Десят років то гейбы щестливе чысло, кєд посмотриме дозаду. Старчыт дакус пізрити на нашу лемківску історию. По десятках роках выгнаня, части з нашых дідів повело ся повертати на Лемковину. Десят років то тіж час, коли ріжны творы переходят першы выпробуваня, коли часом треба скоро зареаґувати, жебы того, што уж ся зробило, не змарніти за дурно.
Така тіж єст і десятка радия ЛЕМ.фм. Полна ріжных експресий, ріжных історий, котры будувало жытя поєдных творців і редакторів. Раз весела вандрівка, де по дорозі находила ся жменя великых успіхів, а раз смутна стріча з правдивым жытьом, де часом і слезы были необхідны.
В пятницю, 4. червця/юнія 2021 рока, теперішні і бывшы редакторы і спілпрацівникы нашой редакциі провели в просторах Руской Бурсы в Ґорлицях стрічу, вчас котрой одбыло ся двогодинне жыве высланя проґраму. Споминали сме не лем на початкы самого радия, але і особисты початкы каждого з нас, повязаны з тым, што все присвічат нашій роботі – лемківскій справі.
Не было, а є – вкінци сме ся дочекали
Офіцияльно перше лемківскє радийо ЛЕМ.фм зачалао своє історичне высыланя 1. червця/юнія 2011 р. Хоц часто тота дата єст подавана за його формальный початок, то сама стріча при участи лемківскых патріотів, яку заанґажажувал думкодавця і основатель радия Богдан Ґамбаль (1965 – 2020), одбыла ся 29. мая 2011 р. в меньшій з нижніх саль ґорлицкой Бурсы.
Як раз слова «Не было, а є – вкінци сме ся дочекали» выповіл в єдным з першым джінґлів Богдан Ґамбаль. Сут они днес ретроспективом тых подій сперед десятьох років, якы уж на все записали ся великыма буквами в русиньскій істориі.
Радийо через тоты рокы перешло ріжны фазы розвитку. Од інтернетового радия, де спочатку звучали лем скорше награны проґрамы, по жыве высыланя, аж і вступліня до правдивого наземного ефіру на столпах в Ґорлицях (Лемковина) і Польковицях (чужына). Окрем того постепенно розвивал ся інформацийный порталь, на якым чытати можете хоц бы тот текст.
Зачнийме іщы раз
Наша радийова стріча зачала ся о 17.00 год. влучыньом в жывый радийовый ефір. Головныма модераторами были єдны з першых редакторів ЛЕМ.фм, якых закликал до спілпрацы Богдан Ґамбаль – Павлел Малецкій і Даміян Трохановскій. Як самы бесідували, коли отримали запрошыня творити радийо, нияк тому не вірили, а саму ідею выділи як шаленоту… Но, але кєд ся єст впертым, а до того дакус і шаленым, то все ся вшытко мусут зъістити.
Святкуваня зачали сме як раз од архівальной реляциі зрыхтуваной Богданом Ґамбальом зо спомянутой стрічы з 29. мая 2011 р. В рамках ней вызвучал лемківскій гымн «На Лемковині», якій і мы іщы раз одспівали.
Пак пришла пора на приведіня першых, автентичных споминів, як раз од тых з редакторів, якы мали нагоду і щестя спілпрацувати з небіщыком Ґамбальом при зачатку радия. Окрем Павла (Краків) і Даміяна (Варшава), тым єдным з першых, што робил авдициі, был Славко Заґурскій (Краків), єден з нечысленных професийональных журналистів, якы нашли ся в файті ЛЕМ.фм.
Окрем выміненых горі присутны были дальшы актуальны редакторы: Наталия Малецка – Новак (Ґорлиці), Анна Масляна (Краків), Олена Дуць (Высова), Ольга Пелехач (Ґладышів), Моніка Тылявска (Розділя), Петро Медвідь (Пряшів), Севериян Косовскій (Вроцлав) та Якуб Зиґмунт (Краків). Каждый з нас повіл тото, што му гейбы лежало на серци, што му мысель здолала прикликати зо своіх початків. Єдны з нас долучыли внет по році, двох, або трьох істнуваня ЛЕМ.фм. Дальшы деси в половині той десяткы, а іщы інчы цілком не так давно.
Очывидно, бракло другых редакторів, якы як раз в тот ден не змогли быти в Ґорлицях. Серед них сут дальшы актуальны члены редакциі, як хоц бы кореспондентка з Украіны, Анна Кырпан, яка так само єст том особом, яка дост скоро за справом Богдана Ґамбаля зачала робити в радию. Вшыткых актуальных і бывшых редакторів і спілпрацівників ЛЕМ.фм з імена і назвиска спомянул Даміян Трохановскій. Приємно было чути, што за десят років назберало ся нас близко чотырдесят осіб. З самой стрічы награный был і відеозапис.
Была при тым і ідея
Само радийо ЛЕМ.фм не взяло ся одникаль. Возникло з глубокого пересвідчыня, што Лемкам скоро потрібне єст своє медиюм, де будут годны слухати рідного языка, жебы в добі і хаосі сучасного світа не пожерла іх ґлобализация. Тото як раз од першых дни ся повело зреализувати. Неодолга тоту ролю выполняти зачал і наш інформацийный порталь, а в своім часі выдаваный тіж тыжденник «ЛЕМ.фм+».
Лем же ідея родила ся (а радше одроджувала) і приспособлювала непереконаных і в інчый спосіб. Так было хоц бы товды, коли на самым початку як єден з основных принципів взаімных контактів редакциі было принятя комунікавати ся в писаній кореспонденциі не лем же по лемківскы, але што єст неочывидне і для днешніх хоснувателів языка, кіриличным записом нашого языка, в місце скаліченого запису латиньскыма буквами.
При будуваню радия, його бренду, при штоденній, часом нелегкій роботі, все зозаду каждой редакторской головы было і є почутя патріотизму та обовязку. Кілько то раз в радию, при радию, з радийом, під патронатом радия – родили ся цікавы і концепцийны цілі, якы за задачу мали єдно – покріпляти нарід, дбати на лемківскій язык і кєд была така потреба, твердо боронити гонір Лемків.
І так за пізно…
Уж пару дни по стрічы, вчас єдной з бесід з пятдесятпарулітнім вірным слухачом почул єм, што наше радийо єст супер, фай, найліпше, лем… і так за пізно зачало.
Може і штоси в тым єст, може і штораз меньше єст тых слухачів, якы вроджены іщы дома, завзято ден і ніч слухали бы тото, што маме ім іщы фурт до повіджыня. То як раз тота ґенерация, часто перестрашена, з почутьом кривды, бодай найвеце тішыла ся з початків радия, а уж напевно товды, коли з ґорлицкого і польковицкого высылачів зачал звучати на штырі страны світа наш прекрасный язык.
Но, але як то бесідуют, подібно николи не єст за пізно. Віриме – бо тото сме си желали каждый з осібна вчас ювілейной стрічы – же наше радийо фурт буде выполняло свою ціль, будувало тых, кому тото треба, і розвивало свій доробок. Были і жычыня, жебы приходило ґу нам штораз веце охочых, здібных, молодых люди, якы хотят довєдна розвивати перше лемківскє радийо.
ЛЕМ.фм іщы фурт ярує, хоц ніт уж серед нас того, якій посіял зеренце, што го выплекал і лишыл в дозрілым, богатым стані. Знайме, што то не конец, а початок што найменьше другого десятлітя. Віриме, што так само буде цікаве і шалене.