Штефан Лявинець: Я сам себе представляв, не мав єм ани людей, ани орґанізацію, але мав єм много знамых з Підкарпатя

Бісідовали сьме з председом Світового конґресу Русинів Др. Штефаном Лявинцьом із Мадярьска (родак із Підкарпатя), котрый тот рік на XVI. Світовім конґресі Русинів в Криниці здобыв свій четвертый дворічный мандат.

Окрем того є председом Общества русиньской інтеліґенції імени Антонія Годинкы в Мадярьску.

Говорили сьме о ролі русинства в його жывоті, кедьже з фамелійов Лявинець міцно ся асоціює третій русиньскый націоналный ренесанс в Мадярьску. Вєдно з нашым респондентом перенесли сьме ся на добрых тридцять років назад, коли ся то вшытко лем зачінало. Інтервю сьме робили почас XVI. Світового конґресу Русинів у Криниці.

Давайте, перейдеме вашу біоґрафію в контексті русинства, жебы сьме порозуміли, як вы до нього пришли.

Я до нього не приходив, я ся в нім народив. Мої мама і няньо суть з Підкарпатя. Нашы коріня в основному русиньскы, але суть меджі тым і мадярьскы, італійскы, а кедь дуже далеко зайдеме, то суть і французькы. Але з точкы зору націоналной ідентіты найвеце ся выділює русиньска, в меншій части мадярьска орьєнтація. В нашій файті были як інтеліґенты (політіци, умелці, учітелі), так і просты люди. Я ся народив на Підкарпатю, но выріс єм у Києві. Мої родічі ся побрали скоро, мама была іщі лем по скончіню універзіты. Обоє докторы. Я звык фіґльовати, же я іщі до народжіня быв доктором.

В такім клубі інтеліґенції Підкарпатя выростав єм в Києві. Нас было 80 а може і 100 людей. Наприклад на Різдво брало ся і пять-шість таксіків, жебы всядыль поколядовати. На нас позерали як на чудаків.

Дома ся говорило білінґвално по русиньскы і по мадярьскы, по русиньскы в основному. Середню освіту здобыв єм в україньскій школі в Києві. Наслідуючі професію своїх родічів выштудовав єм медицину на Київскій лікарьскій універзіті. Першым моїм прямованьом стало породництво і ґінеколоґія. Почас Чорнобыльской катастрофы стали ся з нас „врагы“ народа. Мій няньо, Др. Антоній Лявинець, брав актівну участь в ратованю і публічно давав знати о величезній небезбеці шкодливости радіації про людей. Пак передомнов повстав вопрос еміґрації до Мадярьска, што ся і стало в році 1990.

До якого віку вы жыли на Підкарпатю?

До трьох-штирьох років.

Такый дітячій несвідомый вік. То вас ани не тягло на Підкарпатя?

Ніт, наопак. Там была моя родина, кажде літо проводив єм свої вакації у бабкы. На Підкарпатя реґуларно сьме ходили на вшыткы церьковны свята. Пасха і Різдво было обовязковым.

Но свій жывот вы там не виділи, і свою реалізацію там не плановали?

Реално ани не было де. Ціла тота совітьска машынерія была про мене дуже чуджа, бо наша родина потерпіла, коли Підкарпатя попало до Совітьского союзу як часть Україны.

Вы одходили з Україны уже як свідома розвинута особа, котра рішыла строїти свій жывот інде, за граніцьов. Україньске было чудже. Можеме твердити, же в тім часі у Вас была сформована націонална свідомость?

Мы дома говорили по нашому і по мадярьскы, я на тому выріс. В Києві была така своєродна підкарпатьска колонія людей русиньского походжіня, в основному з інтеліґенції, котра не могла мати роботу дома, на Підкарпатю. Така сама сітуація была і у Мадярів з Підкарпатя. Докторы, учітелі, діятелі културы. В такім клубі інтеліґенції Підкарпатя выростав єм в Києві. Наш „клуб“ быв доста запертый з тісныма внутрішніма контактами. Нас было 80 а може і 100 людей. Наприклад на Різдво брало ся і пять-шість таксіків, жебы всядыль поколядовати. На нас позерали як на чудаків.

Ці оперовало ся такыма термінами як русинство, русиньскый, русиньскый язык?

Іщі в ранім дітинстві быв єм просвіщеный хто сьме і якы сьме. Дома мали сьме книгы Духновіча. Няньо навчів ня по церьковнославяньскы і молитвеникы чітали сьме. По мадярьскы тыж він ня вчів чітати. Практіковали сьме такы річі в родині. А вшыткы книжкы, што ся тыкали русинства, у каждого были на поді десь запрятаны, завиты до совітьскых новинок, жебы ся не виділо, же то є Книжниця читальна ці Календаръ русиньскый. Лем тайно мож было дома таке чітати. 

Коли і за якых обставин Вы еміґровали? Ішли сьте прямо до Мадярьска?

Я еміґровав у 1989-ім році як фаховый шпеціаліста, то была найпростіша варіанта. Были часы політічных змін, котры встигли перейти в Мадярьску на хосен корінных Підкарпатців з бывшой Чехословакії і Мадярьска. Обновліня жывота в загранічу не было простов задачов. Была така сітуація, же я мав дві візы: єдна мадярьска, друга югославска. При поданю документів схосновав єм мадярьску візу. По югославскій пішов єм до Мадярьска, незнаючі вшыткых нюансів і своїх прав на перебываня.

Процес бюрокрації ся затягнув, і так ся вказало, же не мож было ани вернути ся, ани зістати там. Выбавуючі вшыткы папіря обстав єм ся без грошей. Але выпало щастя, же родный брат мойой бабкы мені поміг: договорив ся по знамостях і наладив ня на роботу у Сіґетвар. Ани єм ся не надіяв такый успіх. Приділили мі ізбу і роботу на псіхіатрічнім одділіню, хоць по своїм першім прямованю єм породник-ґінеколоґ. В совітьскій Україні не міг єм ся розвивати у псіхіатрії, бо подля той влады я быв неблагонадійний громадянин. Шансів стати псіхіатром там не было жадных. А у Мардярьску то стало реалным.

А у 1992-ім році пришли до Мадярьска і Вашы родічі.

Коли родічі ся перебрали до Мадярьска, вже втогды много підкарпатьскых людей ся там зышло. Як резултат ся створила і ту така своєродна прорусиньска колонія.

Родічі такой залучіли ся до русиньского руху по еміґрації?

Гей, то было про них природне. Так як они были інтеліґентами, і якымсь образом тоты люди ся нашли по інтересах. Ани не памятам як няньо ся познакомив з проф. Іштваном Удварійом, через котрого мы мали контакт на Ґабора Ганттінґера-Клебашка. Вдяка тому два напрямы (Русины з Мадярьска і еміґрація, позн. редакції) почали сполупрацовати.

То можеме твердити, же Вы были представительом молодого підкарпатьского русинтсва?

Я сам себе предствавляв, не мав єм ани людей, ани орґанізацію, але мав єм много знамых з Підкарпатя. У русиньскім русі молодеж была з Мучоні і Комлошкы, то є теперь ґенерація, котра має по 40 – 50 років. Мы з нима не говорили цалком єднако, але сьме ся фест розуміли.

Мали сьме добрый контакт з Іґором Керчом у вырішіню языкового вопросу. Якраз ним была розроблена ґраматіка про нас, Русинів Мадярьска, але Ґабора Гаттінґера одговорили Комлощане.

Про мене было інтересно позоровати, як они ставили цілі, розвивали язык, выдавали книгы, зачінали творити, хоць мали слабшу базу інтеліґенції. Їх робота не была насилу, то было основане на  емоціоналнім звязку. Они пробовали і розвивали ся у літератерарній і публіцістічній сфері, хоць і по аматерьскы. Моя родина ся надхынала нима, та і мы почали сьме ся розвивати у выдавательстві. Першы нашы пробы то были перевыданя старых календарів.

Меджі тыма двома русиньскыма напрямами была здорова конкуренція. Правда, быв ту языковый вопрос, но мы над ним робили. В тот час зачала діяти в тім Русиньска оброда, што служыло нам за приклад. Мали сьме добрый контакт з Іґором Керчом у вырішіню языкового вопросу. Якраз ним была розроблена ґраматіка про нас, Русинів Мадярьска, але Ґабора Гаттінґера одговорили Комлощане. Так настала можность орґанізовати русиньскы школы, то далшов задачов стала продукція книжок про діти. В такій роботі ся нашли стары ноты, матеріалы Підкапатьского общества наук, фолклорны зборникы ітд.

А в році 2003 было основане наше Общество Антонія Годинкы. Першым председом общества быв мій няньо Др. Антоній Лявинець. Мої родічі робили на ентузіазмі, так і мене запоїли, жебы ся мав хто старати о офіціаліты односно закона і права.

Кажете, Русины, котры были в Мадярьску і Русины, котры пришли з Підкарпатя до Мадярьска, зачінали свої націоналны процесы паралелно, але в тот самый час вєдно.

Мы были в єдности. Першы самосправы были міксованы, мы были в єднім уряді. Орґанізовали сьме общі акції, вєдно сьме ходили і на Підкарпатя, і до втогдышньой Чехословакії. Проблемы были все. Были і такы закручены, же чорт ногу зломить, але то быв інтензівный процес діскусій і вшытко было честно. Проблема была не меджі Русинами Мадярьска, проблема была навязана звонка, конкретніше дві проблемы. По перше, чомусь повстав вопрос автохтонности Русинів, што пришло од Русинів Лемковины і Пряшівщіны. Подля них Русины, котры прожывали на даній конкретній теріторії, суть автохтонныма, а мы, што пришли з Підкарпатя, ніт. Таке розділіня про мене было доста чудным і діскріміначным.

Было зроблено правительство Підкарпатьской Руси в еміґрації з центром в Будапешті, з чім актівно помагав Ґабор Гаттінґер. В резултаті то принесло много далшых проблем про Русинів Мадярьска.

Другый вопрос быв політічный і звязаный з Підкарпатьом. Дуже многы актівісты пережыли утискы на Підкарпатю, і так они взяли острый політічный напрям. Было зроблено правительство Підкарпатьской Руси в еміґрації з центром в Будапешті, з чім актівно помагав Ґабор Гаттінґер. Кедь добрі тямлю, в 1996-ім році на Світовім конґресі в Будапешті было зроблено много радікалных выголошінь ку тому вопросу. В резултаті то принесло много далшых проблем про Русинів Мадярьска.

Не было конфлікту меджі Русинами Мадярьска і Русинами, котры пришли пізніше жыти там. Як то, же в 2003-ім році была зареґістрована ваша орґанізація? Што стало причінов заложіня властного осередку?

Діло в тім, як дуже мудро повіла проф. Олена Дуц-Файфер: „В жывоті каждой цівілной орґанізації суть підниманя і пады.“ І коли мы увиділи паданя, пробовали сьме то актівізовати, але рівень не мож было утримати. Треба признати, у нашых підкарпатьскых родинах ліпше ся сохранив русиньскый язык. Быв дуже великый розділ.

Окрем того у нас были другы потребы, жебы розвивати русинство. Мы цінили річі, котрыма, наприклад, они ани ся не інтересовали. Музика, література, вытварне уменя, а функції і посады у самосправах нам не были інтересны. Але без такого офіціоналного не мож было выдавати книжкы, і новинкы, не мож было запрошати колектівы з Підкарпатя, было тяжко лем за свої кошты зорґанізовати выставы про нашых малярів. Створіня властной орґанізації, то была праґматічна річ, жебы забезпечіти тото вшытко, а не просити постоянно когось о підпору і обясняти чому і як.

По друге, сітуація была така, же мы могли быти депутатами десь у сапосправах, але нам зясь треба было підпоры даякых цівілных орґанізацій. Мы были в залежній позіції, а кедь вже была властна орґанізація, зразу сьме могли ся піднимати.

В календарі є 2021-ый рік, і тот рік святкує ся 30 років Світового конґресу Русинів. Вы споминали, же од самого зачатку русиньского руху сполупрацовали сьте з Русинами Підкарпатя, а так само мали сьте контакты з втогдышньов Чехословакійов, потім Чехійов і Словакійов. А якы были контакты з Русинами у світі у обидвох русиньскых напрямах Мадярьска?

В основному суть два важны моменты. По перше, то научный рівень, котрый ся не дотулять прямованя нашых цівілных орґанізацій, лем окремых заінтересованых актівных діятелів. Наприклад, через общество Удварія дістали сьме много загранічных контактів, і наопак, они дістали можность сконтактовати ся з новыма фаховцями.

Другый момент – роль Світового конґресу Русинів, де ся нам подарило істо здобыти найбівше контактів. Нич не замінить чувство, же ты не єсь абсолутно єден в тім світі, тобі все поможуть, а взаємный інтерес о ділах єден другого мотівує.

Другый момент – роль Світового конґресу Русинів, де ся нам подарило істо здобыти найбівше контактів. Особный людьскый контакт є реално ефектівный. Мож чітати книгы ці новинкы, позерати образы ці філмы, і так далше, але нажыво чути бісіду нашого чоловіка із Сербії ці Хорватії або Польші – інтересно і дуже важно. Нич не замінить чувство, же ты не єсь абсолутно єден в тім світі, тобі все поможуть, а взаємный інтерес о ділах єден другого мотівує.

Непозераючі на то, же ваше общество было сфокусоване на културну сферу, про Вас было важным світове сообщество Русинів і Вы хотіли стати його частьов?

То така внутрішня потреба, што дозволять розшырити круг позору автоматічно.

Общество русиньской інтеліґенції імени Антонія Годинкы фунґує вже 18 років. То много ці мало про таку орґанізацію, позераючі на їй успіхы?

Календарь і Алманах выдаєме вже 20 років, хоць общество має 18 років. Треба признати, наше общество перешло доста тяжку і компліковану путь вступліня до Світового конґресу Русинів. Быв то дуже непростый процес, вопрос автохтонности заваджав і втогды. Мусив перейти даякый час, жебы сьме ся спознали, наладили людьскый контакт. Мы втогды і не могли сьме думати, же дахто з нас може быти членом Світовой Рады Русинів, або быти председом. Перешли сьме через то, нас прияли, дали честь, і теперь то вже історія. Нашу роботу оцінили і прияли.

То із повідженого можеме розуміти, же ваша орґанізація стала членом Світового коґресу Русинів за професіоналны якости і зроблену роботу, так?

Но то так красно звучіть, але у вшыткім є друга сторона. Настала проблема з фунґованьом членьской орґанізації з Мадярьска. Была позаставлена судом через нелеґалны фінанцовы дії. В наслідку чого юрідічно неекзістуюча орґанізація не могла быти членом конґресу. Также, будь зохабити на папірю як было, або дати доступ про вступліня далшым. А мы вже шість років жадали того, то нас і прияли. Мы єднозначно хотіли брати участь в нім. Но штруктура конґресу то не позволяла, і на днешній день дана проблема не є вырішена.

Слово сongère значіть докупы, вєдно, і в тому бы быв смысел, а не єдна узурпуюча орґанізація. Знаєме, же в дакотрых державах суть веце як єдна актівно діюча русиньска орґанізація. Тота проблема ся тяжко рішать. З боку честного председы Павла Роберта Маґочія была пропозіція, жебы кажда держава зробила свою асоціацію русиньскых орґанізацій, як резултат конґрес бы мав членство русиньскых асоціацій з каждой державы. Дакотры так і зробили, а то США, Словакія і Мадярьско.

Слово сongère значіть докупы, вєдно, і в тому бы быв смысел, а не єдна узурпуюча орґанізація.

І што мы маєме теперь? Де-юре і де-факто членами Світового конґресу суть цівілны орґанізації поєдно, а цівілны орґанізації і асоціації. А то нияк не є рішіня. Свою правду мають і тоты членове конґресу, котры суть в нім од зачатку і хотят мати першость, але то є проблема. Добрым прикладом інтеліґентной внутрішньой сполупраці в послідніх роках вызерать быти Словакія.

А кедь вернеме до Мадярьска і посмотриме на Русинів якбы-то автохтонных і Русинів еміґрованых з Підкарпатя, то якы на днешній день меджі нима одношіня, як проходить їх діялность?

Перебачте, я їх так не называю „автохтонны“, і я проти такого розділіня. Діло в тім, же в такых малых містах, што кликали ся автохтонныма, іде дуже силна асіміцяція. В бівшім ступні мадярізація, в меншій словакізація. Перестають фунґовати школы і матерьскы школы. Економічный вплив там тыж є, люди переселяють ся до перспектівнішых міст, менша кількость діти родить ся. Як потенціална можность є. Але чім дале, тым менше людей ся приголосить ку тому, жебы дати свого дітвака до русиньской матерьской школы або школы.

Перебачте, я їх так не называю „автохтонны“, і я проти такого розділіня.

Є і проблема з учітелями. Хто буде учіти тых штудентів? Абсолвенты русиньского іншітуту в Пряшові? Учітелі російского языка, котры ся будуть приспособльовати учіти русиньскый язык? То суть обєктівны реалії. В Будапешті мы маєме і можеме надале підпоровати фолклорны колектівы про діточкы, де ся они учать русиньскы співанкы і танці. Така собі недільна школа, без ґраматікы. Але Будапешт є великый варош, і людям треба доберати ся, каждый ходить в якусь школу, русиньскых школ не є. Кедь то є змішана родина, в ліпшім припаді може ся дома говорить по нашому. І, фактічно, русиньске школованя не є перспектівным про реалізацію.

А в такых меншых містах і селах, то уже одповідность на містній самосправі і локалных цівілных орґанізаціях, ці суть они заінтересованы в розвиваню і підпорованю школьского проґраму, што, нажаль, мы не видиме, і то факт.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА