Коли я зникну, ты тіж зникнеш

«Єм памятю. Пару сценічных ескізів о Лемках» подля сценария і в режысериі Войцєха Фаруґы, копродукция Ґорлицкого Центру Культуры і Assitej Polska на 24. Медженародным Фестівали Театрів для Діти і Молодежы «Корчак днес» в Варшаві, онляйновый показ. Пише Наталия Карпіньска в Театрі для Вшыткых.

«Єм памятю» в реж. Войцєха Фаруґы то проєкт з погранича театру і етноґрафічных досліджынь, бесідуваной істориі і баяня, документу та перформенсу. Сценічне оповіданя о Лемках далекє од схем і скансеновости, розрыват верхню фольклористичну верству і входит в глубину чловечых голосів. В глубину, уж барз слабых, голосів памяти.

«Лемківкса Одисея» зачала ся рік тому – єй головном цілю было вписати в діяня професийного театру локальну соспільніст Ґорлиц. Ґрупа акторів рушыла в терен з диктафонами, жебы дознати ся веце про жытя і історию Лемків – етнічной меншыны, до которй приналежніст вчас веденого в 2011 році повселюдного списуваня задеклярувало близко 10 тис. польскых громадян. Локальна візия представлена в спектакли вказує трудности в одкрываню правды і автентичности, хованых в вылюдненых селах, котры оточены были ауром реґіонального кольориту спід знаку сучасной аґротуристикы. Експлорация темы лемківскых выселінь, якы довели до занику непересічной культуры, зачынат ся од верствы леґенд і приповісти вказуючых Лемків як люди одвічні жыючых на полудньовій обшыри Польщы, скоро єднак вкрачат в стрефу репортерской анализы, в котрій траґічна істория мішат ся зо споминами жыючых поколінь. Лемковина остає назначена як тота інча і одмінна, стає ся обшырю дискримінациі і насильства, што выражены сут безпосередньо в акциі «Вісла». Масове выселіня стає ся темом порушаючого монолоґу Анны Горбаль, 89-літньой жытелькы Бортного, з котром бесіду, з нагоды 70. річниці выселінь, провела Наталия Малецка. Як споминал режысер в бесіді по спектаклю, голос жены стал ся контрапунктом і дополніньом цілости проєкту – реальным голосом памяти, неперетвореным через театральны наррациі і інтерпретациі.

Колективне будуваня сценария з ґрупом акторів і локальном соспільністю дало творцям можливіст створити інтердисциплинарный проєкт, котрый далекій єст од презентуваня легкых стереотипів, заєдно позваляючы сой блудити в материі одкрываня черговых верств непамяти і молчаня. Не є можливым ввойти в глубину реґіону, про котрый бесідуют творці – предовшыткым з огляду на дистанс і чужіст перспективы люди з міста – прагнучых выімати атракцийніст орієнтализму і емоциі інтерлокуторів. Фаруґа вказуючы тоты вшыткы трудности доводит, што языком, якій лучыт нас з Лемками, є чыста емпатия і зрозумліня, позавербальна реляция з місцьом, о котрым бесідуєме, получыня з духами часу, котры кружат над выселеныма селами, а котрых названя в єдній зо сцен выміняны сут попри назвах ґатунків рослин, котры выгынули. Творці мают свідоміст, што порушают ся по деликатній материі неістнуваня – бесідуют про люди, котрых уж неє, о місцях, котры зникнули з мап, про спомины, котры ледво заховали ся в памяти старшых поколінь. Чым барже єднак материя видит ся зникати з поля виджыня, тым сильнійше діют сценічны середкы: чудова, пульсуюча музика Стіва Наша, остры неоновы свтіла і сценічных рух.

«…Pulsatilla vulgaris, Primula vulgaris… Баниця, Білична, Чорне, Смеречне, Королик Волошскій, Жыдівскє… пляйстры меду, ліс при хыжы, поцілунок, усміх мамы, запах кони, смак ягід… Єм памятю, єм памятю, єм памятю»

Автор: Наталия Карпіньска, за: teatrdlawszystkich.eu

Награня спектаклю мож обзерати іщы пару днів, до 18. листопада/новембра, значыт до кінця тырваня фестівалю «Корчак днес».