Ку коріням

7-го октобра 1996-го року на світло світа вышов документ, котрый приготовив Державный комітет Україны у справах народностей і міґрації. Выжадав собі го, місяць перед тым, кабінет міністрів. Мав служыти на ліквідацію Русинів.

Документ дістав назву План акцій про вырішіня роблем „Українців-Русинів“ (укр. План заходiв щодо розв’язання проблем українцiв-русинiв). План, котрый має десять пунктів, ся не дасть назвати ничім іншым, лем інштрукційов на то, як зничіти русиньскый народ навсе.

Што є найвеце сміле з україньского боку, подля того плану не хотять „порішыти“ Русинів лем на Україні, але ясно ся дефінують діялности, котры треба робити в іншых державах, в котрых Русины жыють, і мотором тых актівностей мають быти україньскы амбасады в тых державах.

Повториме собі іщі раз тото найосновніше. Україньска влада собі выжадала выпрацовати документ, в котрім бы были описаны методы, як цалком зничіти Русинів, як їм не дозволити в їх самоідентіфікації, а навеце як ничіти Русинів і в очах далшых держав, де жыють, і де уж в тім часі были признаныма за окрему народностну меншыну. І то вшытко через свої діпломатічны службы, котры бы, покля ся не мылю, мали служыти на дакус іншы цілі, а не на то, жебы ничіти народностны меншыны в країнах, в котрых має Україна свою діпломатічну місію.

Од того часу перешло 25 років. То, же документ, і кедь ся о нім не бісідує, діє, знаме барз легко зістити, кедь видиме, што ся коло Русинів діє. І як ся їм доднесь на Україні сперать быти самыма собов.

Мали бы сьме жадати, жебы Київ публічно одкликав документ, котрый быв схваленый у 1996-ім році. А докінця, жебы ся за нього оправдав.

Много раз звертали ся до україньскых властей представителі русиньскых орґанізацій на Україні, але і представителі Світового конґресу Русинів, котры жадали, жебы Русины были вызнаны, жебы могли в списованю голосити за Русинів, за окремый народ, і жебы дістали свої народностны права. Самособов, дотеперь без успіху.

Каждый знать, же рішыти лем сімптомы хвороты, без того, жебы ся вырішыла причіна, не має смыслу. Або іншак повіджено, при рішіню проблемы треба іти ку коріням. Іншак проблему не вырішыме.

Покля хочеме рішыти, жебы сьме на Україні здобыли свої права, пак бы было треба нелем жадати о то, жебы нас Київ признав, але мали бы сьме жадати, жебы Київ публічно одкликав документ, котрый быв схваленый у 1996-ім році. А докінця, жебы ся за нього оправдав.

І мав бы то зробити головно про своє добро. Не думать собі предці Київ, же до Европы ся вступує з владныма діскріміначныма документами, котры бы ся не дали розрізнити од тых, якы ся выдавають в діктаторьскых режімах, котры хотять зничіти даякый народ?

Коло документу з року 1996 є тихо, лемже мы знаме, же він діє. Кедь не цілый, його фраґменты на сто процент. І зато бы сьме мали тискати в рамках нашых пожадавок і на тот документ. Бо то є корінь.

А тот документ, мімо іншого, бы міг заінтересовати і тых европскых демократів, котры Київ видять як кандідата на членство в Унії. Было бы то істо смачне чітаня, головно про охранців людьскых і меншыновых прав.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА