80 років од кінця войны: Зрадили сьте нас, споминав русиньскый вояк

Тот рік припоминаме собі 80 років од закінчіня Другой світовой войны. Но не про вшыткых пришло ослободжіня од націстів таке, яке чекали, або за котре докінця войовали. Приход Червеной армії на теріторію Підкарпатьской Руси, втогды анектованой Мадярьском, значіло початок процесу анексії новой.

Хоць много Русинів залучіло ся до 1-го Чехословацького армадного корпусу ґенерала Людвіка Свободы, і творили там другу найвекшу народность по чеській, їх прадідовска земля в планах Москвы вже не мала вернути до складу Чехословакії, до котрой, на основі властной волі Русинів посередництвом їх політічной репрезентації, приєднала ся у 1919-ім році.

Підкарпатьску Русь мала чекати доля далшой анексії, котру совітьскый режім посередництвом свойой армії і НКВД приготовльовав од осени 1944-го року, коли Червена армія вступила на тоту теріторію. Уж 16-го новембра 1944-го року одбыв ся такзваный „1-ій зъїзд Народных комітетів Закарпатьской Україны“ в Мукачові, котрый высловив ся за „зновусоєдиненя Закарпатьской Україны із совітьсков Українов“.

Чехословацьку екзілову владу тримали Совіты в Хусті, на ослободженій терітортії Підкарпатьской Руси їй не дозволили совітьскы орґаны выголосити владный проґрам, котрый пак влада выголосила аж в Кошыцях, якый вступив до історії під назвов Кошыцькый владный проґрам.

Зміна была насилством выкликана

За вшыткы факты старчіть цітовати ґенерала Геліодора Піку. Тот быв в роках 1941 аж 1945 начальником чехословацькой воєньской місії в Совітьскім союзі. Заслужыв ся о то, же дакілько тісяч Русинів было пропущеных з ґулаґів, де ся дістали за ілеґалне перекрочіня мадярьско-совітьскых граніць почас войны.

Геліодор Піка заґарантовав, же Русины суть лоялны особы, неприятельскы односно Мадярів і Німців. У своїй депеші презідентови Едвардови Бенешови написав, же Русины суть прочехословацькы. Русины так могли вдяка ґенералови Пікови творити 1-ый Чехословацькый армадный корпус ґенерала Людвіка Свободы.

По тім як Червена армія пришла на Підкарпатя, Піка в голошіню до Лондона конштатовав: „Подля многых голошінь і протоколів од командатуры ослободженой теріторії ся дасть ясно твердити, же зміна на Підкарпатьскій Руси была сміло і насилством выкликана совітьскыма орґанами НКВД, терплена і підпорьована совітьсков армаднов командатуров, і практічно ведена комуністами і совітьскыма аґітачныма офіцірами,“ цітовав ґенерала Піку русиньскый історік Іван Поп.

Історія Івана Могоріты

Історію єдного із русиньскых вояків обробила орґанізація Post Bellum. Тота діє як в Чеській так і в Словацькій републіці, і записує в терені історії ветеранів Другой світовой войны, політічных вязнів, жертв колектівізації, і много далшых, часто забытых героїв, якы памятають кривды 20-го столітя.

Орґанізація Post Bellum записала меджі іншым історію Івана Могоріты (7. 5. 1921 р. – 30. 9. 2015 р.), родака із села Воловоє на Підкарпатьскій Руси, котрый так само служыв у ґенерала Свободы. Його няньо быв чехословацькый леґіонарь, котрый по войні вмер на туберкулозу.

Могоріта матуровав на ґімназії в Хусті, і пак зробив екзамены на воєньску офіцірьску школу в Пардубіцях, теріторія днешньой Чеськой републікы, де наступив на штудії, але по місяці, на кінцю марца 1939-го року, націсты школу заперли.

Як чехословацькый патріот втік перед мадярьсков окупаційов Підкарпатьской Руси через граніці до Совітьского союзу вєдно із ґрупов далшых молодых Русинів. Там їх затримала совітьска воєньска патроля, і одвлекли до Станіславова, днесь Івано-Франківск.

Совітам поясняли, же хотять працовати і войовати по їх боці, но тоты ся їм за словами Могоріты сміяли і говорили: „Жыти будеш, робити будеш, але нич веце.“ Вшыткы были про Совітів шпіоны. Іван Могоріта дістав вісем років без судного процесу в ґулаґу. На авдіо записі, котрый з ним быв робленый іщі в році 2003, бісідовав, же єднаку долю мало із Підкарпатьской Руси мінімално 60 тісяч людей.

Іван Могоріта пережыв совітьскый арешт, уратовала го воєньска діпломатічна місія Гіліодора Пікы, котрый з повіріня екзілового презідента Чехословакії Едварда Бенеша выїднав у Сталіна выникнутя 1-го Чехословацького армадного корпусу в Бузулуці.

Люди перед Чехословаками втікали

Першы остры бої Могоріта зажыв при ослободжованю Києва в новембрі 1943-го року. Чехословаци ся вказали вынятково добрі, міцна танкова атака пробила ся до міста ку Дніпру. Поступаня Чехословаків Німців несподівало, чехословацькы вояци ся так дістали до твердых боїв прямо в уліцях Києва.

Як споминав Могоріта, люди не знали, што собі о чехословацькых вояках мають думати. „Знали, же то не суть Совіты, і так перед нами втікали. Было то вельо роботы пояснити їм, же мы Чехословаци.“ Але найгіршы бої їх лем чекали. „Помалы сьме отупили, каждый день стрічали сьме ся із смертьов. Страшне то было коло Руды і Білой Церьви,“ споминав Могоріта.

Іван Могоріта быв тяжко зраненый при здобываню леґендарной коты 534 коло міста Дукля. При ночній атаці му німецькый кулюметчик майже одстрілив руку. Битва о коту проходила в септембрі 1944-го року. З кошулі собі Могоріта зробив мотуз, котрым заставив течіня кровли, і з великыма болісятми лежав дакілько годин аж до рана в ярку, покля го сполубойовници одтягли до польного шпыталю.

Наперед му руку хотіли ампутовати, але він і наперек великым болістям знав о собі і выробив в шпыталю велику драму, же без рукы не хоче жыти. Спробовали му єй пришыти, і наконець ся то подарило.

Могоріта по войні докінця наступив до Чехословацькой людовой армії як професіоналный вояк на місце ведучого Факулты тілесной выховы і шпорту.

Зрадили сьте Русинів

Могоріта, і кедь сам быв комуніста, скаржыв ся в розговорі, коли записовали його історію, же Чехословакія лишыла Підкарпатьску Русь почас войны, а головні по кінцю войны без підпоры. І зрадила Русинів.

Із зранінь лічів ся дома в Хусті, і видів, як совітьскы уряды пошырюють лож, комуністічну пропаґанду і страшать русиньску інтеліґенцію.

„Не любило ся мі, як почали нашых людей псіхілоґічно, політічно формовати, жебы были згодны з приєднаньом до СССР. Приготовльовали голосованя. Але мы предсі войовали за Чехословакію, не войовали сьме за думку приєднаня. І од тых часів єм домів не понагляв,“ поясньовав Могоріта, котрый пак зістав жыти у Чехословакії.

О нас без нас

Підкарпатя было формално приєднане ку Совітьскому союзу на основі договору, котрый быв підписаный 29-го юна 1945-го року меджі Чехословакійов і Совітьскым союзом в Москві. Реално Москва контрольовала Підкарпатьску Русь од осени 1944-го року, і вшытко рядила так, жебы тота теріторія зістала Совітам.

Договор быв доїднаный і підписаный без політічных представителів Підкарпатьской Руси. Рішыло ся сістемов – о нас без нас, подобно як Мніхов, хоць Русины так само войовали за ослободжіня і обнову меджівойновой Чехословакії.

Меджі Прагов і Москвов было доїднане, же „Закарпатьска Україна“, такый термін є в договорі, ся приєднує до Україньской совітьской соціалістічной републікы. Реалізованя договору было приписане конштітучным декретом презідента із 1-го септембра 1945-го року о зміні граніць із Совітьскым союзом, якый быв схваленый дочасным Народным згромажіньом, і котрым была із договором высловлена згода, і потверджена зміна граніць Чехословакії.

Офіціално была теріторія Підкарпатьской Руси приєднана до складу Україньаской совітьской соціалістічной републікы в році 1946.

Русинам, хоць войовали по боці тых, котры перемогли у войні, была насилно анектована їх теріторія, і на довгы рокы їх народ, їх ідентіта, офіціално не існовали.

Фото: Post Bellum.