Свята на Лемковині част 2. Велийны звыкы

Для Лемків єдным з найважнішых дни в році была Велия. Хоц походит з вчаснохристияньской традициі, коли то першы християне ділили ся хлібом на памятку Тайной Вечері, то можеме найти в ній барз дуже світскых звыків. В каждій хыжы барз твердо тримано ся вызначеного обряду, нич не мож было поминути або помішати. І хоц звыкы ріжнили ся медже селами, та ціль мали єдну – принести щестя і благо родині.

Святый Вечер пережывано головні в товаристві найблизшой родины, найчастійше были то жытелі єдной хыжы. Найперше до ізбы входил ґазда з сіном і, подібні як при кормліню звірят, бесідувал «Помагай Бог, на щестя, на здоровля, на тот Новый Рік». Сіно давано під стіл разом з предметами, котры хоснувано наштоден – были то сокыра, молоток, кліщы ци ретязкы, мало то запевнити щестя при роботі. Решту сіна давано разом з зерном під білый обрус на столі. В куті ставляно снопок вівса або жыта, жебы был вроджай. Коли діти, якы барз ждали на вечерю, нараз взріли першу звізду, ціла родина ішла над ріку вмыти ся в гірскій, студеній воді. Каждый трикратно обмывал собі лице, але были тіж такы, што цілы купали ся в ріці. Традиция тота мала забезпечыти людям здоровля. На Вірхни фурт ся бесідує, же товды в ріці плыне не вода, а вино. Наберано тіж воды дла тых, што не дали рады прити до рікы, жебы могли вмыти ся дома. По дорозі до ізбы наберано тіж кус воды до ґамбы і выплювано дома на пец. То єдна зо старых традиций, завдякы котрій зубы мали ся не псути і не боліти.

На столі ждали деревяны лжыці і єдно свобідне місце. На середині, в мисочці або горнятку выполненым зерном стояла свічка, котру запалял найстаршый з родины. Попри тым, на танірику были сіль і чеснок, а дале хліб. Цілый хліб, якій впекла ґаздыня, треба было дати на стіл, жебы николи го не бракло. Бесідувано тіж, же треба го так поскладати, жебы ґазда не виділ зза него ґаздыні – так не буде єй видно зза того зерна, што выросне на іх поли. Хліб різал ґазда, але найперше трикратні ножом на спідній страні рисувал крест і бесідувал «Во імя Отця і Сына і Святого Духа», а на конец додавал «Амін». Єдна зо споминок од пані Меляніі Ротко тыкат як раз велийного хліба, котрый был печеный не лем з разовой мукы, але додавано піл на піл з білой мукы.

Сама Велия зачынала ся, і так єст дотепер, од спільного співаня молитвы «Отче Наш». Ґазда каждому давал кавальчык доры і бесідувал желаня, а пак каждый брал по скыбці хліба і мачаный в соли кавалец чеснку – на добре здоровля. Вшыткы сідали до стола і не одходили од него аж до кінця Святой Вечері, вынятком была ґаздыня – она єдна могла ставати од стола і носити або доносити стравы. Села ділят ся на такы, де вшыткы стравы были приношены за єдным разом, а потім, кєд было треба, та ґаздыня доносила більше, і такы, де ґаздыня давала єдну або дві пасуючы до себе стравы – як прим. кєселицю і компері. Подібні было з лжыцями, котры взяты до рук на початку Велиі, могли быти одложены аж на конец Святой Вечері.

В некотрых селах на початку Велиі ґазда розпочынал дакій алькоголь, ріжный в залежности од села і родинных звыків. Перед выселіньом была то головні кропка, як бесідувала п. Мелянія Ротко, часом самогонка, рідше вино, бо мало хто знал, як го зробити. В кус барже сучасных нам часах, до Велиі брано головні вино. Без огляду на тото, якій был то трунок, каждый доставал хоцкі кус. Стравы тіж ріжнили ся од себе в залежности од хыжы. Найважнійше, жебы было іх разом 12, разом з хлібом, чеснком і сольом, і жебы были пістны. В каждій хыжы была капуста, при котрій треба было бесідувати, же єст брыд і недобра – завдякы чому наступного рока мала ся добрі родити. Были і бобалькы і перогы з грибами, капустом, комперями, сливками або мармолядом. В пізнійшых роках до єдного перога давано піняз, а тот, хто го нашол, мал быти цілый рік богатый. Кєселиця часто іджена была з комперями, конечні цілыма – жебы наступного рока родили ся так само великы або і білшы. Дальше грибы, а пило ся юху – компот з сушеных овочів. Решта страв была ріжна, была і фізола, горох, біб, часом рыба, череснянка ци сливкова поливка – залежні од села і хыжы. З каждой з них одберано по три лжыці і давано потім звірятам. По скінченым вечеряню зас бесідувано «Отче Наш» і співано Тропар Рождества Христового. В некотрых хыжах перед молитвом люде імали ся за рукы і трикратні обходили стіл – так ся мали тримати цілый надходячый рік.

Повелийны традициі

По скінченій Велиі наймолодшый гасил свічку. Кєд дым ішол догоры, то никого з жыючых в хыжы мало не бракнути на наступній Велиі, а кєд ішол в страну двери, то за рік при столі мало сісти іх менше. Тоты, што пасли коровы, вязали лжыці повереслом, зробленым з сіна спід обруса, жебы быдло не втікало. В інчых странах Лемковины тот сам звык мал тримати цілу родину разом. Велийный вечер был барз добром нагодом для дівчат, жебы ворожыти, котра перша ся оддаст. Кажда клала свій бобальок на підлозі і кликали кота. Порядок, в якым зіл бобалькы, мал повісти, котра перша ся выдаст того рока. Выходили тіж перед двері і слухали, одкале забреше пес – з тамтой страны мал прити будучый муж. Через дальшых дванадцет дни, од Велиі аж до Йордану, особливо смотрено тіж на хвилю. Каждый ден то был наступный місяц, а хвиля, яка товды была, мала повісти, як буде выглядал цілый місяц. Жебы ся куры несли, діти ішли під стіл і кодкодакали, значыт удавали куры. Пані Мелянія Ротко споминала, як по Велиі діти клали ся до сіна під столом і там бавили. В тым часі приходили уж сусіде і разом празднували. В ночы вшыткы разом ішли до церкви на Всеночне Богослужыня. В часі службы чытана єст Євангелия о трьох царях, котры несут дарункы для Ісуса.

Дальша част заран.

Фот. Ярослав Мазур, Велийна Стріча в Рускій Бурсі 2017