котры зістали в Чеській републіці. І так быв ку тій самій даті еріґованый вікаріат про Чехы і Мораву. Іван Лявинець, як священик, котрый там довгы року служыв і знав тамтешню церьковну сітуацію, став першым вікарійом.

13-го марца 1996-го року быв Папом римскым Йоаном Павлом ІІ. зрдяженый Апостольскый екзархат Ґрекокатолицькой церькви в Чеській републіці. За першого апостольского екзарху быв призначеный Іван Лявинець.

30-го марца 1996-го року прияв в Базиліці святого Клімента в Римі од архієпіскопа Мірослава Марусина, якый быв втогды секретарьом Конґреґації про восточны церькви, условне (sub conditione) єпіскопске рукоположіня, кедьже Католицька церьков не хотіла признавати тых єпіскопів, котры были тайно рукополіжены. Як пражскый екзарха быв призначеный тітуларьным єпіскопом акаліссеньскым.

Пражскый екзархат рядив владыка Іван Лявинець до 24-го апріля 2003-го року, коли одышов на емерітуру.

Остатні рокы свого жывота пережыв у Домі святой Єлизаветы в Жернувці, коло Бырна. Одобрав ся до вічность владыка Іван Лявинець при Божественній літурґії. Было то 9-го децембра 2012-го року. Похорон владыкы одбыв ся в його роднім Воловці пару днів пізніше, 14-го децембра.

Поет і русиньскый патріот

У 2003-ім році владыка Іван Лявинець выдав в Празі збірку Поезії з назвов Цветы на столе, котра вышла в трьох языках. Його русиньскы стихы мож найти і в публікації Русинськый ренесанс Том 1 – Антолоґія русинської поезії другої половкы ХХ сторочя, яка вышла в Будапешті у 2008-ім році.

Но стихы зачав писати іщі у молодости і хосновав псевдонім Іван Горянин. Його перша збірка вышла на Підкарпатю у 1942-ім році під назвов Страна простацкая.

Владыка жыво інтересовав ся і русиньскыма справами, тадь в родині Лявинців і дотеперь маєме вызначных представителів. Участный быв і на 6-ім Світовім конґресі Русинів в Будапешті. Знав о вшыткім, што ся в русиньскім світі робило, і мав много пропозіцій, но і крітічных припомінок.

В половині 1990-ых років были выданы першы офіціалны переклады Євангелій і Апостолів на неділі і свята, котры позволив печатати втогдышній пряшівскый єпарха Йоан Гірка. Тоты переклады вышли і вдяка тому, же на них Іван Лявинець дав позітівну рекомендацію з теолоґічного боку. На што Русины не забудуть.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА