Думам, же без похыбностей можеме быти згодны в тім, же література є єдным із важных, єдным із найважнішых елементів културы народа. І возродный рух по 1989-ім році того быв свідомый.
О тім свідчіть і то, же Карпаторусиньскый научный центер в Споєных штатах Америкы в 1990-ых роках основав і удільовав Премію Александра Духновіча за русиньску літературу. Русиньского „Нобела“ за літературу діставали тоты найліпшы авторы і найліпшы творы, котры ся в маленькім, но многораз не слабшім, што до літературы, народі появили.
Бронзовый карпатьскый медвідь, котрого дістав каждый лавреат премії, став сімболом русиньской літературы першой класы. Літературы, котра часто не была лем яковсь провінчнов, але світовов літературов, котра мала про нас тот бонус, же была написана в нашім материньскім языку.
Як знаме, послідніх пару років Премія Александра Духновіча за русиньску літературу не была ани выголошена, ани уділена. Мало то мінімално дві причіны.
Тота перша была економічна. Довгорічный русиньскый меценат Штефан Чепа веце не годен быв спонзоровоти літературну премію. Но то бы аж таков проблемов не мусило быти. Тадь цілосвітова русиньска комуніта, і кебы не знам што не было, мусить найти грошы, котры ани не суть не знам якы великы, жебы зорґанізовати премію, дати зробити трофей і нагородити лавреата.
Друга причіна была дакус веце складна. Памятам на розговор з професором Маґочійом, в котрім сьме бісідовали о тім, ці мать смысел каждый рік удільовати премію.
Досправдовых бардів русиньской літературы сьме вже якбач нагородили вшыткых, лавреат ся не повторять, а молодша, припадно новша ґенерація авторів часто не досяговала якость, котра бы мала быти нагороджена. І так жюрі собі даколи барз мусила ламати голову, кому з приголошеных авторів премію дати.
Літературны премії звекшують інтетес, суть мотіваційов і про авторів, жебы творити. Русиньска премія звекшує інтерес і мотівацію авторів, жебы творили по русиньскы.
Резултатом тых двох фактів є, же од посліднього лавреата перешло пару рочків, і Премія Александра Духновіча за русиньску літературу як кебы запала порохом. Лемже то є хыба.
Я сам быв у споминанім розговорі з Маґочійом за то, жебы не удільовати премію каждый рік, покля на то не суть якостны творы, але не думав єм тым, жебы премія мала цалком скінчіти. А днесь знам, же ани не можеме заперти за ньов двері, і зохабити єй в минулости.
По перше, література є єдным із найважнішых, найосновнішых елементів културы народа, і она має мати своє місце – включно оцінінь, в нашім русі. По друге, літературны премії звекшують інтетес, суть мотіваційов і про авторів, жебы творити. Русиньска премія звекшує інтерес і мотівацію авторів, жебы творили по русиньскы. Но і по третє, сітуація ся за тых пару років, што премія уділена не была, дакус змінила.
В остатніх роках можеме видіти, головно на Підкарпатю, молодых авторів, не все віком, але творчостьов молодых. А видиме такых авторів і в інашых частях нашой русиньской теріторії, котры пишуть, і меджі котрыма бы сьме знали выбрати уж і якостны творы. Вірю, же кебы по роках, што премія не была, жюрі засіла, і мала выберати приголошены творы, днесь бы уж не стояв вопрос так, ці обще удільовати, але же бы реално роздумовала, кому уділити.
Русиньского „Нобела“ за літературу собі днесь реално заслужать далшы авторы. А русиньска література собі залужыть престіжну премію. Меджі часом сьме выдумали деякы іншы премії, за вшелиякы іншы уменя, але забыли сьме на єдну із основных.
Без літературы не буде язык. Без языка не будеме по часі ани мы. Вернийме ся ку добрій традіції, котра зачала вдяка Штефанови Чепови.
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.
ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА
Повязаны дописы
Ґорлиці 106,6 MHz
