Писмо В. Гунянкы.

Штожъ порабяте мои пріятелі? Бо я, якъ емъ люгъ на пецъ на Новый рікъ, та не знамъ коли стану! Іхати не іду нигде, бо въ зимі нерадъ возомъ іздити, а ту санями не поідешь! Ани ихъ не складамъ! Деси єдна на кутци, друга на поді и ани ся не рыхтую складати, бо бесідують, же ціла зима така буде. Та якъ южъ сьнігу нема, та найбы было хоцъ тепло, а ту зима, а не зима.

Доносятъ мі, же ся учителі на мя окрутні образили, жемъ не отділилъ руснакôвъ отъ украинцівъ. Пребачте же пребачте, бо я преці не віщій, та не знамъ, ци сутъ русскы учителі, ци ні, бо я о нихъ ничъ не слышалъ! А вы даде слышали? Якъ бымъ былъ о нихъ не вспомнулъ, та были зме не знали, же маме своихъ учытелівъ… Добрі-то гварятъ, же нітъ злого, жебы на добре не вышло. Я мысьлілъ, же мы южъ такъ зо шыткого оголочены, а мы маме ищы своихъ, учытелівъ… Майте надію, не згинеме, якъ такъ!

Мушу я ищы дашто о учытелькахъ вспомнути, а може ся тіжъ русскы найдутъ? Чловекъ не збагне, преці въ його душы не сидитъ, а ту де лемъ мацнешь та русскій! Нашъ Руснакъ знате не глупый, такій не вченый, а што допіро вченый! Якъ видить, же за русскôстъ иресьлідуютъ, та сидитъ тихо, але якъ бы такъ крикнули: »хто русскій, дôстане пінязі!« Геге! Бысте виділи, што бы ся нашло, штобы втоды было! Корецъ »я«! бы ся высыпало.

Та хто якъ може, то біду пхае! Хоцъ бы и нашы Польякы! Робятъ на Руснакахъ окрутны интересы, гандлюютъ нами и добрі имъ иде. Шыткы теперь банкретуютъ, а имъ интереса ліиіше идутъ. Бо треба знати, же теперь банкретуютъ лемъ тоты, котры, гандлюютъ »мертвымъ товаромъ«, а котры »жывымъ«, та имъ интересъ иде! А польскій панъ мудрый, та знає на што якій часъ. Теперь часъ на »жывый товаръ«, та жывымъ гандлюютъ. Они ся не встыдятъ, бо маютъ таку приповідку: »Хоцъ не гонорово але зрово«! Того ся тримаютъ и се добрі выходятъ.

Добьете ся панове того, чого хцете добьете, але вамъ отъ теперь зостане выписано на чолі: »Гандляре жывымъ товаромъ«…

Вашъ Ваньо Гунянка