«70%» – З Ванівкы до Іванівкы і не лем…, ч. 3 – неділя, 18.00 год.

Іду автобусом з Коросна… Кєд бы не напис на табличці, трудно было бы зауважыти, де кінчат ся субурбія Коросна, а де зачынат ся забудова Корчыны – давного малого місточка, днеска барже подібного до села. Бо Корчына (в устах нашых предків – Хітчына) тепер уж праві зросла ся з Коросном.

Од гонорового міста ту лишыл ся хыбаль маленькій старый рынок і непропорцийні великій при ним неоґотичный остродзюбый костел – свідок амбіций корчыньскых Поляків на початку ХХ ст., коли дуже ту было іщы і жыдівского, і русиньского люду…

Автобус робит, повіме, трикутне колесо, і выізджат з рынку, а пак выізджат і з гоноровой Корчыны. І, як все, несподівано, дорога нараз вырыват ся остро догоры… За хвильку уж можна видіти в долині шыроку панораму Корчыны, Коросна і околиц – аж не заслонит єй ліс. А автобус зас летит догоры і догоры. Дорога провадит нас в маленькій край Лемків-Замішанців – през веселы горы, кучерявы лісы, фалисты лукы і поля – і як перелетиме през тот край, выідеме зас на рівнину. Рівнину цілком уж нелемківску, шыроку, одкрыту во вшыткы стороны. А наразі мы іщы на коросняньскым лемківскым острові…

Як ту гарді! О, і рідны назвы… Чорнорікы, «Венґлювка», значыт – Ванівка, а дале – Красна… Дорога зачыпила лем малу част ванівского хотаря, де село лем ся зачынат, але сам тот напис зачыпич моє серце. Одраз в моій памяти явил ся образ пана Юлияна Полуйкы, з якым бесідували сме влони. Хоц не міг уж видіти, але очыма памяти він виділ Ванівку до найдрібнійшых дрібниц.

Споминам, як він лишал того село з родином, як поневіряли ся Полуйкы, покаль замешкали в Бориславі… То власні о тым буде в днешній передачы. Споминам тото – і цілком по інчому смотрю на краєвиды доокола, на рідну землю пана Юлияна.

Думам, же тепер з горы, з Небесной Лемковины, пан Юлиян Полуйка обзерат сой ванівскы краєвиды, якы йому ся снили в донецкых степах, за якыма банувал во Львові, якых так і не виділ уж по выселіню…

А вы, коли будете іхати том дорогом, споминайте тіж о них – о мешканцях того кучерявого острова на пілніч од Коросна, якы до остатка тримали ся за своі горы.