В момент найбільшого триюмфу, коли якісый воєвода ци імператор, же підбил новы землі, выграл битву ци іщы в якісый спосіб добил ся великого успіху, входил в Рим, він чул не лем радістны крикы чысленных римлян, што його прославляли. За триюмфатором, згідні з давном традицийом, ішол раб, якій заєдно повтарял голосно: «Mementō morī! Mementō morī! Mementō morī!».
А єднак, як могли бы сте подумати, неє в тым окрику «Mementō morī!» нич смутного, фатального, є аж і барз мудре і оптимістичне. Фактичні то значыло: памятай, же не будеш ту на земли вічно, зато жый мудро, не роб дурниц, схоснуй каждый момент; роб добро; не думай ся возносити над людми, бо ты такій же чловек, як і они; зрозумій, яке твоє призначыня – і тото власні роб; не приставай з глупыма ци зо злыма людми, не трат дурно часу; познай, в чым твоє щестя – і в тым жый і знай мудро насолоджувати ся жытьом, а тіж думай, што лишыш по собі.
Тоты крылаты слова актуальны і для нас. Як раз про тото бесідуєме з америцкым Лемком Владком Максимовичом (Walter Maksimovich). Він оповідат про свого товариша Василя Джулу (William Jula), якій подарувал для Музею Лемківской Культуры в Монастырисках свою колекцию лемківскых строів.
А гев будете видіти, як выглядала тота колекция:
Oбзерайте і слухайте днешню передачу.