Щіра любов

Зачаток третього місяця войны на Україні запише ся до історії і тым, же Москва вказала, як барз любить Русинів і їх край. Доказ любви буде проблемов і про Орбана, котрому мусило в моменті заперти рот.

Москва тот тыждень вдарила ракетами по теріторії Закарпатьской области Україны, історічной землі карпатьскых Русинів. В тій сітуації вже ясніше не мож видіти, хто на котрім боці стоїть, і яка велика любов реално меджі Русинами і Москвов є.

Припомяньме собі основны факты. Неперек тому, же Русины з боку Києва рокы были обвиньованы з якогось сепаратізму і того, же сьме московскый політічный проєкт, навеце плаченый Кремльом, такой на початку войны Русины ясно вказали, же вшытко тото є довго повторяна лож.

Вказали, же стоять на боці демократічного світа, честують демокарітнчы цінности, одсудили войну на Україні і ясно вказали, хто є в тій сітуації аґресором.

Жадна релевантна русиньска орґанізація у світі не придала ся на бік аґресора. Наопак, суть то і русиньскы орґанізації а окремы актівісты, суть то і їх церьковны штруктуры, котры помагають потерпілым од войны, роблять збіркы грошей і продуктів, давають властны обыстя про тых, котры втікають, роблять авкції, з котрых грошы посылають на поміч людям на Україні.

Навеце, не роблтять жадны розділы меджі народностями, помагають тым, котры то потребують. Точка.

Но і то, же і люди русиньского походжіня із Закарпатьской области воюють на фронті, боронять свою державу, а не воюють проти ньой, то ани не треба, вірю, двараз акцентовати. Не є уж векшого арґументу.

Москва уж вказала свою щіру любов односно Русинів, за што властно можеме подяковати. Тісяч нашых статей бы тоту любов не дементовало ліпше.

На другім боці, Москва, котра бы нас подля передвойнового наратіву пропаґандістів мала любити, і мы бы мали любити єй, докінця ньов мали быти плачены, уж якбач „денаціфікує“ і Русинів, кедь ракетов не має проблему вдарити і по Воловці, а то знаме лем о тім припаді, кедь ракета реално по землі вдарила. Же проб было веце, о тім, думам, не треба похыбовати.

Значіть, Москва уж вказала свою щіру любов односно Русинів, за што властно можеме подяковати. Тісяч нашых статей бы тоту любов не дементовало ліпше, як крок Кремля, по котрім видіти, же они бють вшытко за порядком, і жадна любов, ани грошы меджі нами і нима не суть і не были.

„Слободу“, котру бы нам теперь хотіла принести Москва, бы была іщі гірша „слобода“, яку нам тота сама Москва принесла (не забудьме, же Росія є держава наступник Совітьского союзу) у 1944-ім році.

З той слободы неіснованя ся спамятаваме доднесь, і якраз тота слобода неіснованя, принесена Москвов, є і фундаментом понад 30-річной проблемы Русинів на Україні, кедьже Київ ся, нажаль, дідовизны Москвы односно Русинів не зрік.

Але кедь уж бісідуєме о тім, хто як проявлює любов, не треба забывати на Віктора Орбана. Тот не хотів ани через свою державу транспорт воєньской технікы і зброї, ани прямо помочі збройов, і закрывав ся при тім людми. Арґументовав, же він не хоче, жебы пак із за такой причіны ракеты падали на Підкарпатя, де жыють і люди мадярьской народности. Так любить своїх.

Но і теперь мусив при вістях о тім, же ракеты і так падають на область, де суть і його люди, мати Орбан рядну гырю в гарлі. Тота його охорона Мадярів якось так само на Москву не фунґує. І о то веце ся му теперь мадярьска комуніта на Підкарпатю може подяковати.

Слобода Русинів чекать не там, де єй не было ани по Другій світовій войні, лем там, де єй уж мають Русины з іншых держав – у Европі. Хочу надіяти ся, же Україна шансу не промарнить, і тоту слободу здобуде в Европі нелем про себе, але і про Русинів.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА