Тридцята Лемківска творча осінь была выняткова. Нелем тым, же была тридцята, юбілейна. Але і тым, же на ній одпрезентовала ся мала антолоґія русиньской поезії, котра вышла у такзванім світовім языку.
Переклады світовой літературы до сучасного русиньского языка мають свої початкы у 1980-ых роках. В тім часі, іщі у втогдышнім Україньскім націоналнім театрі, днесь русиньскім Театрі Александра Духновіча, выбавив драматурґ Василь Турок-Гетеш, же дакотры пєсы могли ся наштудовати і „на діалекті“.
По зміні режіму, а так само зміні назвы і народностной орьєнтації нашого театру, то уж была реаліта, же на сцені грає ся по русиньскы, і на то треба было мати русиньскы тексты. Окрім пєс русиньскых авторів ся так одвтогды зробили десяткы перекладів світовых авторів, значіть світовой літературы.
Окрім того зробили ся уж і даякы переклады книжковых тітулів світовой літературы, котры днесь можеме чітати по русиньскы.
Не так цалком то вже фунґує другым напрямом. Іщі все є вынятком, кедь якась русиньска література появить ся і в даякім перекладі на іншый язык. Покля маєме бісідовати о перекладах нашой літературы на світовы языкы, пак ся, нажаль, не маєме барз чім хвалити.
Треба звернути увагу, же то не проблема русиньской літературы. Самособов, є много баласту, лемже за веце як тридцять років, котры можеме жыти знова як Русины, были і суть меджі нашыма авторами мена, котры не пишуть провінчну літературу, але літературу, котра бы обстояла в конкуренції з літературами іншых народів.
Проблемов є, же літературный світ, а нелем він, властно якось о русиньску літературу ани не завадив. Брак інтересу є сімптоматічный. Предці лем, і середньоевропску інтелектуалну сметанку веце інтересує екзотіка в подобі Непалу, як даякы Русины під їх носами.
Брак інтересу є сімптоматічный. Предці лем, і середньоевропску інтелектуалну сметанку веце інтересує екзотіка в подобі Непалу, як даякы Русины під їх носами.
Зато антолоґія лемківской поезії з назвов Ritorni – Powroty – Вертаня, є досправды торжеством про нашу літературу. Творы пятьох русиньскых авторів з Лемковины, котры переложыла на італійскый язык Сілвія Бруні, можуть дістати ся перед італійского чітателя.
Ніт, не чекайме теперь Нобеловы премії за літературу на основі того. На другім боці, нашто бы нам то властно было? Што сьте чули о лавреатах той премії за послідні рокы перед і по здобытю той премії? З найвекшов правдоподобностьов, аж на выняткы, нич. Тото мено ся появить, і тым то кінчіть.
Лем на марґо, заінтересованы знають, же уж давно є векшов якостьов Букерова премія, не Нобелова.
Но наперек тому такы переклады суть, за поглядом автора того коментаря, барз потрібны. При презентації той антолоґії єм собі усвідомив, же то якраз література малых народів, котра ся якымсь чудом дістала до рук чітателям у світі – в перекладах, знала даколи помочі тому, жебы о тот народ, його проблемы, долю, зачали ся інтересовати інтелектуалны, пак політічны еліты.
Понад тридцять послідніх років намагаме ся о свої права, наперек тому іщі все мусиме бороти ся з українізаційов і в державах, в котрых нас офіціално признавають, а навеце, дотеперь не сьме признаны в державі, де бы нас мало быти найвеце.
Хоснуєме на то різны інштрументы, жебы ся тото не діяло, лемже реално є інтерес о нашы проблемы і їх рішіня такый – ниякый.
Што сьме дотеперь аж так барз не хосновали, то наша література, котру бы сьме могли шмарити під око чітателям у світовых языках. Може наконець быти література інштрумент нашой премогы? А што кебы сьме то намісто теорії спробовали?
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.
ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА