«70%» – З Рыхвалду до Свіржа, ч. 3 – неділя, 18.00 год.

Нераз можу почути од приятелів з Польщы, же «за комуны всядиль было єднако»…

Ой, ні, не єднако!!! І в тым могли переконати ся вшыткы лемківскы родины, розділены медже Польщом і Радяньском Украіном. Дост было, коли уж позваляли (і кому позволили) поіхати єден до другого в гости, жебы переконати ся, што социялизм в Радяньскым Союзі николи не мал людской твари, а за Сталіна – то такой была твар дябельска.

Найменьше контролювано в порівняню, наприклад, з учытелями, выкладачами, студентами університетів, науковцями, інжынєрами – селян-колгоспників. Они навет могли ходити до храму, як такій деси был в іх околици. Чом контролювано іх не так тотальні? Бо они были фактичні рабами. Лем в 1974 році запроваджено паспортизацию для вшыткых радяньскых громадян – і товды першыраз отримали паспорт мілийоны селян-колгоспників. До того они не мали особистого документу, і фактичні не мали права выіхати зо свого села, замешкати в інчым місци. Праві вшытка праца в колгоспах долгій час выконувала ся лем ручно, принаймні власні так было товды, коли по войні тадиль силом загнали Лемків, і іщы долго по тым.

І як то было? Як вдало ся вытримати, особливо товды, коли надія на вертаня домів згасла? О тым бесідуєме в днешній передачы. І не лем о тым…