«Голосы Русинів Підкарпатя» – середа, 18.10 год.

В днешнім выданю представиме вам другу часть інтервю з русиньскым актівістом і блоґером з Підкарпатя Др. Іваном Палінкашом, котрый вже майже 20 років є членом презідії Народной рады Русинів Закарпатя.

Продовжыме тематіку попередньой части о стані русинства на Підкарпатю за часів незалежной Україны на основі зажытків нашого респондента. А так само окрему увагу приділиме вопросу єдности русиньскых орґанізацій на Підкарпато.

Треба підкреслити, же розговор ся записовав перед XVI. Світовым конґресом Русинів.

Ключовы темы інтервю:

• Прорусиньска діялность Народной рады Русинів Закарпатя
• Важность меджінародного русиньскго общества про Русинів Підкарпатя
• Проблемы і перспектівы розвитку русиньского руху на Підкарпатю в сучасности

Іван Івановіч Палінкаш народив ся 22-го фебруара 1958-го року в русиньскій родині учітелів в селі Крива, што на Тячівщіні, Підкарпатя.

„Отець і дідо мені говорили, што мы сьме Русины, но то было неслобідно выносити за межі сімейного круга, за то мож было в тюрьму попасти. Та што там говорити, кедь на Різдво, коли діти ходили колядувати русиньскы колядкы по хыжах, за ними бігала міліція,“ так через спомины описує тогочасну політічну сітуацію респондент.

У роднім селі закінчів вісемрічну школу, а повну середню освіту здобыв у селі Тересва. По школі в роках 1975-1977 робив реґуловчіка товарні Зеніт.

На высокошкольскы штудії пішов на Одеську лікарьску універзіту (рр. 1977 – 1983). Наслідно як реаніматолоґ успішно працовав сім років в різных шпыталях Україны. В роках 1988–1990 быв головным лікарьом Вільхівского здравотницького центра. Паралелно одкрыв єдну з першых пріватных амбуланцій в Закарпатьскій области.

По розпаді совітьского режіму, жебы мати ліпшый жывот, быв примушеный лишыти лікарьску практіку, почав ся занимати бізнесом. Робив директора у маклерьскій канцеларії Ужгородьской універзалной бурзы (рр. 1991 – 1996), директора Україньско-брітаньского спольочного подниканя „Комора“ (рр. 1994 – 2000), быв манажером Барва Тячів (рр. 2000 – 2005).

Многы жытелі области в тоты часы пробовали ся даяк пробити і ходили торговати на базар до Руського Керестура (втогды Югославія, днесь Сербія). Якраз втогды, тридцять років назад, Іван Палінкаш на керестурьскім базарі ся по першый раз задумав над свойов націоналнов ідентічностьов.

„А іменно після того, як нас з цімбором обступили містны люди і почали обнимати, цюлювати зо словами ‚Но Слава Богу, же мы Русины можеме быти вєдно!‘ Сесе про мене быв шок, котрый заставив ня серьйозно ся задувати хто я є.“

Од 2002-го року є членом презідії Народной рады Русинів Закарпатя. Єдну каденцію быв заступником председы.

На зачатку 2000-ых років почав проявльовати політічны амбіції. У 2005-ім році здобыв свій пятьрічный мандат на старосту Кривской сільской рады з резултатом 80% голосів. За збудованя школы в селі Крива, капіталну оправу здравотницького центра і матерьской школы быв оціненый грамотами областной рады, районной рады і районной адміністрації Тячівского району.

У 2004-ім році быв выбраный делеґатом Установлюючого Зъїзду Нашої України у Києві. Од 2010-го року є председом гражданьской орґанізації Велике Криве. А не так давно, од року 2020 є членом Гражданьой рады району, де боронить інтересы Кривого і району.

Слухайте «Голосы Русинів Підкарпатя» в середу 20-го октобра 2021 р. о 18.10 год., або повторіня в суботу 23-го октобра 2021 р. о 11.00 год. за русиньскым часом.