«Річник Руской Бурсы» за 2022 р.

Кінцьом 2022 р. явил ся дальшый номер часопису «Річник Руской Бурсы». Є то найстаршый, бо печатаный од 2005 рока, і як дотепер – єдиный істо науковый часопис лемківской меншыны.

Кєд пишеме, што публикация тота має науковый характер, то маме на увазі пару сутьовых примет, дозваляючых на правильне схоснуваня того окрисліня. По перше – публикация єст зареґіструвана як часопис во властивым округовым суді. По другє – публикация має Наукову Раду, а по третє, і быти може найважнійше – є то рецензуваный часопис, што означат, же каждый з пропонуваных до печатаня дописів мусит мати тзв. двойну сліпу рецензию – двох незалежных рецензентів оцінят надослану статю без знаня, хто єст єй автором, даючы або ні рекомендацию представленым материялам.

«Річник Руской Бурсы» находит ся і на списку пунктуваных науковых часописів Міністерства Наукы і Едукациі, є тіж індексуваный в базі ERICH PLUS, Directory of Open Access Journals (DOAJ), Central & Eastern European Academic Source (CEEAS), The Central Europeasn Journal of Social Sciences and Humanities (CEJSH), EBSCO Discovery Service, Index Copernicus Journal Master List, Google Scholar, Crossref, MOST Wiedzy, Arianta, WorldCat.

Окрем того «Річник Руской Бурсы» піддаваный єст дорічній евалюацийній оціні через Index Copernicus International Journals Master List, a тіж має свій ідентифікатор DOI.

«Річник Руской Бурсы» єст одкрытым часописом, што означат, же єст доступный в діґітальній версиі, безплатні, без конечности реґістрациі в сервісі часопису. Доступ до публикациі найдете за тым мотузком.

Науковом редакторком «Річника Руской Бурсы» єст др габ. Олена Дуць-Файфер, проф. ЯУ, бадачка м.ін. лемківского языка, літературы, культуры, істориі, достоменности. Часопис єст спілвыдаваный Академіцком Книгарньом (як єден спосеред штырнадцетьох науковых часописів печатаных том офіцином).

«Річник Руской Бурсы» єст єдиным науковым выспециялизуваным інтердисциплінарным лемкознавчым часописом о медженародным засягу.

Долов публикуєме вводне слово найновшого выданя науковой редакторкы проф. Олены Дуць-Файфер.

Вступ

Ведучом темом тогорічного, вісемнадцетого чысла «Річника Руской Бурсы» єст Інчый, Чужый, Свій в лемківскым/ русиньскым дускурсі. Односит ся она до пониманя, уявляня, представляня, одношыня ся, реляций, якы на Лемковині і в інчых русиньскых реґіонах доконуют ся в аспекті своє/ чуже. Єто основный для чловечого думаня вымір орєнтациі в світі подля свойого центру і вызначаня себе/свойого през ріжницю, яку уосаблят інчый/чужый. Тот антрополоґічный принцип єст сутю достоменности так індивідуальной, як і спільнотовой. Прото для каждой спільноты, для каждой культуры барз значуча єст наукова рефлексия над тым хто і што для групы єст своє, а хто і што єст чуже. Важне єст познаня змісту, емоций, оціны, вартости тых структурні опозицийных катеґорий, міцно спілзалежных єдна од другой. Ци і на кілько тота опозиция проявлят ся в змістах і оцінах, ци може заступувана єст в них динамічныма реляциями і перениканьом ся культур?

Тыма квестиями заняли ся авторе заміщеных в сесым чыслі «Річника» текстів. Односит ся то не лем до самого Дискурсу, што ма головні експлорувати ведучу тему. Тіж в Документах, Перекладі і Рецензиях і Справозданях є она присутна в ріжных аспектах. Вартат звернути увагу, што ввели сме деяку модифікацию в композициі часопису. До добрі уж знаных його части, сталых такой од початку выдаваня «Річника», доданы остали дві новы. В однесіню до першой не означат тото дачого додаткового, лем выділят в самодільну част переклад на лемківскій язык знаного наукового тексту. Переклад од років входил в склад Дискурсу. Актуальні в Дискурсі находят ся лем ориґінальны рецензуваны науковы тексты, што сут гев публикуваны як першодрукы і рішают о науковым характері «Річника». З перекладу не резиґнуюме, лем выділяме для него властиве му місце. Друга нова част – Ґу памяти/ In memoriam – остала введена до тогорічного чысла згідно з актуальном потребом. Група русиньскых дослідників з Америкы вшанувала памят єдного з першых дослідників русиньской проблематыкы в Америці, Річарда Міген Реноффа, опрацовуючы його творчый біоґрам і спис публикаций і желала опубликувати го в «Річнику Руской Бурсы», што тіж чыниме, приділяючы тому текстови одповіднє місце. Здає ся, же тота част не буде стала в часописі, явит ся лем товды, коли подібного рода текст буде присланый і принятый до опубликуваня.

Вертаючы до темы Інчого/ Чужого/ Свойого, підняли сме стараня, жебы насвітлити єй як найшырше, жебы головны Інчы і основні одчувана інчіст розумлена предо вшыткым етнічні – така бо перспектыва выникат з поставліня в центрі як пункту інтерпретацийного однесіня лемківскости/ русиньскости – была взята до увагы. Повело ся нам влучыти ріжны рефлексиі о Інчым украіньскым, росийскым, жыдівскым, ромскым, Інчым в світі русиньскых еміґрантів в Америці. Не повело ся (з причыны недосланя обіцяного през авторку тексту) ввести перспектывы русиньского-мадярскых реляций. Чудувати може тіж брак присутности в Дискурсі хыбаль основного для Лемків Інчого, якым є польскіст – домінуюча культура і дискурс. Єднак, хоц не нашол ся він сфокусуваный в оддільній статі, то є присутный і то барз значучо, в Документах.

Документы – ефект досліджынь, выбору, і презентациі Наталиі Малецкой-Новак – то цінне приведіня і аналіза джерел, якыма сут поліцийны документы з початків стабілізуваня са польской державности на Лемковині. Во вступным опрацуваню авторка підкрислят, же «Актывніст Державной Поліциі на Лемковині ріжнила ся од роботы на обшыри, де жыли Полякы […]. На інтересуючым нас терені серед додатковых задач поліциі было моніторувати локальну національну, політычну і реліґійну ситуацию, вести інвіґіляцийны діяня». Девятнадцет приведеных документів ілюструє примірны справы і обшыри, што были браны під контролю, і інвіґіляцийны акциі ведены през державны орґаны в однесіню до тых/ до того, што было узнаване за чуже а прото «небезпечне».

В Дискурсі маме радше (а што найменше в більшости) перспектыву самых Лемків/ Русинів в однесіню до того, што было на Лемковині Інчым або што было чымси ззовни важным для лемківской достоменности.

Основный, бо підбудуваный теоретычным ґрунтом, є ту текст авторства Евы Міхны. На основі проведеных досліджынь авторка односит ся до актуального (процесуальні розвиваного уж од ХІХ столітя) вызначаня границ лемківскости през лемківскых етнічных актывістів. Політыка достоменности, в рамах якой Міхна розважат головны вызвaня, што стояли/ стоят пред актывістами групы з квестийонуваным през декотрых статусом, мусит радикальні ставляти границю медже своіма і не своіма. За не своіх, выключаных з групы, узнаваны сут тоты, што підважают етнічный статус Лемків, хотячы містити ся в тій групі, будучы Украінцями. Сильны напятя і динаміка тых реляций розгрыват ся на ріжных площынах і укладах, в якых – як зазначат авторка – не без значыня є державна політыка в однесіню до меншын.

В своім тексті Росия – міфічна краіна: компенсацийна роля уявлінь о росийскости в лемківскых культуровых текстах прібую зміряти ся з єдным з основных лемківскых міфів, што стал ся уполітычненым міфом в міфі створеным і підтримуваным през опозиціоністів лемківской етнічной достоменности. Прикликуючы текстуальны і діяльны еманациі міфу о Росиі – щесливій і богатій краіні, о царю – заступнику гнобленых Русинів, підкрислям іх компенсацийный характер. Вказую тіж жертвы, якыма стали ся Лемкы в рамах елімінуваня лемківской етнічной окремоси, до чого схоснувано політычну інтерпретацию тых міфів.

До Інчого жыдівского односит ся текст Йолянты Крушнєвской, яка з перспектывы дослідниці істориі Жыдів в Сандецкій і Ґрибівскій Земли старат ся найти і представити джерела/ документы, што можут быти основом до розвиваня досліджынь над лемківско-жыдівскыма реляциями на Лемковині і поза ньом. З полном свідомістю нарысового і сиґналізуючого характеру своіх розважань, авторка выпрецицувала дост ясно можливы поля і напрямы до досліджынь тых реляций. Незалежні од міцно усвідамляных культуровых, реліґійных, соспільных ріжниц медже тыма спільнотами, не были они для себе «прозрачны». Реляциі мали ріжный характер, часто праґматычный, але не лем. Іх глубше доосліджыня є справом важном хоц бы для одтворіня характеру натуральной ріжноетнічности, для перерваня молочаня о Інчых, для приверніня памяти місцям, з якых выкоренено іх корінных жытели.

Не могло бракнути в тым чыслі «Річника» тексту, в якым явит ся так характерный і неодлучный для етнічного пейзажу Лемковины Циґан – Ром/ Роман. Тот барз позитывні выріжненый в лемківскым фольклорі і літературі Інчый, представленый остал през ромску дослідницю, яка занимаючы ся міґрацийом Карпатскых Ромів на понімецкы землі, одкрыла, же была она стисло повязана з выселіньом Лемків і великым взаімным привязаньом тых обох груп до себе. Дост вырывковы реляциі приведены на основі споминів, сут і так цінным пізріньом на тото, што было важне в культуровым коді обох груп, во взаімным порозумліню і навязуваню реляций.

З Лемковины обшыр розважань, презентуваных в статях заміщеных в рамах Дискурсу, переносит ся слідомстаршой як выселіня міґрациі Лемків/ Русинів, за океан. Русине в Америці стрічали ся з барз ріжнородным і барз інчым од того, што на Лемковині Інчым. Прото мусіли собі творити новы клясивікациі і розпознаня того, што є барже своє і барже чуже. В статі Ніка Купенского «Інчы» Еміля Кубека: кляса, нарід і раса в карпато-русиньскій літературі в Америці на основі літературных текстів вказаный остал характерный для здомінуваных груп звык постеріганя близкости, солідарности з інчыма «знедоленыма» групами. Так як в Карпатах видно близкіст ґу Ромам, так в Америці близшы/ своі здавали ся групы з низшых кляс, локуваны медже культурами/ расами, статусами. Сиґналізувана през Купенского теперішня близкіст ґу домінуючым групам повязана єст з процесом еманципациі.

До Перекладів остал выбраный текст знаного німецкого філосова Бернарда Вальденфельса, узнаваного за єдного з найвыдатнійшых сучасных ксенолоґів (дослідників чужости). Думати чуже то текст з феноменолоґіі чужости, што знамениті дополнят ленію конкретизуваных прикликань чужого-свого во взаімоодношынях в лемківскым/ русиньскым контексті.

Інспірациі выполнил текст сценария Хырбетом ку горам створеного през Петра Медвідя до танечного представліня фольклорного ансамблю Рутенія. Навязаня ци аж і повторіня в назві сценария першой части наголовка Істориі Карпатской Руси і Карпатскых Русинів Павла Роберта Маґочого то інтенцийна інтертекстуальніст, коментуваня в представліню головных проблем русиньской істориі з першой половины ХХ столітя за посередництвом провідника Николая Бескіда.

Тій самій книзі, а докладнійше, єй выданю в перекладі на польскій язык Pod osłoną gór. Dzieje Rusi Karpackiej i Karpatorusinów посвячена остала рецензия авторства Павла Ксенича заміщена в части Рецензиі і Справозданя. Ксенич, більше писатель як дослідник, представил книгу в фабулярній атмосфері особистого доходжыня до віры в Русинів Карпатскых і в іх будуче. На тым фоні выекспонуване єст значыня книгы Маґочого для спільнотового саморозпознаваня ся вшыткых Русинів і іх розпознаваня ся в істориі.

Друга рецензия-справозданя з подій і публикаций в 2022 р. єст накєрувана на вказаня дост експансивного руху лемківскых досліджынь і лемківской літературной творчости в одлеглый, інчый світ. Спомнены сут конференциі в Альбаніі, Японіі, ЗША з участю лемківскых тем і лемківскых/ русиньскых дослідників. Приведены поконференцийны або не звязаны з конференциями публикациі. Дополніньом науковой експансивности єст сіганя по тексты лемківской літературы през перекладачів і тлумачыня іх на одлеглы од лемківского языкы такы, як італияньскій ци шлезскій, для удоступніня іх хоснувателям тых языків.

Єдній з тых літературных збірок, антолоґіі лемківской поезиі переведеній на італияньскій язык Ritorini. Powroty. Вертаня посвячена єст полна літературного смаку і вражливости рецензия авторства курпівского актывісты Дариюша Лукашевского.

Заміщена на кінци част Ґу памяти/ In memoriam, як єм споминала, вміщат текст опрацуваный през Богдана Горбаля, Едварда Касінца і Патрішію Кравчік для вшануваня памяти о першым досліднику карпаторусиньской проблематыкы в Америці, Річарді Реноффі.

Тогорічне чысло «Річника Руской Бурсы» єст кус скромнійше в обсягу про недосланя обіцюваной (русиньскоязычной) статі. Кус тіж змінила ся языкова пропорция текстів. Більшіст статий в Дискурсі тым разом написана остала по польскы. В інчых частях остає то надроблене лемківскоязычныма текстами. Заміщены остали тіж дві статі по анґлицкы, што вказує на підвисшыня медженародного статусу часопису і штораз більшу інтеґрацию русиньсых дослідників з ріжных части світа. Здає ся, же амбітні поставлена ціль вказаня Інчого – Свойого остала в значучій мірі довершена і чытатель в тій ріжнородности найде важны і інтересу-ючы для ся сюжеты.

Олена Дуць-Файфер

Краків, 9.12.2022 р.