20-го фебруара 2023-го року минать точно сто років од часу, коли народила ся русиньска писателька, зберателька народной словесноти Русинів, родачка із днесь вже неіснуючого села Стружніця – Анна Галґашова.
Народила ся Анна Галґашова 20-го фебруара 1923-го року в селі Стужніця. Было то русиньске село в окресі Снина, но в році 1980 было евакуоване з причіны будованя водного резервоару Старина. Основну школу выходила в роднім селі, і уж там облюбила собі умелецьку літературу, но передовшыткым народный фолклор і етноґрафію.
Наперек тому в тій области Анна Галґашова зачала реалізовати ся аж омного пізніше. Было то у 1980-ых роках, коли переселила ся з родного села до Пряшова.
Галґашову можеме означіти за значно талентовану носительку і зберательку народной културы Русинів выходной Словакії. Понуряла ся „до глубин різнородой народной културы, прожываной і розвиваной в Звалі, Смулнику, Руськім, Великій Поляні, Старині, Яловій, Стащіні, Стащіньскій Розтоці, Колоніці, Кленовій, Вубли, Бенятині, Підгородю, Збою, Улічу, Руськім Потоці і всягдыль там, де жыють Русины,“ написала о ній Кветослава Копорова.
„Анна Галґашова притім розуміла, же вшытко тото буде мусити дати і на папірь, жебы то мало даяку ціну і до будучности. Тайно роздумовала о выданю книжкы, но одвага на тот почін ся родила довго і помалы.“
Час на то, жебы могла зачати реалізовати книжкі пришов, як сьме спомянули, аж втогды, кедь пришла жыти до Пряшова. Пришов час взяти до рук зошыты, котры собі завела іщі в Стружніці.
„До них зачала записовати нелем вшытко пережыте, але під впливом етноґрафа Др. Р. Манны із Словацькой академії наук, котрый свого часу навщівив Стружніцю, і розлічны сорты народных звычаїв. Др. Манна навщівив єй і в Пряшові і запропоновав їй сполупрацу з Народописным обществом Словацькой академії наук. З той стрічі ся зродили запискы в зошытах (по русиньскы), котры на імпулз Др. Манны Анна Галґашова послала Словацькому народописному обществу до Братіславы, яке на своїй Валній громаді в Левіцях оцінило тот етноґрафічный матеріал третьов цінов. Было то в році 1984. Таков цінов были оцінены і далшы їй два зошыты етноґрафічного матеріалу в році 1986.“
То были першы успіхы, котры здобыла Анна Галґашова за свою ціложывотну роботу. Но все іщі не было книжкы, котру хотіла довгы рокы выдати. До той роботы пустила ся на імпулз Михайла Гиряка. І резултатом той роботы была книжка Стружніцькыма пішниками, котра вышла в році 1993, значіть два рокы перед кодіфікаційов русиньского языка на Словакії.
Книжка є лем выбером із зберательской роботы Анны Галґашовой. Жанрово є барз богата. Найдеме в ній фантастічны приповідкы, демонолоґічны приповідкы, леґенды, народны повіданя, але і дітьскый фолклор, ці анекдоты, стовкы записаных народных поговорок, або записы домашніх робот на ґаздівстві, пописованя народного лічітельства і іншы.
Анна Галґашова писала і поезію а таксамо балады, котры належать ку найкрасшым Галґашовой творам. Іншпірацію черьпала з властного жывота, але і зо жывота своїх найблизшых ці людей, котрых стрічала. Нажаль, окремый зборник поетічных творів їй не вышов.
Окрім книжкы Стружніцькыма пішниками Галґашовой творы можеме найти і в антолоґіях – Муза спід карпат (р. 1996), Терньова ружа (р. 2002), а в Русиньскых народных календарях на рокы 2001 і 2002. Вмерла Анна Галґашова 15-го януара 1996-го року в Пряшові.
ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА