Анна Потоцка, што уфундувала різбярску шкілку для Лемків. Показ фільму

«Зачала єм єй на пару років перед смертю мого Мужа. Кєд бы-м єй долше вела, дала бы выдатны результаты» – записала про різбярску школу в Рыманові єй основателька Анна Потоцка в споминах пн. Мій памятник печатаных посмертно в 1927 році.

На основі памятника Анны з Дзялиньскых Потоцкой, польской соспільной і освітовой діячкы, спілоснователькы Рыманова як курорту, накрутили фільм пн. «Памятник ґрафыні Анны».

Премєра фільму пройде в найблизшу неділю 5. марця о 15.00 год. в кіні Сокіл в Рыманові.

Фільм зреализували на замовліня Ґмінного Осередка Культуры в Рыманові при дофінансуваню Підкарпатской Фільмовой Комісиі. Екранізация оповідат о жытю Анны Потоцкой на основі єй особистых записків, якы посмертно печатали в 1927 році, а репрінт – в 70. роках ХХ ст. та в 1998 році (коросняньскым выдавництвом Рутенус).

Анна Потоцка (1846-1926)

Анна Потоцка была наймолодшом дівком листопадового повстанця і посла, Адама Титуса Дзялиньского, а женом ґрафа Станіслава Потоцкого, участника січньового повстаня з 1863 р. Была соспільном діячком, вєдно з мужом – спілосновательком курорту Рыманів. Значучо записала ся в істориі місточка. По закупліню рыманівского маєтку заанґажували ся з Потоцкым в соспільны переміны. Вели до того, жебы господарчый і санітарный стан місточка і околичных сел поліпшыл ся.

Анна Потоцка была милосердном і жычливом особом, але милостыню (грошову жертву) уважала за найгіршу форму помочы. Была переконана, што люди треба вчыти, давати ім роботу, підносити іх моральніст і едукувати. Проявом так розумленого милосердя было м.ін. основаня першой в державі сницарской школы для, як писала, «выдатні талановитых хлопців». Єй учениками были в велькій мірі представникы лемківской молодежы з поблизкых сел.

Сницарска школа в Рыманові (1873-1884)

Різбярска школа при дворі Потоцкых основана была в 1873 році. Потоцкы рішыли основати таку, а не інчу шкілку найпевнійше з огляду на розвинену уж різбярску традицию в сусідніх до Рыманова селах Балутянка і Вілька. Уж штырі рокы од основаня шкілкы вымінят ся лемківску різбу на выставі во Львові в 1877 році як артистичні і технічні досконалу.

«Таланты были великы, але чудно повісти, што тоты таланты выключні серед гірского народа ся появляли. З початку мали сме хлопців з міста, то серед них на даякых 60. ледво три планны таланты ся вказали; зас на 60. з гір може трьох ци штырьох вказало ся без здібности, а решта была барз здбіна. Зо трьох з них было просто ґеніяльных. Михал Михалишын, найздібнійшый з них, робил незвычайны річы, (…) вшытко, што найтруднійше» – записала Потоцка.

Шкілка для хлопців вчыла столяркы і сницаркы. Зроблены предметы ученикы продавали перше в місцевым кіоску, пак на ярмаках в цілій державі і купельных закладах в Ґалициі. Єдна третя грошів вертала до школярів, решту перезначали на утриманя хлопців, оплату для столяря, учытеля, закуп ґратя і материялів.

«Заложыньом было, жебы хлопцям дати заробіток і заняти ім рукы вчас пасіня худобы, вчас долгых зимовых вечерів. (Дівчата вчыли ся в нас крайкы, але не мешкали во дворі)» – записала в памятнику ґрафыня. Потоцкы дали тіж можніст дівчатам навчыти ся конкретного знаня – перше крайкы, пак іщы і гафтуваня. Женочу шкілку основали кінцьом 1873 р. Джерела подают, што різбярску школу заперли в 1884 р.

З Полян на Вавель

Серед выдатных лемківскых різбярів, учеників школы Потоцкых, окрем Михала Михалишына, якій выховал пак ґенерациі наступных різбярів, вымінити мож іщы м.ін. Ваня Кавку з Полян.

Потоцка написала про него, што «днес єст він першым артистом до орнаментальной різбы в камени і реставрує Зиґмунтівску каплицю на Вавели». Споминала, што од початку заповідал ся на выняткового артисту, але же мал лем десят років (а такы малы діти барз ся калічыли долотами), коли хотіл ся приняти до школы, прібувала го од того одвести. «Може для знеохочыня го дам му на пробу глину і барз трудный модель. Было то мармурове Дітятко Ісус (…). Якє было моє зачудуваня, як з кытайском докладністю мі тото одмоделювал!» – чытаме.

По тыжни єднак втюк зо школы, бо не хотіл різбити листків і голузок. Подля Кавкы істнувала лем фіґуральня різба і таку позволили му різбити по повороті.

Лемківскы різбяре

З кінцьом ХІХ і в першій половині ХХ ст. в Балутянці і Вільці діяло парудесятерох выдатных різбярів. В першым ряді треба вымінити знаного Михала Орисика, а дале: Кузьму Стецяка, Григория Бердаля, Василя Красосвкого, Андрия Ілияша, Петра Сухорского, Григория Бенча, Івана Орисика, Маркіяна Одрехівского, Андрия Красовского, Івана Кыщака, Димитрия, Антония, Василя Шалайдів, Александра Стецяка (был самоуком, повело му ся быти вільным слухачом Краківской Академіі Красных Штук), його братів Івана і Михала, а тіж Онуфрия Сухорского, Андрия Орисика ци Івана Красовского.

По ІІ світовій войні жытелів Балутянкы і Вількы выселили на радяньску Украіну, де народны артисты старшого і молодшого поколіня продолжали традицию лемківского різбярства.

Джерела:

Анна Потоцка, Мій памятник, Краків 1927.

Іван Красовскій, Лемкіскє народне різбярство в селах Вілька і Балутянка, «Річник Рыманова» 1998, том IV, стр. 23-28.

Ядвіґа Гофф, Різбярска школа в Рыманові, Шлезскій Історичный Квартальнык «Собітка» 2009, ч. 2-3, стр. 193-198.