З каждого села на Лемковині переселіня до Совітского Союза проходило покус інакше. Наприклад, в Боднарці то власні священик переконувал селян не противити ся долі і рыхтувати ся выіжджати.
Парохіяне барз шанували свого духовного вітця. А ту першый раз они почули од єґомостя дашто таке, з чым не могли ся погодити. Принаймій так оповідали про тото пані Анні єй родиче. Сама Анна нич з Боднаркы не памятат: мала лем три рокы, коли пришло охабити рідну землю. А тоту смутну дорогу кус памятат… «То был лемківскый устрій з поколіня в поколіня – а оно ся перервало…»
Зато бесідуєме з Анном Комарницком (з дому Сембрат) не лем о селі, де она ся вродила, – бо праві ціле жытя прожыла в Підзамочку коло Бучача – а покус о вшыткім. І здавало ся, же іщы буде продовжыня, але вышло інакше…