90 років од народжіня Николая Гвозды

24-го децембра минать 90 років од нарожіня русиньского народного поета із Пряшівщіны – Николая Гвозды.

Народив ся Николай Гвозда 24-го децембраа 1926-го року в селі Ладимирова, в днешнім свідницькім окресі. Походив із бідной родины рольників. Коріня мав селі Вышня Писана, де жыв і умер його дідо Павел Гвозда. Там ся в році 1900 народив і його отець Ян Гвозда, котрый быв найстаршым із пятьох братів.

Отець Николая Гвозды ся оженив у 1920-ім році у Вышній Писаній. Його жена  Марія, роджена Рішкова, была зо села Ладомирова, но пішла жыти за мужом до Вышньой Писаной. З мужом мали пятеро дітей: Гелену, котра вмерла як вісеммісячна, Янка, котрого забив гранат із II. світовой войны на полі в Ладомировій, од експлозії якого хотів уратовати дітей, але сам на то доплатив, Михала, котрый вмер як мальй хлопець, Николая і Василя, котры были двійнята, но Василь вмер як дварічный хлопець.

В році 1926 отець Николая Гвозды одышов за роботов до Арґентіны і його жена Марія ся вернула з Вышньой Писаной жыти ку матери до Ладомировой, де пережыла цілый свій далшый нелегкый жывот. Муж їй з Арґентины спочатку помагав, посылав што міг, але по часі забыв на жену і на діти в старім краю. Умер в Буєнос Аірес в році 1966.

Николай Гвозда не знав свого вітця, бо ся народив аж по йoго одході до Арґентіны. Отець одышов два місяці перед народжіньом двійнят Николая і Василя. Николай выростав як напівсирота в барз тяжкых соціалных условіях. Жебы не вмерти, дословно з холоду і голоду, помагали братя своїй мамі при домашніх роботах і роботах на полю.

«Мал єм терпкый жывот. Іщі-м до школы не ходил а уж з чуджіма коровами єм ходил на поле, жебы-м даку корунку заробил,» споминав Николай на своє дітинство.

Окрім того, же Николай Гвозда выростав з мамов, вельо часу перебывав як дітина в Православнім монастырю препдобного Йова Почаївского, котрый в тім часі быв у Ладомировій. Там, коло монахів, здобывав освіту, здобыв універзалны знаня, што му помогло в далшім жывоті.

По закінчіню повинной школской освіты зачала ся про Николая Гвозду складна путь жывота. Наперед быв робітником на будованю державной драгы і од 1942-го року ся учів за автомеханіка в Крайній Поляні. Осінні фронтовы дні пережыв в евакуації в селі Фінтіці коло Пряшова. По навернутю домів, так як вшыткых евакуантів, і Ладомирчанів чекали дні голоду, холоду і небеспекы од решты воєньской муніції, котра зістала на цілій околіці. Напрік вшыткому Николай Гвозда нашов в собі достаток силы і докінчів курз автомеханіка в Кошыцях і зробив собі леґітімацію на шоферованя. Пак слідовала пятьмісячна воєньска служба, скорочена, бо Николай быв єдиным жывительом родины.

Од 1951-го року аж до свойой пензії робив шофера автобусу Чехословацького автобусового трансопрту (Československá autobusová doprava) во Свіднику. Ходив на різных автобусах в окресі Свідник і стрічав ся коло свойой роботы з множеством людей, спознавав їх судьбы, позоровав жывот і красы рідного краю. Тото вшытко завдякы природному таланту Гвозда трансформовав до своїх стишків. Ку писаню го іншпіровав Александер Павловіч, котрого творы чітав уж од молодых років. Писав до професных новинок, котры выдавав Чехословацькый автобусовый транспорт під назвов Dopravák, но і кідьже то быв час, коли офіціално Русины в Чехословакії не были, його стихы были выдаваны і в україньскій ґазеті Нове життя.

За міцной підпоры літератів Івана Мациньского і Олены Рудловчак Николай Гвозда выдав штири окремы збіркы свойой поезії і три колектівны збіркы.

По зміні режіму Гвозда ясно быв на русиньскых народных позіціях. У 2002-ім році му Русиньска оброда на Словеньску выдала звірку поезії по русиньскы Квіткы з мойой загородкы, і у 2006-ім році выдав Світовый конґрес Русинів його збірку Сповідь Русина. Так само выходив в різных русиньскых літературных алманах і збірниках, його віршы друковали і Народны новинкы в рамках рубрікы Поздравліня Русинів, з котрой быв у 2010-ім році выданый під едіторством Анны Плішковой збірник під назвов Русиньскы соловї.

Николай Гвозда умер 3го септембра 2010-го року.

Николай Гвозда – У бідных Карпатoх

У бідных Карпатoх,
ту єм сa народил,
мій дідо і нянько
тьж стадi походил.

Не были богаче,
были то бідняци,
але горды были,
же они Руснаци.

А і моя мамка,
котра ня родила,
же она Русначка
тыж сa не ганьбила.

До кeрсту ня несли
і кумів кликали,
до крижмы руснацьку
народность мі дали.

А і до метрикы
казали писати:
Руснак єсь сa родив,
Руснак померати!

Мене у кочіку
мати не возила,
але у колысци бідна
на плечу носила.

Народны співанкы
она мі співала
глубоко до серця
по єдну вкладала.

Оно то так было,
того сa не таю,
і теперь ня зовут
меном: – Николаю!

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА