Красный ювілей Олены Дуць-Файфер

Не єст легко писати ювілейны статі, тым паче, коли маме свідоміст, же дану особу знают в шырокым світі, же певно дахто може і дашто веце про Ню спомнути. Тым більше, коли тота особа зробила гідні дуже для нашого сучасного лемківского світа. Не є і легко рахувати текучых років, коли бесіда тыкат ся жены. А єст ньом наша днешня ювілятка, др габ. Олена Дуць-Файфер, якій 9. серпня/авґуста 2020 рока выполнило ся 60 років жытя.

Особа діюча на вельох фронтах, про яку можеме повісти, же в лемківскым руху єст такой од все. Тото од все очывидно даколи мусіло мати свій початок і про тото тіж треба спомнути в ювілейным тексті. Але основнійше тото, што было потім, а што так само продолжат і тепер.

Поворот домів

Зачнийме од сухых фактів. Рід Олены Дуць-Файфер выходит зо сел Мохначка по няню і Чырна по мамі. Родиче мали тілько щестя в жытьовым нещестю, же встигли повінчати ся іщы дома, в 1947 році. Такой піл рока пізнійше были выселены, як вшыткы оставшы іщы на Лемковині жытелі, на західні землі новой, повоєнной Польщы. Нашли ся в селі Уданін, близко Срьоды Шлезской (днешнє нижньошлезскє воєвідство). Там, по парох рокax привыканя родичів і старшых четверох братів, вродила ся 9. серпня/авґуста 1960 рока наймолодша дівка, Олена.

Не змогла посмакувати Заходу, бо коли лем трафила ся ґу тому нагода, родиче рішыли вернути вєдно зо своіма дітми на рідну землю. Ювілятка мала товды другій рік жытя. Дуцям не повело ся вернути до дакотрого з іх рідных сел, та зачали жыти зас наново там, де Лемкы были на міру тамтых часів толеруваны – в Устю Рускым.

Як раз з Устьом наша Ювілятка звязала своє ціле пізнійше жытя. Ту завершыла основну школу. Пак іздила до середньой школы до Ґорлиц (скінчыла загальноосвітній ліцей ім. Кромера), котрый дозволил єй піти здобывати дальшу освіту в академіцкых осередках.

Академіцка стежка

Олена Дуць-Файфер своі першы студиі зачала на Ягайлоньскым Університеті в Кракові, де завершыла росийску філолоґію. По третім році, зачала тіж психолоґію, а по третім році того факультету взяла ся студиювати історию кумшту. Встітри факультеты завершыла званьом маґістра (1985, 1987, 1992).

Уж в студентскым часі зачала науково інтересувати ся лемкознавством. Єй маґістерскы дисертациі односили ся узко до рідных тем, што позволило іх в пізнійшых роках розвивати. На філолоґіі представила працу пн. Życie literackie Łemków po II wojnie światowej, што як раз было зачатком того, чым Ювілятка найшырше занимат ся по днешній ден. З психолоґіі писала працу до темы як же близкой поколіню ровесників, а напевно родичів, пн. Konflikt i współdziałanie – analiza stosunków polsko-łemkowskich. Маґістра з істориі кумшту оборонила працом пн. Ikona św. Dymitra z Salonik z cerkwii w Czarnej (pocz. XVII w.).

Дальшым етапом науковой карєры была тіж Єй альма матер, Ягайальоньскій Університет, де былa принята на асистента в Інституті Східньославяньской Філолоґіі в Катедрі Антрополоґіі Літературы і Культуровых Досліджынь Выділу Польоністикы. Тот пут скінчыл ся докторатом присвячным нашому слову, пн. Лемківска література в другій половині ХІХ і на початку ХХ столітя.

Але то не конец університетской вандрівкы. По парох роках змогла осягнути габілитацию, што дозволило одкрыти ворота на дальшы стежкы фурт розвиваючой ся науковой карєры.

Лемківскій рух

Доходиме до пункту, котрый гейбы мал початок там, де оне – од все. Олена Дуць-Файфер в лемківскым соспільным жытю была присутна барз скоро (смотрячы на єй рокы жытя).

Першыраз шыршій публиці вказала ся на першых Лемківскых Ватрах в Горах, котры были незалежным рухом, збудуваным завдякы Ансамбльови Лемковина з Білянкы. Была заанґажувана в орґанізацию той шторічной подіі, шак на акцию не мала далеко, найперше бо Ватра проходила в сусідній до Устя Чарній, а пак в Ганчовій, аж нашла конечне місце в Бортным, до моменту, коли Лемківску Ватру переняли підступом проукраіньскы діячы і од тамтого часу одбыват ся она в Ждыни.

В пізнійшых роках єй соспільна робота звязала ся і тырват по днешній ден з двома головныма лемківскыма орґанізациями в Польщы, Стоваришыньом Лемків і Стоваришыньом Руска Бурса в Ґорлицях.

До того першого не приступила одраз по завязаню в 1989 році, але уж по недолгым часі стала ся головном активістком і членкыньом Головного Заряду на функциі заступці ведучого, котру выполнят дотепер.

З Руском Бурсом вязали єй інчы задачы. Через долгы рокы вєдно з інчыма членами той довоєнной лемківской орґанізациі довела найперше до реактивациі общества, а пак підняла з покійным Богданом Ґамбальом (1965 – 2020) стараня, ци адекватнійше повісти – борбу, за зворот будинку Руской Бурсы в Ґорлицях при ул. Сєнкєвіча 28, што закінчыло ся успішно в 2009 році. Од тамтой хвилі Руснакы, бурсакы сут уж на своім.

Олена Дуць-Файфер при выже спомянутых орґанізациях реалізувала через рокы успішно ріжны задачы і проєкты. При Рускій Бурсі од самого зачатку єст головном редакторком наукового часопису – Річник Руской Бурсы.

Олена Дуць-Файфер то так само лемківска політик, котра через рокы старала ся за інтенсивный розвиток лемківскых справ, не смотрячы на протидіяня неприхыльників. По покликаню урядом Польской Республикы Спільной Комісиі Уряду та Нацийональных і Етнічных Меншын, Олена Дуць-Файфер была єдном з двох представників лемківской етнічной меншыны. Функцию полнила до 2014 рока.

Лемківскє слово

Стисло повязане з науковом діяльністю Ювіляткы, як і роботом на ниві лемківской культуры, было істнуваня на університетскым рівни лемківской філолоґіі.

По долгых і нелегкых старанях, в 2001 році была одкрыта лемківско-русиньска філолоґія в інституті росийской філолоґіі Педаґоґічного Університету в Кракові (скорше Педаґоґічна Академія).

Філолоґя была закрыта по 16 роках діяльности. Была то єдина в Польщы специяльніст з культурово-філолоґічным профільом, розвивана на основі языка етнічной меншыны. За часу свого істнуваня выпустила вельох абсольвентів, в тым так потрібных учытелів лемківского языка, тлумачів, редакторів, ци просто соспільных молодіжных активістів. Была важном дійом не лем для академіцкого середовиска, але предовшыткым для Лемків, котрых язык завдякы тому вынесений был на высоты.

З філолоґійом, але і єй абсольвентами повязана і іщы єдна титанова робота – Лемківско-польскій вельоконтекстовый словник. Діло тото зачала перед парома роками кінчыти, а по правді зачала дуже, дуже скорше, іщы в 80. роках ХХ ст. довєдно з ґрупом краківскых студентів (в ґрупі тій был м.ін. Богдан Ґамбаль). Словник, рыхтуваный Ювілятком, має вказати ся неодолга в польным выданю, котре має быти доступне про каждого, кому потрібне буде послужыня ся лемківскым языком.

Поетеса, літератка

Окрем роботы про лемківскє слово, Олена Дуць-Файфер од ранішніх початків робит і словом. То єдна з тых річы, котры ци ненайперше сильно звязали єй з лемківском культуром. Літературна діяльніст Ювіляткы за шістдесят років жытя єст богата, не рахуючы той стисло науковой.

Як споминала в єдным з інтервю, своі вершы зачала писати іщы в ліцею. Найперше писала по польскы. Першыраз єй стишкы вказали ся друком в 1983 році в Нашым Слові і Нашій Культурі по польскы і в тлумачыню на украіньскій язык. В 1985 році вышла єй перша збірка поезиі пн. W modlitewnym bluźnierstwie, в двоязычній, польско-лемківскій едициі.

Поезия Дуць-Файфер вказувала ся, очывидно, в інчых часописах і публикациях, но про лемківску культуру найціннійшы были першы вершы вказуваны в Голосі Ватры, першым незалежным друкуваным періодику, котрый выходил од ІІ Лемківской Ватры. Там, окрем поезиі, Ювілятка зачала поміщати своі лемківскоязычны статі. Была істо новым голосом в тамтых часах, коли нечысленны знали рідне писане слово, а тым більше вшыткы довєдна мусіли ся го наново навчыти по роках неістнуваня лемківского языка в публичным просторі. Пізнійше, тоту думку розвитку писаного слова Олена Дуць-Файфер взяла собі гейбы за мотто, розвиваючы і борючы ся за русиньску літературу, як фактор продолжаня, істнуваня інтеліґенциі, без котрой ниякій нарід не годен ся розвивати.

З нагоды прекрасного ювілею, желаме Вам многых і благых літ жытя і не меньше літ творчой працы!

– Бурсакы і редакторы радия ЛЕМ.фм