«70 %» – Кус о Русиняках з Верховні – неділя, 18.00 год.

Сут такы діалоґы, по якых мам дивне одчутя… Гейбы звідань предо мном зъявило ся іщы більше, як мала єм на початку. Гейбы ідеш, вертаючы одкальси – а горы заслонило туманом, і тота гмла так сховала краєвиды, же ани не познати, ци тым самым путьом верташ домів… Подібно было і по бесіді з Петром Русиняком…

То він стоіт ту в центрі, тримат в руках свій твір – краєвид рідной Верховні. Од лівой стороны видите його вітця і старшого брата Еміля, долов єст знимка сестры Стефы. Стефа Русиняк так само мала талант до малюваня, хоц не вчыла ся того. Малювала так, як виділа, як одчувала, як памятала… Але в поважнім віці, коли Стефанія не могла, як перше, малювати, яла ся вышываня. Ту видите єден з остатних такых творів. Тепер він єст в експозициі Бережаньского Крайознавчого Музею.

Верховня, Верховня, красне селечко… Николи уж не будеш такым лемківскым селом, як перше… Лем кавальчыкы споминів, як кучерява гмла, плынут понад тобом… Плынут – і розлітают ся, а што же нам остане? Што нам ся лишыт од того села? Што нам ся лишыт од лемківской культуры, а хоц бы і од творчости Стефаніі Русиняк? Ой, невельо… А жаль…