Автомат на пирогы

Наперек тому, же Русины на Словакії в остатніх тридцятьох роках росли, а в остатніх десятьох знали собі здобыти вдяка своїм ініціатівам і доста вызначный простор в словацькых медіах, часто ся стрічаме з тым, же якраз медії о нас роблять образ сканзену, не жывого народа.

Не стало ся то раз, ани двараз, ани трираз. Є то властно правилом. О чім бісіда? Такой поясню конкретніше.

Од 2012-го року, коли выникнув Округлый стіл Русинів Словеньска, приготовлюю як говорця той платформы пресовы справы майже по каждім засіданю. Хоць все ку пресовій справі приложыме лоґо платформы, докінця часто сьме прикладали зникмы зо засіданя, кедь сьме заганяли справу до аґентур, они собі зробили все по свому. Што то значіть?

Приходило і приходить ку абсурдным сітуаціям, кедь інформуєме о важнім рішіню, о важній позіції што до даякой леґіслатівы, котра ся має прияти, або о даякім нашім протесті, але головнов фотоґрафійов при статі, головно єдной аґентуры, суть якысь діти танцюючі на сцені фестівалу, а подля кроїв на дітях мож ся додумати, же ани не русиньского фестівалу, але „русиньско-україньского“. Тото ся повторять все.

Не знам собі представити, жебы при пресовых справах, котры дають даякы словацькы обчаньскы, дайме тому і културны орґанізації, і в котрых крітікують наприклад леґіслатіву, не находили бы ся жадны іншы фотоґрафії, лем фолклорісты з валашками як „сімбол“ Словаків. Самособов, же бы то так не зробили, бо погляд на словацькый народ є поглядом на штось жыве, і мы, Русины, сьме сканзен.

Але не є то так лем в тім припаді. Кедь собі зробиме перегляд пресы з ключовым словом Русин, окрім пресовых справ од русиньскых орґанізацій, і пару історічных статей, векшынов найдеме статі лем о тім, што Русины їдять на Рождество, як не їдять почас Великого посту, і кілько кілоґрамів ковбасы зъїдять на Пасху. Просто приповідковый народ, котрый як кебы не жыв в сучасности, як кебы не рішыв такы самы проблемы як майоріта, котрый як кебы жыв десь в минулости і облікав ся до кроїв сперед сто років. Ку тому допасованы фотоґрафії.

Абсолутный верьх пришов минувшый тыждень, кедь єден із словацькых порталів перевзяв пресову справу о кампані ку списованю. Тітулнов фотоґрафійов быв якыйсь хлоп в крої, котрый варив не знати што в горці. Жебы то была сімболіка варіня той нашой кампані? Не думам.

В 1990-ых і на зачатку 2000-іх років не мож было в Пряшові перегляднути хлопа, котрый мав втогды коло 60 років, мав довге сиве волося, хустку коло чола, дзвоновы ногавкы – такый старый гіпісак. Быв то уйко мого камарата, нажаль псіхічно хворый чоловік, котрый сам себе называв чорный прінц. Чорный прінц мав много оповідань. Все, кедь нас стрітив, єдно вытягнув.

Раз нам бісідовав, же му Джордж Сорош приобіцяв міліон доларів, кедь му выробить автомат на пирогы. Чорный прінц автомат выдумав, але Сорош му не заплатив. Бо, як говорив прінц, він выдумав автомат з такым веркликом, котрый требало крутити, а Сорош хотів автомат на ґомбічку. Так пришов ґеній о міліон доларів.

Чом тото споминам? Даколи чую, як кебы сьме мы, Русины, мали в медіах быти лем даякый автомат на пирогы, на співанкы, на танцьованя, як кебы сьме не были сучасный жывый народ. Роблять з нас сканзен, притім нашы актівности за остатніх тридцять років, а то нелем на Словакії, суть потверджіньом того, же мы не сьме релікт минулости, але же жыєме ту і теперь. Не граме, не вариме пирогы, не співаме на стиснутя ґомбічкы, ани на пооточіня верклика. Мы жыєме.

Тридцять років маєме намагу вертати ку коріням членів свого народа, вказати їм, де належать, вказати їм, же мы ту сьме, же сьме жывы. Но думам, же є найвысшый час разантно тото вказовати і майоріті, а не зохабляти зо себе робити народописну експозіцію.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА