В Пряшові споминало ся на Михала Чабалу

У четверь 18-го авґуста 2022-го року в Словацькім народнім музею – Музею русиньской културы в Пряшові проходила споминова подія. Участны пришли поспоминати на чоловіка, котрый став неоддумательнов персонов пряшівского умелецького жывота, а є ньов і по своїй смерти – Михала Чабалу.

Минуло вже двадцять років, одколи родак із русиньского села Чабины, котрый свій професіоналный жывот пережыв у Пряшові, одышов до вічности. Якраз тота смутна річніця была принагодов, жебы стрітили ся його приятелі, любителі його уменя, люди, котры хотіли припомянути собі тоту тиху, выняткову умелецьку душу.

Особны спомины

На події, котра была в режії Яны Трущіньской-Сивой, участны могли видіти дакілько образів од Михала Чабалы, котры принесли до музея люди із своїх пріватных збірок, на выставі была і його буста, котру почас сімпозія у Фінтіцях у 1994-ім році намоделовав русиньскый скулптор Юрій Ґавула.

Участных чекав і умелецько-документарный проґрам, в рамках котрого были схоснованы фраґменты з релації о жывоті о творчости Михала Чабалы, яку про русиньске высыланя Словацького радія іщі в 2000-іх роках написав Михал Бицько. Так само мож было видіти фраґменты із старых документарных філмовых награнь, котры робила Словацька телевізія, ці з відеорозговору робленого Бицьком з Чабалом рік перед смертьов.

Цілый проґрам доповньовали музичны выступи Матуша і Луції Новотных, молодых оперных співаків, в інтерпретації котрых звучали русиньсы співанкы, і творы з оперного світа.

Якбач найміцнішыма были особны спомины Яны Трущіньской-Сивой, Федора Віца, Ярослава Шуркалы, Мілана Хомы але і далшых людей, котры поставили ся перед мікрофон, і поділили ся з участныма о то, што з Михалом Чабалом пережыли, якый реално быв, хто крыв ся під масков чоловіка, якого часто называють і остатнім пряшівскым богемом.

Вшыткы згодли ся в єднім, же Чабала, „Мішко“, як часто звучало з їх уст, окрім того, же быв вынятково талентованый, быв чоловік добрый, чутливый, барз слушный, а зазвучало і таке, же то быв найтихшый екстроверт, якого было мож знати. Споминало ся на хвілі веселы, але і на тоты тяжкы, а тых в жывоті Михала Чабалы не было мало.

І двадцять років по смерти было чути, же Пряшів, Русины, але ціле уменя на Словакії пришло передчасно о великого і вызначного чоловіка, котрого творы не стратили на своїй ціні, наопак, они суть феноменом в данім умелецькім просторі, а докінця го переростають.

Як на кінцю повіла директорка русиньского музея Люба Кральова, хоць в минулім році, коли припоминали сьме собі 80 років од народжіня умелця, не подарило ся зорґанізовати в нашім музею выставу, яка бы достойно припомянула його жывот і творчость, музею быв схваленый проєкт, жебы выдати моноґрафію, котра має принести заінтересованым комплексный погляд на Михала Чабалу і його творчоть.

То бы мало так само быти вкладом нашого музея до того, жебы оддати Чабалови честь, і жебы го з великыма буквами записати до нашой новодобой історії.

Михал Чабала

Академічный малярь Михал Чабала народив ся 4-го фебруара 1941-го року в русиньскім селі Нижні Чабины (днесь село споєне з Вышніма Чабинами як Чабины) недалеко Меджілаборець. Як 17-річный зачав штудовати в Бырні ужыткову мальбу в архітектурі. У 1962-ім році школу закінчів і короткый час робив пропаґачного вытварника в Музею україньской културы у Свіднику.

Од 1963-го року штудовав мальбу на Высокій школі вытварных умень в Братіславі у професорів Миллого (далшый вызначный русиньскый вытварник), Мудроха і Матєйкы. Тото штудіюм закінчів у 1969-ім році.

По куртій карьєрі высокошкольского педаґоґа у 1972-ім році выбрав собі жывот слободного умелця.

Михал Чабала быв од 1974-го року членом Союзу словацькых вытварных умелців. Його творчость была презентована на 60-ох колектівных і 6-ох персоналных выставах. Остатня його колектівна выстава одбыла ся в Шарішскій ґалерії в Пряшові (Днесь Крайска ґалерія), і остатня персонална была при нагоді його 60-ых народенин в Музею модерного уменя Енді Варгола в Меджілабірцях.

Быв у контакті і з людми з русиньского руху. Видіти го мож было в Пряшові з Васильом Туроком ці Федором Віцом. Вмер 3-го авґуста 2002-го року в Пряшові.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА