Таця ішла на цмонтір… В плахті несла звязаны докупы образы, молитовникы привезены з рідной хыжы, з Телича. Она уж ся не сумнівала… Прецін то святы річы, а іх гріх лишати тым безбожникам…
Вічный вітер степів… Він не давал одраз выкресати оген… Але коли поломін лизнул раз і другій папір молитовників, коли ял ся оген высше, коли скочыл на образы, трудно было тото вытримати… Але треба вытримати. Бо заран – в дорогу…
То лем єден з епізодів, о якым оповідала мі пані Люба Сабецка, дівка Таці Павлишак. Днеска оповідат о своім жытю, о Мариямполи, якій уж стал рідным.