Вмерла Неля Шейко-Медвєдєва, лемківска поетеса
Своі творы записувала так по украіньскы, як і рідным языку єй предків - по лемківскы.
Як поінформувало украіньскє Выдавництво «Комора», 16. листопада/новембра 2021 р. на 74 році жытя вмерла Неля Шейко-Медвєдєва, писменниця, поетеса, драматуржка та педаґожка лемківского походжыня, коріня якой выходило з Коросняньской Руси.
Неля Шейко-Медвєдєва пришла на світ 25. жолтня/октобра 1947 рока на чужыні, в місті Борислав в львівскій области, в родині переселенця з села Ванівка, якє находит ся на острові – Коросняньскій Руси. Няньо был Лемко, мати походила зо східьой Украіны.
Покійна середню освіту отримала в Бориславі, пак студиювала на філолоґічным факультеті Львівского Університету. Робила як выкладовчыня на своій alma mater, а дальше выкладала украіньскій язык та літературу в Кыівскым Інституті Театрального Мистецтва ім. Карпенка-Карого. В науковій роботі отримала ступін кандидата філолоґічных наук.
Шейко-Медвєдєва была авторком більше як 40 пєс писаных про діти і молодіж, парох збірок поезиі, дакількох повісти і оповідань. Опрацувала і чысленны науковы статі о проблематиці сучасной драматурґіі та театру.
Своі творы записувала так по украіньскы, як і рідным языку єй предків – по лемківскы. В 127 чыслі ґазеты «Нафтовик Борислава» з 1989 рока напечатала три вершы в лемківскым языку, тє. «Ябко на штырі барвы», «Пісня Ганці» та «Гірко». Вершы в лемківскым языку публикувала тіж в выдаваным в Польщы украіньскым тыжденнику «Наше слово» (ч. 34 та 35 за 1990 рік), а были то творы «Хрестили мя в тій церковці», «Брате, не зьвідуй ся», «Не згасне світло». Творы в остатніх роках вказували ся тіж в часописі Стоваришыня Лемків в Польщы – «Бесіда».
В 2018 р. в Выдавництві «Комора» была выдана єй книжка під наголовком «Дороги камени». Є то збірка вершів та оповідань про історию Лемків, яка, окрем інчого, містит в собі особистый мемуар поетесы. В 2021 р. выданя было номінуване до Шевченківской Преміі. Інчы єй творы были не раз нагороджуваны ріжныма оцінінями.
Неля Шейко-Медвєдєва активно пропаґувала лемківску культуру на Украіні. Прожывала і творила в Кыйові.
Вічна Памят!
Нафта́рня… Копа́льня… Ба́ня… (50-ты рокы)
Ту ко́ждий ка́мін потіє ро́пов
і квітя сме́рдит, як во́гон чо́рта,
а хлоп ся кро́том під зе́мльов шпо́ртат
і ще ся тішыт, же до́брі по́пов.
На кресах но́чы – таля́рів німа,
лем дрібна звізда в капе́люш го́пне
і за́ ню выпєш жрідля́ну кро́плю
і си́ заспіваш, хи́ба на німо.
Жеб не вычу́ли, што ду́ша жыє,
не заструпіла возокери́том,
й до гне́ска пахне мі ро́змари́йов,
герба́тов, ріпов і зе́лен-жытом.
Же в грудях серце –
Покыван*-Іван –
кывать ся, па́дат і ста́є з му́ков
і є́но гночи, як коник-гри́ван,
не скаче – ле́тит над білов лу́ков…
Над Бо́жов ру́ков…
Не би́тий зроду
непідкува́ний, нероздроче́ний…
лем вітер –
глу́птак
у дощ вмаче́ний
му плю́є г во́чы і шту́ркат г во́ду.
А жа́ден чло́век не має права!
І жа́ден па́стух не має би́ча!
Ни сес, же зліва
ни тот, же справа…
А ни з Кыйо́ва, ни з Дрогоби́ча.
Не знали же́бы, што в се́сім роі,
я такій сьмішній, як лилик в зупі.
Не чу́жы люди. Але й не сво́і.
Нафтарня… Баня… Кіт на халупі.
Авторка ставляла притискы, штобы мелодия верша была захована для лемківского языка.
*покыван – (pol. kiwon) журав, помпа до добываня нафты
Повязаны дописы
Ґорлиці 106,6 MHz
