Коли в середині девятнадцетого столітя в даякых інчых лемківскых селах ґазды ани не думали сой о школі, в Синяві коло Рыманова дяк уж вчыл діти. Видно, добрым был учытельом… Зато пак зо Синявы тілько учытелів вышло! Та, што там – учытелів? Аж і правдивый писменник одтамаль походит – Григорий Гануляк!
Гануляк спочатку тримал ся свого і писал такой по лемківскы, а пак пішол до Львова, то кус одвык од лемківского. Він вродил ся в Синяві в 1883 році, а вмер в Саноку в літі 1945 рока. Як раз товды Лемків зо Синявы выселяли на схід і в єдным з ваґонів іхал будучый поета – пятлітній Богданко Корвач. Власні о ним будеме днес бесідувати. Він, пак тіж скоро одвык од лемківского, писал перфектні по украіньскы, а тіж ял ся вчыти ріжны славяньскы языкы – а Лемкам зато, же жыли в самым центрі славяньского світа, оно не барз і трудне… Але найважнійше, же мал свій голос, а в поезиі нашол своі слова. Йому в жытю товаришыла не лем поезия, але тіж малярство і музика.
Одышол Богдан Корвач од нас цілком несподівано, в 1984 році. І ту уж не знам, ци товды в Синяві вродил ся новый писменник, жебы продолжыти традицию, ци ніт. Як знате, то мі напиште. І товды зробиме нову передачу…