Справа Лемків

9. лютого/фебруара 1934 р. Апостольска Столиця і уряд Польской Республикы підписали конвенцию про сотворіня Апостольской Адміністрациі Лемковины з части обшыри дотеперішній грекокатолицкой перемышльской єпархіі.

За даныма з шематизму, адміністрация рахувала 111 парохій, поділеных на 9 деканатів і приб. 127 тис. вірных і 130 священників, котры послугували в 204 парохіяльных і дочырніх храмах.

Допис, якій побликуєме, был надрукуваный в римокатолицкым тыжденнику присвяченым церковным справам: Gazeta Kościelna (13. марця 1933 р.) орґан священнослужытельскых стоваришынь в Польщы.

Справа Лемків

На Підкарпатю жыют Русины, котрых зовут Лемками. З ріжных причын, посліднім часом занимат ся нима громадскіст.

«Діло»[1] во Львові принесло перед парома днями віст, што мала бы возникнути нова грекокатолицка єпархія в Малопольщы, точно в Креници, новина тота повязана єст зо справом Лемків.

Лемкы оддавна зараховували ся до старорусиньской ци москалофільской[2] ґрупы, а до опциі украіньской чули нежелательніст. Поміняли ся часы і одношыня, але в Лемків остало надале старе нераде приниманя украінізму.

Знатя, што великє значыня мат для села особа місцевого пароха. В селах і на лемківскых парохіях постійно были священниками особы духовны староруской орєнтациі, а помедже нима і вірныма были добры, гармонійны односины.

Але пришли новы часы. За час росийской інвазиі дакотры грекокатолицкы парохіі перешли без великого труду на православя. Были то переважні, хоц не выключно, парохіі зо старорускым населіньом. З того принято внесок, што треба старорускым вірным надавати украіньскых попів і на вакатны парохіі украіньскых кандидатів насаджали.

Што веце, церковны власти не принимают од часів войны до духовных семінарів старорускых кандидатів. Не принимают іх штонайменьше до семінариі в Перемышли і во Львові. Том дорогом недолго останут лем священникы Украінці, ачый ани не буде кандидатів обсадити становиска в лемківскых парохіях.

Не хочеме мішати ся в несвоі справы і не думаме ани критикувати тот процедер, ани тіж оцінювати, ци з боку римокатолицкого Костела єст він правый або неправильный. Споминаме лем факт.

Лем же з того факту,  і по цілости з напряму персональной політикы грекокатолицкой куріі, ідут деякы наслідства. З тых священників, особливо коли за барз серьозно свою украіньскіст они пропаґуют, сут незадоволены і приходит в наслідсві того до векшых або меньшых недорозумлінь.

Сесы недорозумліня наберают даколи остру форму, ци то в наслідстві векшого партийно-політичного усвідомліня даякой части Лемків, в наслідстві більшой порывности і браку міркуваня попа Украінця.

Коли вірны, прикладом, поставлят пропамятный крест жертвам Талергофа, а украіньскій священнык не лем того креста, аж і мило прошеный, не высвятит, але іщы знищыти го наказує (так мало ся стати в околицях Крениці) то война медже парохіянами а парохом возникнути мусит! На фоні раз зачатой борбы, коли грекокатолицкій уряд не даст на парафію старуского священника, реляциі заогняют ся штораз веце і приходит ґу тому, што парохія іде ґу переходови на православя.

Тым способом, такой 40 лемківскых парохій перешло за остатніх сім років з той ци інчой причыны на православя, зато што православна пропаґанда не спит і того рода заогніня для своіх цілів схоснує.

Не єден раз польскій уряд был обвиненый, што то він підпорює пропаґанду православя, жебы задерати з Украінцям. Обвиніня тоты принимам за абсолютно неправильны. Уряд не підпорює православну пропаґанду, лем не може єй чысто заборонити, коли конституция варує свободу в тых справах. Наопак уряд вельо разів стримувал вірных, най бы не міняли грекокатолицкого обряду. Одповідальніст за тоты смутны одступства іде найбарже правдоподібно на політику в церкви, на пропаґуваня всядиваль украінізму.

Подібно тоты одношыня были барз добі зепрезентуваны в варшавскій нунциятурі і Апостольска Столиця могла ся тепер нима заняти. Натурально Рим намагал ся буде злому зарадити і може на тым фоні стає ся зрозумілый слух о плянуваній грекокатолицкій єпархіі для Лемків на Підкарпатю, в Креници або даде інде.

Ци тоты слухы одповідают правді, міркуєме. Справа сотворити нове єпископство не єст проста і не може быти рішена без наперед веденых бесід з ріжныма особами. Лем же сама справа єст правдоподібно дана під розвагу в деякых кругах.

Реально, коли Лемкы переходят на православя, в великій мірі зато, же ім ся дозвалят в наслідстві якысой специяльной політикы украіньскых священників і што не принимат ся до духовных семінарий старорускых кандидатів, то тоты одношыня вымагают ревізиі. Якым способом тота ревізия буде проведена, тото уж інча справа.

Гварит ся о сотворіню грекокатолицкой єпархіі, в котрій мал бы быти владыком єден зо значучых украіньскых священників. Быти може і такє порішыня было бы в теориі можливе, але в практиці легкє не буде.

Сут тіж інчы способы можливы. Мож бы сотворити попри єпископах–ординариях в Перемышли і во Львові помічны єпископства для старорускых грекокатоликів. Може такє рішыня было бы легше провести.

Хтоси, о кілько сой припоминам, дал думку, ци не мож бы сотворити грекокатолицкого помічного єпископства попри латиньскым уряді в Перемышли. Тым способом были бы Староусины освоноджены од украіньской політикы в грекокатолицкій Церкви. Лем в практиці і тот спосіб мусит принести великы трудности.

Апостольска Столиця в каждым часі може зарядити. што конечне, жебы грекокатолицкым людям не намітувано політику, якой до спасенія ій не треба.

Якым способом справа буде розвязана, не знаме. В каждым припадку справа тота актуальна і зато осмілил єм ся пару слів єй присвятити.

Ignotus.

[1] Діло – украіньска ґазета, яка выходила во Львові в роках 1880-1939

[2] «москальофільство» – термін пошырюваный в польскій і украіньскій пропаґанді на названя русофільскых і проросийскых культурно-зыковых, або соспільно-політичных ідеовых поглядів і постав присутный серед населіня Украіны, Галичыны, Буковины і Угорской Руси од першой части ХІХ ст. до 40. років ХХ ст.