Парадоксы конштітуції

Сто років тому, 29-го фебруара 1920-го року была прията Конштітуція Чехословацькой републікы, котра зачала юрідічно діяти о дакілько днів пізніше, 6-го марца. В тій конштітуції находила ся і автономія Підкарпатьской Руси, ку котрій наконець за Першой републікы не дішло.

Приятя конштітуції быв важный акт. До того часу ся рядило подля дочасной конштітуції, в новій ся знова потвердили тоты прінціпы, на котрых была републіка од початку будована. В їй преамбулі, єднако як в америцькій конштітуції, в мені цілого політічного народа чехословацького выголошовало ся, же їй цільом є „укріпити досконалу єдность народа, запровадити справедливы порядкы в републіці, забезпечіти покійный розвиток отцюзнины чехословацькой, быти на благо вшыткых гражданів і забезпечіти благословліня свободы будучім поколіням.“

Ідеалістічны слова чехословацькой конштітуції, головно тоты о свободі про далшы ґенерації, наконець не наповнили ся вдяка пожару, котрый зачав Европу ничіти в меджівойновім періоді, і котрый скінчів далшов войнов.

Но є треба повісти і то, же наперек вшыткому, што ся з конштітуції не наповнило, конштітуція 1920-го року была добров конштітуційов, згодны суть в тім і історіци. І то нелем на добу в котрій выникла. Чехословацькы гражданы, котры ся голосили ку демократічным прінціпам, были за то, же ся може хосновати і по закінчіню Другой світовой войны. Але то уж пришла інша капітола історії.

З русиньского боку можеме крітіковати републіку Масаріка, же не выповнила обоязок автономії про Підкарпатьску Русь, котра в конштітуції была записана, і є то властно великый парадокс.

Держава, котра прияла конштітуцію на высоко демократічных прінціпах, в котрій мож найти і впливы америцькой ці французькой конштітуції, не была способна дотримовати ся свого найосновнішого закона. Але парадоксів у тій конштітуції было веце.

Чехословацька конштітуція дала, на основі Сен-Жерменського мірного договору, великы права меншынам. Так само ся запровадило обще волебне право. В конштітуції были статі о охороні народных, реліґійных і расовых меншын. Ішло ся докінця іщі дале.

Кедьже в Чехословакії было по Першій світовій войні много іміґрантів і іншых людей, котры не мали порішене гражданство (належали меджі них наприклад україньскы іміґранты, котры втікали перед більшевиками), было барз важным ґестом, же охорону жывота і свободы тота конштітуція высловно ґарантовала нелем вшыткым своїм гражданам, але і вшыткым жытелям „без огляду на то, якого суть походжіня, гражданства, языка, расы або реліґії.“

Смотрячі хоцьлем на тых дакілько цітацій з першой конштітуції, можеме повісти, же демокрація Чехословакії як кебы ани не належала до часу, о котрім ся бісідує, а мала наверьх і в порівнаню зо старшыма демокраціями, котры в тім часі існовали, включно Споєных штатів Америкы. Но сама  Чехословакія на таку демокрацію не была приготовлена.

Не была то лем автономія, котру пражска влада не была валушна наповнити, проблемы были і з одлуков церьви од державы, кедьже реліґійна Морава і Словакія на тото не мали дяку. На дургім боці якраз україньскы іміґранты дістали такы права і свободы (была заснована і україньска універзіта), же часом зачали утисковати домашнє русиньске населіня, аж наконець абсолутно одкрыто зачали розбивати републіку – атентаты, колаборація з Німецьком, выголошіня Карпатьской Україны.

Конштітуція 1920-го року є історійов демокрації, котра не знала звладнути саму себе. Є історйов з планым кінцьом. Днесь можеме роздумовати о тім, што бы было кебы…

Кебы наповнила ся автономія, кебы дакотры статі не были лем на папери, але ся і реалізовали. Може бы то не змінило нич на войновых подіях, о котрых ся не рішыло в Празі, і котрых Чехословакія не была единов, а не была ани найвекшов жертвов. Но змінило бы то дашто на сітуації по войні? Тото ся ниґда не дiзнаме.

Но єден парадокс, котрый зачав конштітуційов перед сто роками ту зістав доднесь. Покля днесь Чехы і Словаци мають свою державность, перешли великый фалат драгы і інтеґорвали ся меджі западны демократічны державы, Русины нелемже зістали по войні бездержавным народом, але на части свойой отцюзнины, на Підкарпатю, мусиють доднесь бороти ся за тоту найосновнішу справу – за признаня свого існованя. Сто років по тім, што было ясно дефіноване, хто сьме і што нам належыть.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА