Споминовый оптімізм не выстарчіть

Каждый рік 28-го октобра припоминаме собі выникнутя Чехословакії. Хоць держава з тов назвов вже помалы 30 років не єствує, а по 1945-ім році то была держава з цалком іншым характером як тота Масарікова, про Русинів то дата, котру не мож іґноровати.

Не є нич плане на тім, же собі тоту ріцніцю все радо припоминаме, же ся докінця Чехословакійов гордиме.

Ганьба бы была, кебы сьме то не робили. Тадь обєктівно треба повісти, же Перша републіка, як ся звыкне меджівойнова Чехословакія называти, наперек вшыткым Русинам несповненым обовязкам, была выповніньом пожадавок Русинів і выслуханьом політічного голосу Русинів на меджінародній уровни.

Вдяка політічній репрезентації Русинів мала Чехословакія такы граніці, якы мала, і вдяка позітівной одповіді могучостей на русиньскый політічный голос мы могли зараховати ся меджі державотворны народы з теріторійов, котра была ясно вызначена як русиньска теріторія.

Проблемы коло цілой історії суть, покля рахуєме лем тоты головны, два. По перше, так як і будькотрый іншый народ ці чоловік, знаме ся піддати споминовому оптімізму. Вшытко было в порядку, втогды было найліпше, жадны хыбы не видіти.

Правда, якбач не было векшого всесторонного проґресу на нашых теріторіях як за Першой републікы. То без діскусій. Но можеме выраховати і много хыб, котры Прага зробила. А може якраз без тых хыб історія перед і по Другій світовій войні могла быти писана цалком іншак, а доля Русинів може не мусила мати аж таку траґічну тварь, як єй знаме днесь.

Лемже споминовый оптімізм є штось природне, а і авторови статі веце пасує зохабити ся гомбати і гласкати позітівныма споминами на Ужгород в році 1921, в котрім втогды не быв.

По друге, і то є векша проблема, нам властно як кебы тот споминовый оптімізм цалком выстарічв. А не дотулять ся то лем Чехословацькой републікы. Мы знаме споминати і гордити ся тым, як сьме рушали історійов, як сьме были співоснователями републікы, ці як сьме бойовали по боці Ракоція в Куруцькім повстаню, припадно як сьме мали першого депутата Адолфа Добряньского.

На вшытко сьме горды, правом горды, лем бракує тому єдна фундаментална справа. Тым фундаментом є обще прията нашыма орґанізаціями і політічныма представителями візія того, якый політічный голос мають Русины в демократічнім світі мати.

Меншыны, котры мають якусь політічну репрезентацію, докінця репрезентацію в европскых штруктурах, знають здобыти про себе веце, як тоты, котрым старчіть не забыти співанкы своїх дідів.

Ніт, выведу з омылу тых, котрым теперь розтягло очі і хопили автора при сепаратізмі. Бо о жаден сепаратізм не іде.

Є природным, же по роках неіснованя было треба обновити ідентічность, орґанізації, розвивати язык, културу, медії. Но не можеме бісідовати о тім, же без політічной підпоры в окремых державах, бы сьме то могли робити.

Катеґорічне діштанцованя ся од політікы, кедь хочеме робити „лем културу“, є утопія. Уж приголошіня ся ку народности є в даякім смыслі політічный крок. Навеце, вдяка нашым іщі все демократічным державам, котры нам признали права, были створены і різны формы репрезентації народностных меншын, формы їх браня участи на вырішованю о них самых, были створены народностны орґаны, што суть так само політічны справы, і мы на них, докінця барз радо, береме участь.

Но іщі все нам бракує, і кедь днесь маєме депутатів за Русинів в парламентах двох держав, або іншы формы народностных самосправ ці народностной підпоры, єднотный погляд на то, якый має быти наш політічный голос, хто го має репрезентовати, як го має репрезентовати, а в непосліднім шорі як тот голос дістати до европскых демократічных штрутктур так, жебы він быв чутый.

То абосолутно не є легка задача, а ани не мож повісти, же тот коментарь приходить з дачім новым. Уж давно існують в русиньскім русі люди, котры над тым задумують ся, але і такы, котры о тім не хотять чути.

Но правдов є і то, же меншыны, котры мають якусь політічну репрезентацію, докінця репрезентацію в европскых штруктурах, знають здобыти про себе веце, як тоты, котрым старчіть не забыти співанкы своїх дідів.

Є миле із споминовым оптімізмом припомянути собі каждый рік выникнутя Чехословакії, Флориньской републікы ці іншых вызначных дій.

Лем треба одкрыто повісти і то, же споминовый оптімізм нам не выстарарчіть. А є час смотрити ся і допереду, головно теперь, кедь світ мінить ся перед очіма і уж завтра нашы тяжко выбойованы права за остатніх понад тридцять років не мусять быти правдов.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Pixabay.com.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА