Історія, котру не пишуть переможці

То, же Верьховна рада Україны прияла Закон о корінных народах Україны, бы собі і залужыло похвалу, кебы то не было роблене на україньскый способ. Лемже было. І так зіставать нам лем конштатовати, же кривити історію є і далше україньскым мейнстрімом.

Значіть, што нам бісідує 325 депутатів, цілый поілітічный діапазон, котрый має кресла в україньскім парламенті, окрім єдной політічной партії?

Подля закона, котрый схвалили, корінным народом Україны є автохтонна етнічна комуніта, котра сформовала ся на теріторії Україны і є носительом самобытного языка і културы. Навеце, што є важным, не має такзвану домовску державу. Закон тот статус признав трьом народам, за четвертый ся приговорив до будучности єден із депутатів.

Не є несподіваньом, же Русины меджі тыма трьома, потенціално в будучности штирьома народами, не суть. Тадь дотеперь Київ не признав Русинів на цілодержавній уровни за окремый народ, чом бы теперь признав тому народу статус корінного народа?

Но Україна теперь лапідарно приятьом того закона вказує, же потискує права Русинів, політічный мейнстрім є протирусиньскый і депутаты собі думають, же можуть писати властну україньску історію.

Є предці безспорным фактом, же днешня Закарпатьска область Україны аж до приходу комуністічных ослободителів ниґда в історії не належала Україні і переважну часть населіня той теріторії все творили Русины, аж покля таку можливость, записати ся Русином, не перестали мати.

Є так само безспорным фактом, же Русины были по паді комуністічного режіму знова вызнаны всядыль, де історічно жыли і жыють, окрім Україны. І є фактом, же такзвану домовску державу не мають, і мають лем тоты державы, в котрых жыють, державы, котры як лоялны гражданы беруть за свій домів, роблять в них, платять дані, помагають їх розвивати.

Закон о корінных народах Україны є далшым доказом, же Київ нелем потискує права Русинів, але же переписує і кривить історію як бы ся му лем не хотіло.

Нихто не спохыбнює, же меджі Русинами в історії были і українофілы, лемже єднако так были і русофілы. Но основным є, же люди не прияли ани єдну, ани другу орьєнтацію, і приголосили ся ку своїй самобытности, самобытности окремого русиньского народа. Тот народ історічно сформовав ся під Карпатами, на теріторії, котра днесь приналежыть веце державам, включно Україны.

По приятю закона, котрый говорить о тім, хто має статус корінного народа Україны, і в котрім бракує Русинів, треба ся заміряти на два вопросы.

По перше, є то лем далше потверджіня того, же Україна потискує народностны і людьскы права єдного народа? Або по друге, маме то розуміти так, же Україна не бере днешню Закарпатьску область Україны за свою теріторію, кедь Русинам, котры там реално жыють, не признавать статус корінного народа Україны?

Не думам, же бы Україна сама хотіла спохыбньовати свою теріторіалну цілость, котру не спохыбнюють ани Русины, і кедь суть з того обвиньованы. Значіть, зіставать нам перша можливость, і то, же Київ далшым законом вказав, же потискує права єдного конкретного народа. І тото уж може быти цалком добрый матеріал на меджінародны судны інштанції. Бо уж не іде лем о то, ці „сьме“ або „не сьме“ в списованю людей.

Закон о корінных народах Україны є далшым доказом, же Київ нелем потискує права Русинів, але же переписує і кривить історію як бы ся му лем не хотіло.

І тото є важным моментом. Бісідує ся, же історію пишуть переможці. Хоць з тым высловом не єм стопроцентно согласный, треба підкреслити, же україньску історію доднесь пишуть ментално бандерівско-комуністічны кругы, што видіти і на приятім законі, і має то підпрору такого чісла депутатів, же суть комфортно над конштітучнов векшынов. І такы кругы предці переможцями в 21-ім столітю не можуть быти.

Перестаньме ся з Европской унії смотрити лем на то, ці Київ на своїй „пути до Европы“ сповнює економічны, протикорупчны і не знам якы условії, і зачнийме ся конечно смотрити і на то, якый шовіністічный, за лжы голосуючій є політічный мейнстрім того „кандідата“.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА